ПИТАННЯ ДВОМОВНОСТІ.
(кого цікавить поверхневий огляд - проходьте мимо).
 
Звичайно, що мовна проблема завжди була пов’язана з носіями тієї чи іншої мови. Сьогодні В. Янукович ПЕРЕД ПАРЛАМЕНТСЬКИМИ ВИБОРАМИ І ПОЇЗДКОЮ ДО РОСІЇ намагається знову піднімати  питання статусу російської мови.
      Чим для українців є російська мова?  Це та мова, якою писали  Пушкін і Достоєвський, Гоголь і Чехов, Тургенєв і Нєкрасов, Л.Толстой і Грибоєдов, і навіть Т.Шевченко. Вони збагатили цією мовою світову культуру. А знання цієї мови, як і будь-яких інших мов, безумовно збагатить інтелект представника будь-якої нації. Для багатьох зросійщених українців російська мова стала рідною і увійшла в серце з молоком матері і її колисковими піснями. Саме тому мовне питання дуже болюче. Тому на цих струнах люблять грати політики перед виборами, агітуючи в регіонах в залежності від мовної ситуації.
    Для того, аби розглянути таке складне питання як мовна ситуація і двомовність, треба вивчити корені цього питання і спиратися на факти. І тут факти і історія нам викриває проблему мовної дискримінації українців.
Мільйони росіян, що живуть як у Росії, так і в Укураїні, не винні у мовно-культурному геноциді українців. Багатьом росіянам від того зовсім не легше, коли страждає українська мова під наступом російської. Від того тішаться не росіяни, а так звані москалі і хохли, які так класифікуються не за етнічною належністю, а за способом мислення.
      Я не бажаю того, аби росіянам хтось робив такий мовний геноцид, як російський уряд українцям. Нехай вони спілкуються своєю мовою удома, серед друзів, на форумах і т.д. і т.п. і разом з тим поважають і вчать мову народу, серед якого вони живуть. Але це не значить, що в умовах, коли за багатовікову практику русифікації російська мова випередила українську в УСІХ сферах крім освіти, її ставити в розряд державної. Саме в таких умовах ДВОМОВНІСТЬ - ЦЕ ПЕРЕХІДНА ПОЛІТИКА ДО ПОВНОЇ РУСИФІКАЦІЇ.
І сьогодні вже навіть Росія не завжди у цьому  винна. Тут вже на цьому поприщі за давгий проміжок часу виросли і працюють свої манкурти. Звичайно сама мовна ситуація є наслідком багатовікової політики Росії, але на даний час винними є президенти і прем'єри України, які не проводили політики мовного протекціонізму. Винними є також натовп москалів і хохлів, які підштовхують політиків до посилення статусу російської мови в умовах її переваги.
А сьогодні загрозою мовної експансії є Янукович, для якого Чехов і Ахмєтова - великі українські поети. Чи вистачить йому тупості зробити свій небезпечний крок?
ЯКЩО ЯНУКОВИЧ ВТІЛИТЬ У ЖИТТЯ СВОЮ ОБІЦЯНКУ ДВОМОВНОСТІ, ТО ЦЕ БУДЕ ДЛЯ НЬОГО СТРАШНОЮ ПОМИЛКОЮ, ЯКА ЗАМІСТЬ ДЕКЛАРОВАНОГО НИМ ОБ'ЄДНАННЯ КРАЇНИ ПРИВЕДЕ ДО НЕБАЧЕНОГО ПРОТИСТОЯННЯ І ДО НЕПЕРЕДБАЧЕНИХ НАСЛІДКІВ.
Кучма , для якого російська мова є рідною, також, заграючи перед виборами з електоратом, обіцяв їй особливий статус, але розуму вистачило цього не зробити.
Лиш не подумайте, що я тут зібралася розводити якусь русофобію. Я просто хочу розглянути це питання глибше, почавши з історії і підійти до сучасної мовної ситуації.
Отож, - ФАКТИ, ФАКТИ, ФАКТИ !!!!
"Московські методи нищення українців такі немилосердні, що їх в історії тиранії ніде знайти не можна."   Чарльз Дж.Керстен, американський сенатор,1962р.
 
- 1626 р. Київський митрополит Іосиф Краковський склав акафіст до св. Варвари. Москва дозволила, але з умовою його перекладу на російську мову. Наказ Синоду митрополитові України позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.
 
- 1626 p. Цензурування творів Лаврентія Зизанія в Москві.
 
- 1627 р. Указом царя московського  Михайла Федоровича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так у Москві спалено "Учительське євангеліє" Транквіліона-Ставровецького разом з іншими авторами та "Катехизис" Лаврентія Зизанія Тустановського.
 
- 1654 р. Наказ царя Олексія Михайловича українцям: "разделение с поляками сотвориш, как верою, так и чином, хохлы, которые у вас на головах пострегите."
 
- 1689 р. - Заборонено Київській лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу:"... к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати...". Обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух в культурі, побуті, суспільних відносинах. "Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати", визнали москалі в 1905 р. ("Объ отмене стеснений малорусскаго печатного слова").  
 
- 1672 р. "Заказ крепкой, чтобы люди польские и латинские печати книги никто у себя в домах не держали, а приносили и отдавали бы воеводе".
 
- 1677 р. Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші '"не сходные с книгами московскими".
 
- 1689 р. Заборона Київській Лаврі друкувати книжки без патріаршого дозволу.
 
- 1690 р. Московський собор православної церкви засудив "Кіевскіе новыя книги" С.Полоцького, П.Могили, К.Ставровецького, І.Галятовського, Я.Барановича, А.Радивилівського, І.Славинецького, наклавши на них "проклятство та анафему".
 
- 1693 р. Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви.
 
- 1693 р. Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.
 
- 1709 р. Указ про обов'язковість цензурування до друку українських книжок у Москві.
 
- 1709 р. Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов'янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.
 
- 1718 p. - Московити спалили архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря (збиралися понад 700 років), яка витримала навали монголів, поляків, татар, "...численна і найдавніша книгозбірня, зібрана і збагачена великим князем Київським Ярославом Володимировичем і збережена в печерах від усіх ворожих нападів і руїн, але нині,... серед добробуту і тиші полум'ям пожерта. В ній зберігалось багато тисяч рукописних і всіляких дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами, і багато з-поміж них такими, що й ученим тодішнім мужам не були відомі, а особливо всі записки й документи щодо історії правління слов'янських племен та царів стосувались" ("Історія Русів", ст.303-304, вид.1956 p.).
 
- 1720 р. Наказ хана-царя Петра І: "В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать... старые книги справливать прежде печати, дабы... особливого наречия в оных не было".
 
- 20 грудня 1720 року Петро І видав указ київському губернському князю Голицину, щоб "...во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные".
 
- 1721 р. Наказ про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки "не во всем с великороссийскими сходные". Знищення Чернігівської друкарні.
 
- 1724 p. - Московська цензура наклала тисячу рублів штрафу на архимандрита Печорської Лаври за те, що там була надрукована церковна книга "Триодь" "не совсем с великороссийским сходная", а чернігівську друкарню, окрім такої самої кари, Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав.
 
- 1729 р. Наказ Петра І про перепис на Україні державних постанов і розпоряджень з української мови на російську.
 
- 1748 р. Наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російської мови викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.
 
- 1753 р. - Указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.
 
- 1755, 1766, 1775, 1786 pp. - Заборона Петербурзького Синоду друкувати українські книжки. Протягом другої половини 18 ст. та першої половини 19 ст. видавнича справа в Україні була спаралізована. Як наслідок, у 1847 р. в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 -3,1849 - 2, 1850 - 1,1851 - 2,1856 - 5. Обмеженнями та заборонами книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух української культури, побуту, суспільних відносин.
 
- 1759 р. - Синод видав розпорядження про вилучення зі шкіл українських букварів.
 
- 1763 р. Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській Академії.
 
-1764 р. Інструкція Катерини II князю О.Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини, "якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у. Малоросії не буде гетьмана, то треба намагится, щоб час і назва гетьманів зникли..."
 
- 1764 р. Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним - ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.
 
- 1765 р. Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
 
- 1766 р. Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.
 
- 1769 р. Наказ Синоду, за яким українські книжки по церквах були замінені московськими.
 
- 1769 р. Синод Російської Православної церкви заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.
 
- 1780 р. - Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.
 
- 1782 р. Катериною II створено комісію для заведення в Росії народних училищ, завданням якої було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.
 
- 1784 р. За розпорядженням Синоду київський митрополит наказав, іби в усіх церквах дяки та священники читали молитви та правили службу голосом, свойственным российскому наречию". Теж саме було заведено і в школах Руси-України. У 1747 р. на території семи полків Гетьманщини (про три не збереглося відомостей) було 866 українських шкіл, тобто, на кожну исячу душ населення припадала одна школа. Під кінець століття кількість населення зросла утричі, а кількість шкіл зменчилася удвічі, серед них вкраїнських не було жодної.
 
- 1784 р. Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів і звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.
 
- 1785 р. Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена по всіх школах України.
 
- 1786 р. Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а в Києво-Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.
 
- 1789 р. У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано "Порівняльний словник усіх мов", у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.
 
- 1807 р. -Учитель Харківської гімназії Т.Сєліванов хвастався: "Мы застали в училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да мы, то-есть новоприбывшие из семинарии учителя, по распоряжению начальства сломили их и приучили говорить по-русски" ("Слово Просвіти", 1998, ч.З, стор. 10).
 
- 1811 р. Закриття Києво-Могилянської академії.
 
- 1824 р. - Міністр освіти А.Шишков видав розпорядження: "Воспітаніє народнеє по всєй імперії, несмотря на разность вер і язиков, должно бить чісто "русское"". "Цензурний режим в отношеніі малоросійськой пісмєнності" зобов'язував: "Подвергать запрету всякое малоросійскоє слово как по существу вредное і опасное для государственного єдінства" (ж. "Україна", ч.26, 27, 1993 p.).
 
- 1834 р. Заснування Київського університету з метою "русифікації юго-западного края".
 
- 1839 p. - Ліквідація української греко-католицької Церкви на окупованих Московією Правобережній Україні. Сотні християн і багато священників було вбито, а 593 з них заслано до Сибіру. Замість них було прислано московських "батюшок", чиновників-наглядачів в рясах.
 
- 1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського товариства і наказ цензорам суворо слідувати за українськими письменниками "не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству".
 
- 1847-1857 pp. -Десятирічна солдатська каторга із "забороною малювати і писати" геніального поета, маляра і мислителя Тараса Шевченка. А ось що писав про Тараса Шевченка "революційний демократ", "нєістовий" В.Бєлінській в грудні 1847 р.: "Здравий смисл в Шевченкє должен відєть осла, дурака і подлеца,... Етот хохлацкій радікал напісал два пасквіля - одін на государя імператора, другой - на государиню імпєратріцу...". Москаль - завжди москаль, і дуже важко побачити різницю між "революційним демократом", знавіснілим шовіністом і лісовим дикуном.
 
- 1853 р. Спотворено видання "Літопису" Граб'янки.
 
- 1862 р. -Закриття українських безоплатних недільних шкіл для навчання дорослих, організованих українською інтелігенцією. За "українофільську діяльність" на сім років москалі виселяють з Руси-України до Архангельська і Павла Чубинського. Припинилося видання українського літературного та науково-популярного журналу "Основа".
 
- 1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ П.Валуєва про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою.
 
ЦИРКУЛЯР МІНІСТРА
ВНУТРІШНІХ СПРАВ ВАЛУЄВАПРО ЗАБОРОНУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (18 ЛИПНЯ 1863 р.)
Давно вже йде суперечка в нашій пресі про можливість існування самостійної малоруської літератури. Приводом для цієї суперечки були твори деяких письменників, які відзначалися більш або менш чудовим талантом або своєю оригінальністю. За останній час питання про малоруську літературу набуло іншого характеру, внаслідок обставин чисто політичних, що не мають ніякого відношення до інтересів власне літературних. Попередні твори малоруською мовою були розраховані лише на освічені класи південної Росії, а тепер прихильники малоруської народності звернули свої погляди на масу неосвічену, і ті з них, які прагнуть здійснити свої політичні задуми, взялися, під приводом поширення грамотності і освіти видавати книги для початкового читання, букварів, граматик, географій і т. д. В числі подібних діячів було багато осіб, про злочинні дії яких проводилась слідча справа в особій комісії. В С.-Петербурзі навіть збираються пожертви для видання дешевих книг на південноруському наріччі. Багато з цих книг надійшли вже на розгляд в С.-Петербурзький цензурний комітет. Не мало таких же книг буде представлено і в Київський цензурний комітет. Цей останній відчуває деякі утруднення з розглядом згаданих видань через такі обставини: навчання в усіх без винятку училищах проводиться загальноруською мовою і вживання в училищах малоруської мови ніде не допущено; саме питання про користь і можливості вживання в школах цього наріччя не тільки не розв'язане, але навіть порушення цього питання прийнято більшістю малоросіян з обуренням, яке часто висловлюється в пресі. Вони досить грунтовно доводять, що ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути, і що наріччя їх, яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі, що загально руська мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть значно зрозуміліша, ніж тепер створювана для них деякими малоросами, і особливо поляками, так звана українська мова. Особам того гуртка, який намагається довести протилежне, більшість самих малоросів докоряє в сепаратистських задумах, ворожих Росії і згубних для Малоросії. Беручи до уваги, з одного боку, теперішнє тривожне становище суспільства, яке хвилюють політичні події, а з другого боку, маючи на увазі, що питання про навчання грамотності на місцевих наріччях не дістало ще достатнього розв'язання в законодавчому порядку, міністр внутрішніх справ визнав за необхідне, надалі до погодження з міністром народної освіти, обер-прокурором св. синода і шефом жандармів щодо друкування книг малоруською мовою, дати по цензурному відомству розпорядження, щоб до друку дозволялись тільки такі твори цією мовою, які належать до галузі красного письменства; пропускання ж книг малоруською мовою як духовного змісту, так навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу, припинити... Це розпорядження було передано на височайше государя імператора розгляд і його величності бажано було удостоїти оноє монаршого схвалення. (Хрестоматія з історії України. -К., 1993. - С. 141-142.)
 
- 1863 р. Заборонено ввіз і поширення в імперії львівської газети "Мета". "... всякий Німець вдесятеро кращий за Суздальського слов'янина, Турок ніколи так підло не душить Сербів, Монгол стільки зла не робив нашій народності, скільки тепер робить Петербургський уряд та Великоруське общество... Як тільки хто примітив, що ви Українець, вас зараз же беруть під надзор поліції, а запримітить дуже легко: як по пошті перехватять письмо, писане по-українськи, як ви співаєте українську пісню, або як заговорите зі знакомим або зі сім'єю на улиці по-українськи. Після того кожного року вибирають чоловік 10 або й більше, і без всякої вини й суду висилають у Сибір. Так сего року вислали: учитель Стромин, інженер Лобода, адвокат Кониський, учитель Шевич, кандидат Чубинський і багато інших. Робиться се без суду, і вини не об'являють... 18-літній хлопець Володимир Синегуб сидить уже півроку в тюрмі за те, що учив на селі парубків співати старі козацькі пісні. Більша часть журналів Московських те й робить, що топтає в грязь Українців за те тілько, що вони Українці..., п'яна перекупка не видумає того, що московські редактори видумають і напишуть, а одвічать їм не можна, бо цензура нічого не пустить... За українську одежу посадять вас у поліцію або поб'ють на улиці. За українську мову не дадуть вам ніколи служби... Скажіть, чи є де земля од Китая до Патагонії, од нової Голландії до Канади, де було б преступленієм говорити своєю мовою, де було б заборонено писати книжки і учити дітей тією мовою, якою у сім'ї говорить 14 млн. народу?... 3 нашого приміру учіться розпізнавати, що таке Москва..." (Українець. З України. "Слово". - 1863р., 4.85. Цитовано за В.Лизанчуком, с.95-97). Цей лист аноніма зі Східної України, цей крик душі краще за всі наукові теорії свідчить, що москалі ще в 19 ст. залишалися дикунами, що у своєму розвитку вони відстали на тисячоліття.
 
- 1864 р. - Статут про початкову школу: навчання має проводитись лише московським наріччям.
 
- 1864 р. Тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи 1864 року. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 року туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.
 
- 1869, 1886 pp. Укази про доплату російським чиновникам за русифікацію України "в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев, производятся прибавки к содержанию...".
 
- 1870 p. - Вказівка міністра освіти Московії Д.Толстого про те, що "кінцевою метою освіти всіх інородців, що проживають в межах нашої вітчизни, має бути змосковщення". Отже українців відносили до "інородців". В умовах постійного протиукраїнського терору багато талановитих українців (зокрема, М.Гоголь, В.Короленко,  П.Чайковський) змушені були своєю творчістю збагачувати чужу культуру. Інших московити приписали собі (математик М.Остроградський, маляр І.Рєпін та багато інших), як і нашу історичну та культурну спадщину.
 
- 1874 р. - Москалі видали новий статут про початкові народні школи, у якому відтверджено, що навчання має проводитись лише московським наріччям.
 
- 1876 р. Таємний (Емський) указ Олександра II про заборону ввезення до імперії будь-яких книжок і брошур "малоросійським наріччям", заборону друкування оригінальних творів художньої літератури, в яких "не допускати жодних відхилень від загальновизнаного російського правопису". Заборонялися також сценічні вистави, спів, читання та друкування текстів до неї українською мовою.
 
- 1876 р. -Указ про зобов'язання "прийняти як загальне правило", щоб в Руси-Україні призначати вчителів-московитів, а українців посилати до Петербурзької, Казанської і Оренбурзької округ. Це "загальне правило" діяло і за правління комуністів до проголошення Україною незалежности в 1991 р. Як наслідок, за 100 років з Руси-України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну направлено стільки ж москвинів.
 
- 1876-1880 pp. - Українських учених та педагогів М.Драгоманова, П.Житецького та багатьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П.Лободоцького - лише за переклад одного речення з Євангелія українською мовою. "Немедленно вислать із края Драгоманова і Чубінского, как нєісправних і положітельно врєдних в крає агітаторов... с воспрєщенієм в'єзда в Южн.губ. і століци, подсєкрєтноє наблюдєніє".
 
- 1881 р. Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
 
- 1881 р. Закон про дозвіл на друк словників українською мовою, але російським прописом, а постановка українських вистав залежить від місцевого начальства.
 
- 1895 p. - Заборона видавати українські книги для дітей,"... хотя бы по существу содержания и представлялись благонамеренными". Збірку дитячих оповідань цензор заборонив з допискою: "Написано очевидно для детей, но они должны учиться по-русски. - Воспретить". На українській граматиці, написаній московською мовою, цензор написав: "Наивно было бы надеяться на дозволение печатать грамматику того языка, который не должен существовать". (В.Лизанчук, стор.105).
 
- 1896 р. - Б.Грінченко в одному із часописів писав: "Величезна більшість учителів соромить дітей їх українською мовою говорити. Українські національні згадки, українську історію викинено з читанок шкільних... А замість історії вкраїнської скрізь історія московська викладається так, мов би вона нашому чоловікові рідна. Та ще й яка історія! Що стукнеш, то скрізь хвали та гімни земним божкам: Павлови, Миколі, Катерині, Петрові; хвали Суворовим, Корниловим, Скобелєвим і всій російській солдатчині! Тут усякі "подвиги" рабської вірности". (В.Лизанчук, стор.107).
 
- 1887 р. Рукопис граматики української мови цензор повернув не читаючи, відписавши авторові, що нема потреби дозволяти до друку граматику тієї мови, яка приречена на небуття.
 
- 1888 р. Указ Олександра III "Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами".
 
- 1889 р. У Києві, на археологічному з'їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.
 
- 1892 р. Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.
 
- 1894 р. Заборона ввозу українських книг з-за кордону.
- 1899, 1903 pp. Заборона користуватися українською мовою для проголошення наукових доповідей та промов на археологічному з'їзді у Києві та на відкритті пам'ятника Котляревському у Полтаві.
 
- 1900 p. і наступні роки - Цензурою виключаються такі слова як "козак", "москаль", "Україна", "український", "Січ", "Запоріжжя" та інші, які мають український національно-символічний зміст.
 
- 1905 р. Кабінет міністрів Росії відкинув прохання Київського та Харківського університетів про відміну заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
 
- 1905-1912 pp. - Міністерство освіти Московії закрило 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів "перевело" до інших шкіл за намагання вводити у викладання українознавчу тематику.
 
- 1905 p. - Ректор Київського університету відмовив 1400 студентам відкрити 4 кафедри українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет - це "загальнодержавна інституція", і в його стінах не може бути жодної мови, крім московської.
 
- 1906 і 1907 роки Закриття "Просвіт" в Одесі та Миколаєві.
 
- 1908 p. Указ Сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.
 
- 1910 р. -Уряд П.Столипіна виданим циркуляром зарахував українців до "іновєрцев" і заборонив будь-які українські організації. Боротьба з рухом за відродження Руси-України є історичним завданням московської державности, вважав Столипін.
 
- 1910, 1911, 1914 pp. - Закриття колоніальною владою "Просвіти" у Києві, Чернігові, Катеринославі (нині Дніпропетровськ).
 
- 1914 р. -Указ московського царя Ніколая II про заборону української преси.
 
- 1914 p. - Заборона москвинською владою святкування на окупованій Московією частині Руси-України 100-річчя від дня народження Т.Шевченка.
 
- 1914 p. -Захопивши Галичину, москвинська військова адміністрація, за прикладом давно окупованої москалями Східної України, негайно спалила бібліотеку Наукового товариства ім.Т.Шевченка, заборонила в Галичині й на Буковині всю українську пресу, навчальні заклади, громадські організації, але не чіпали німецьких (з німцями воювали!), польських та жидівських установ. "... Український рухєдля Московії більш небезпечним, ніж усі інші національні рухи, взяті разом (газета "Киевлянинъ", 1914р.). Новопоставлений губернатор Галичини в окупаційній промові відверто заявив про наміри москалів: "Я буду тут запроваджувати московську мову, закон та порядки". В один день москалі перевели українські школи на московську мову, звільнили тих вчителів, які не могли або не хотіли нею викладати; вислали у московщину сто тисяч українців, головним чином вчителів, священників, вчених, активістів "Просвіти", Пласту та інших українських організацій. Багато українців загинуло по дорозі до Сибіру від голоду, холоду та хвороб.
 
- 1914 р. - ЗАМЕТКА о докладе полтавского губернатора фон Богговута Министру внутренних дел о мерах против украинского народа 1914 р.:
 
1. Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.
2. На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно велкороссов.
3. Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.
4. Составить правдивую историю молорусского народа, в которой разъяснить, что "Украина" — это "окраина" государства в былые времена.
5. Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.
6. Совершенно не допускать общеобразовательных курсов для учащихся.
7. Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения. Благочинных назначать с особым разбором. Во главе епархий ставить архиреев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных. Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством. Епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов.
8. Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других. Учебный персонал должен быть исключительно из великороссов. За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.
9. Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т.д. с целью борьбы против украинцев. В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка. Разъяснить, что "украина" — означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было. Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного, и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.
10. Всеми способами искоренять употребления названия "украина", "украинский".
11. Стараться, чтобы евреи не примкнули к украинскому движению, выселять их из сельских местностей, не образовывать новых местечек и мешать экономическому росту еврейства.
12. Вообще не допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосновение с украинским элементом.(Праці Українського Наукового Інституту. - Варшава, 1932.)
- 1915 р. - Відступаючи під натиском австрійсько-німецьких військ, московські окупани, як справжні ординці, вивозили з України мистецькі та культурні цінности, виганяли українців з осель, палили комори, оселі, збіжжя, знищували посіви, забирали худобу - перетворювали Україну на випалену землю.
 
- 1916 р. - Закриття колоніальною владою "Просвіти" в Кам'янець-Подільському.
 

- 1918 р., 26 січня -Захопивши Київ, московсько-більшовицькі інтервенти за кілька днів знищили 5 тис. осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг або у кого в хаті висів портрет Т.Шевченка... "Влада в Києві встановлена при допомозі багнетів і передана советам України" (телеграма Леніну-Бланку від командувача московсько-більшовицькими військами Муравйова, колишнього жандармського полковника царської армії, 9 лютого). Захопивши Одесу, цей же душогуб вимордував понад 10 тис. осіб. 17 лютого сам Ленін подякував катові українського народу Муравйову "за братську допомогу Україні": "... Ми ні на хвилину не маємо сумніву, що доблесні герої визволення Києва виконають свій революційний обов'язок". Як виконувався "революційний обов'язок" і в чому він полягав, пізніше розповів В.Затонський, член окупаційної більшовицької адміністрації ("уряду") України в той час."... ті самі червоногвардійці, що ненавиділи Петлюру й разом з тим все українське" (дякуємо за відвертість, товаришу Затонський... Розстрілювали всіх українців підряд незалежно від того, підтримували вони Ц.Р. чи були її противниками - А.К.). Але об'єктивно оті, хто за українське слово розстрілював - от хто фактично збудував Радянську Україну (В.Затонський, "Національна проблема на Україні". Цитовано за М.Береславським "Хто і як встановлював совєтську вдасть на Україні", Львів, 1992 р., с.12).Яке будувало, таке й збудувало. "Будівництво" Рад. України розпочалося з розстрілів українців та масових грабежів, а закінчилось трьома голодоморами, суцільним терором та виселенням населення. А ось свідчення очевидця тих подій в Україні письменника В.Короленка, який мешкав тоді у Полтаві. 6 березня 1918 р. він записав у щоденнку: "Убийства, грабежи... Большевик - это наглый "начальник", повелевающий, обыскивающий, реквизирующий, часто грабящий и расстреливающий без суда и формальностей...". 30 березня: "... Большевики обстреливают город. Зачем? В этом - весь большевизм. Все не большевистское - враги. Весь остальной народ для них - ничто...". 21 березня 1919р.: "Среди большевиков много евреев и евреек. И черта их - крайняя бестактность и самоуверенность, которая кидатся в глаза и раздражает...". 13 травня 1919 р.: ""Комуния" встречает всюду ненависть. Мелькание еврейских физиономий среди большевистких деятелей (особенно в чрезвычайке) разжигает традицонные и очень живучие юдофобские инстинкты...". 13 квітня 1920 р.: "... если есть что-нибудь несомненное в нынешнем положении, - то это прямая ненависть деревни (всей) к коммунистам". 25 травня 1921 р.:"... Коммунизм лицемерен до мозга костей... Ясно, что дальше так идти неможно, и стране грозят неслыханные бедствия. Первой жертвой их явится интеллигенция. Потом городские рабочие. Дольше всех будут держаться хорошо устроившиеся коммунисты и Красная Армия... (як показав хід історії, не більше 16 років - А.К.). Мы только еще у порога таких бедствий, перед которыми померкнет все то, что мы испытываем теперь... (І справді значно страшніше було попереду - А.К.). Ему (москалеві - А.К.) нужно еще учиться, а не учить других...".
 
- 1919 р. Після завоювання України більшовиками - знищення національне свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народних пісень - триста тисяч.
 
- 1921-1930 pp. - Московські окупанти та промосковські шовіністичні сили в Україні чинять шаленний опір відродженню української мови та українських культурних традицій, яке пустило глибокі коріння в 1917-1919 роках. "Зачем возрождать допетровскую епоху, зачем гальванізіровать украінскій язик, которий покрился уже прахом", повчав у Запоріжжі москвинський письменник ф.Гладков. "Признання української мови як урядової могло би означати панування української буржуазії та куркульства", писав голова "українського уряду" Х.Раковський.
 
- 1922 р. - Більшовицька влада ліквідувала "Просвіту" в Руси-Україні, на Кубані, в Зеленому Клину (Далекий Схід) та інших українських поселеннях в Москвинській імперії.
 
- 1922-1934 pp. -Хвиля насильства проти неповторного і яскравого явища української та світової культури-кобзарства. Українські національні музичні інструменти - кобзу, бандуру та ліру оголошують націоналістичними і знищують. Натомість в Русь-Україну завозять десятки тисяч примітивних ("общепонятних") балалайок та гармошок. Кобзарі оголошуються жебраками і жорстоко переслідуються. "Багато кобзарів тоді пропало, - свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко. - Кого ловили на базарі, кого - на помешканні. Де б вони не з'явилися, їх забирали". Щоб спотворити пам'ять та роль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВД, а керівництво ними передається в руки чужинців. Так, Київську капелу очолюють спочатку московит Михайлов, а згодом жиди Аронський та Берман, штатні аґенти НКВД. Щоб остаточно покласти край "кобзарському націоналізму", у грудні 1934 p. комуністи підступно звезли до Харкова біля трьохсот лірників та кобзарів, більшість яких були незрячими, нібито для участи в заключному етапі Республіканської Олімпіади міста і села, а потім перебили в одному з ярів на Харківщині. (П.Черемський, "Щедрик", Харків, 1994р.).
 
1929 -1991 pp. - Посилене заселення Руси-України московитами (їх чисельність зросла в 4 рази)
Про мовну дискримінацію радянського періоду можна прочитати тут:
http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt15.htm
 
Чому на Західній Україні українська мова у кращому становищі ніж в інших регіонах України? Бо масштаби полонізації не ідуть у жодні порівняння з російським лінгвоцидом, факти якого викладені  вище. У Львові було зорганізовано українську друкарню, що друкувала українські книжки (де подібне всяким чином придушувалось на Наддніпрянщині). У Львові з 1868 р. функціонувало товариство "Просвіта", (ліквідоване москалями у 1939 році), з 1873 р. - Товариство ім. Шевченка (ліквідоване москалями у 1939 році) і т.д. і т.п.
Чому у деяких містах (приміром Одесі) переважно розмовляють російською, а у селах області – українською? Тому що міграція росіян була в основному у міста, де розбудовувалася промисловість і інфраструктура.
   Лиш не подумайте, що я зараз буду ратувати за відновлення історичної справедливості методами шовіністів-московитів. Зовсім ні! І про це зазначено вище.
 
Повернемося до фактів.
СУЧАСНА МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ.
Майже у всіх сферах життя поширення і використання української мови не відповідає ні етнічному балансу населення ( українці і росіяни - 77,8% на 17,3% ), ані кількості громадян, які відповідно вважають рідною українську чи російську мову (67,5% на 29,6% ), ані реальній мовній побутовій практиці, де 68,6% так чи інакше вживають українську мову а 61% російську… Мовні права етнічних росіян, тих, хто вважає рідну мову російською та в цілому російськомовних громадян України в цілому забезпечені значно краще, ніж мовні права етнічних українців, тих, хто вважає українську мову рідною, та україномовних. Якщо виходити з того, що в Україні все ж таки існує дискримінація за мовною ознакою, то статистика дає значно більше підстав твердити про дискримінацію україномовних громадян, ніж російськомовних. В східних та південних регіонах України, де найбільш поширеними є уявлення про утиски російської мови в Україні, якраз українська мова знаходиться на межі зникнення і потребує захисту. Втім, на багатьох прикладах мовний баланс доводить, що теза про нібито насильницьку українізацію Криму, Севастополя, Донбасу тощо не витримує жодної критики.
 
МОВНИЙ БАЛАНС:
http://www.lrc.org.ua/projects/mova-ua-medvedev.html
http://uabooks.info/ua/book_market/analytics/?pid=2386
І при такому балансі Росія інколи піднімала питання про вигадану дискримінацію росіян:
http://www.khpg.org/index.php?id=977935888
 
Попри те, що Закон "Про мови", ухвалений ще в 1989 році, "виховання у громадян... розуміння соціального призначення української мови як державної" проголошує "обов’язком державних, партійних, громадських органів та засобів масової інформації", частина політиків та чиновників не просто нехтує державним статусом української мови, а робить на цьому нехтуванні особливий наголос...
Навіть Ющенко, який позиціонував себе т.з. щирим українцем , перед президентськими виборами у східних районах обіцяв  порушити  Закон про мови:.
http://maidan.org.ua/static/mai/1112018197.html
http://s55.radikal.ru/i147/0904/02/86a1424f2d3b.jpg
 
Відкритий лист Ірини Фаріон до Віктора Януковича.
http://buknews.cv.ua/2010/02/15/16657/
 
Враховуючи мовні реалії в Україні, тим, хто хоче такого статусу російської мови, як у РФ, є вихід - http://www.rg.ru/2006/06/28/ukaz-pereselenie.html
 
"А хіба в нас не двомовність?"
http://www.day.kiev.ua/156303/
 
Багато москалів і хохлів вважає, ніби "україна" за змістом - це лише Галичина, і неначе зберігати все українське цікавить лише їх. Звичайно, що в силу того, що ця територія знаходиться найдальше від Росії, і довгий час знаходилася у складі інших держав, які не знущалися з української мови так, як Росія, то тут мова збереглася краще. Але не треба акцентувати увагу на Львові чи загалом Галичині. Українські патріоти, що є українцями за українським змістом, а не за територією, живуть по цілій Україні. В силу вищенаведених вище причин їх звичайно більше у Західнійї Україні, а не серед міського населення Сходу і півдня, але це зовсім не значить, що українці за духом обмежені якоюсь територією.
Отож, факти і цифри свідчать, що підняття статусу потребує саме українська мова, яку витясніє російська через політику колишніх і нинішніх представників влади.
І якщо так продовжуватиметься і далі, то в умовах переваги російського в усіх сферах крім освіти, ситуація зі всім українським стане ще гіршою. Підвищення статусу російської як другої державної, фінансування державою русифікації у сфері освіти а особливо при державному керівництві любителя українських віршів Чехова і українофоба-міністра Табачника, така мовна політика приведе до ще потужнішої російськомовної експансії і загострення соціально-етнічних конфліктів.
 
Партія регіонів підтримує російськомовну експансію. Нардеп, регіонал  Ю.Болдирєв (Заступник голови комітету ВР з питань (російської ?) духовності і культури)  пропонує позбутися Галичини, а решту України приєднати до Росії:
http://tsn.ua/politika/regional-proponuye-pozbutisya-galichini.html

 
В Україні існував закон, який регламентував на радіо і телебаченні україномовну музику не менше як 50%.  Але перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації, регіоналка Олена Бондаренко ініціювала зменшення цієї квоти до 25%.

 
Хоча не всі регіонали про це заявляють прямо, але  це ще один доказ того, що двомовність розглядається як перехідний етап до повної русифікації, позбавлення української етнічної ідентичності і позбавлення державного суверенітету.
 
Депутат Держдуми Дмитрій Рогозін, виступаючи в Києві під час теледебатів у програмі Савіка Шустера, обурювався, що на переговорах з газово*го питання в Москві наша делегація «позволила вести переговоры на украинском языке». .... Нестор Шуфрич в унісон Рогозіну заявив перед телекамерою, що переговори з газового питання були невдалими саме через українську мову нашої сторони. (отакої !).
     Значна частина зросійщених громадян в Україні свідомо не бажає освоювати державну мову, вважаючи її «наречием плебеев», «бандеровским языком», і ставиться до неї з презирством і зневагою. Та хіба тільки до мови? До всьо*го українського: культури, традицій, історії і самих українців."
http://www.personal-plus.net/160/459.html
 
"Яка двомовність нам потрібна?"
http://www.pravda.com.ua/articles/4b1aa32a45326/
 
Часто прибічники двомовності наводять зарубіжні НІБИТО двомовні аналогії (Бельгія, Люксембург, Швейцарія, Канада)
ЛІКНЕП  :
1. Бельгія. На противагу унітарній Україні – це ФЕДЕРАЦІЯ, в якій не було бельгійської мови , не було мовної експансії стосовно титульної нації, як і не було самої титульної нації. У федерацію увійшли нідерландськомовні фламандці і валлони, що розмовляють французькою і валлонською мовами. Двомовність нічого доброго не принесла. Незважаючи на федеративний устрій, двомовність принесла лише кризу і ворожнечу. На території фламандського округу нідерландська мова залишилась єдиною офіційною мовою.
2. Люксембург. На відміну від України - це країна, у якій не було титульної (люксембурзької) нації, і відповідно мови титульної нації . Державними мовами є німецька і французька. Так звана люксембурзька мова – це мова германської групи, а не люксембурзької нації, яка насправді складається з німців і французів.
3. Швейцарія. На відміну від унітарної України - це КОНФЕДЕРАЦІЯ (союз РІЗНИХ держав), де немає швейцарської нації і швейцарської мови. Державні мови: німецька, французька, італійська.
4. Канада. Це країна ЕМІГРАНТСЬКОГО типу, у якій ніколи не було канадської мови.
5. Посилання на статус французької чи іспанської мов у деяких штатах США також є неадекватним, оскільки США - країна ЕМІГРАНТСЬКОГО типу, де корінне населення (індіанці) становить менше 1%. Саме тому, крім основної англійської, мови інших колонізаторів (французька і іспанська) в деяких штатах мають статус офіційних.
 
А тепер звернемося до ФАКТІВ:
"Чотири місяці триває політична криза в Бельгії, яка може призвести до розпаду країни на дві окремі держави. Такий кінець королівства політологи прогнозували вже давно. Головною причиною конфлікту, що розриває країну, є її двомовність і двокультурність...... і Бельгія, і Канада перебувають на межі розпаду. На проведеному в Канаді в 90–х роках референдумі сепаратистам франкомовної провінції Квебек не вистачило мізерної кількості голосів для того, щоб відокремитися від Канади."
http://www.umoloda.kiev.ua/number/1022/174/36912/
ХТО ХОЧЕ ТАКОГО МАЙБУТНЬОГО ДЛЯ УКРАЇНИ?
 
З іншого боку, ні до чого доброго не приведе і відновленя історичної справедливості шляхом насилля. Тут на мою думку потрібно:
1. Зупинити наступ російськомовної експансії на сьогоднішньому рівні.
2. Не допустити державного статусу двомовності.
3. Проводити політику законодавчого і фінансового стимулювання розвитку україномовного книговидавництва, кінематографу, періодики, музичного мистецтва.
4. Підключити і профінансувати засоби реклами, ідеології, освітньо-виховного процесу і т.д. Таким чином створити умови, за яких розмовляти українською в УКРАЇНІ було б модно і престижно.
5. Згідно існуючого Закону про мови все це проводити без порушень прав національних меншин на використання інших національних мов у побуті, книговидавництві, мистецтві та інших сферах.
(Думки з цього приводу: http://maidan.org.ua/static/mai/1155653285.html )
 
Але Янукович і його партія діє по-іншому. Не чекаючи результатів обіцянок Януковича, народ вже придумав анекдот: "Янукович не відмовляється від прийняття нового Закону про мови. Просто він розгляд цього питання переносить до наступних виборів".
Перед вибрами це йому можливо трохи і допомогло (як свого часу Кучмі):
http://tsn.ua/ukrayina/yanukovich-zrobit-vse-shchob-rosiiska-mova-stala-derzhavnoyu.html
Потім у нього з мовним питанням і далі все було, як і у Кучми:
http://gazeta.ua/index.php?id=325594
http://zik.com.ua/ua/news/2009/12/09/207844
http://ukranews.com/uk/news/ukraine/2011/02/25/38192
Скоро парламентські вибори, отож Партія Регіонів знову підніматиме це питання. І «томущопослідовний»  вже почав готувати свій лохокторат: http://ua.for-ua.com/politics/2012/03/19/080919.html
Не відстає і коаліція ВР:  http://www.pravda.com.ua/news/2010/09/9/5368276/
 
ПІДСУМКИ:
1. Є очевидним те, що нинішня мовна ситуація є неприроднім, несправедливим, штучним результатом багатовікового лінгвоциду з боку Росії, про що свідчать факти і цифри, викладені вище.
2. Є очевидним те, що російська мова переважає в усіх сферах крім освіти, що разом з обставинами першого пункту є проблемою саме для титульної нації, для якої поглиблення русифікації є "сіллю на рану". Мовне середовище російськомовних є більш комфортним, ніж україномовних. Тому для зрусифікованих українців це питання стоїть на ...надцятому місці.
3. Разом з тим мовне питання є зручною розмінною монетою усіх виборів. Зросійщене населення роздратоване намаганнями українців приділяти увагу збереженню і розвитку державної мови. Русифіковані українці за принципом "своя сорочка ближча до тіла" хочуть закріпити статус російської мови (до повної перемоги), який де факто і так переважає над україномовним середовищем.
4. Але наступ русифікації має велику загрозу не лише остаточно розколоти суспільство, але й викликати силове протистояння. А це невигідно будь-якій політичній силі чи президентові, який хоче об'єднати країну і бути президентом усього народу, а не його частини. Сам Янукович в силу відомих причин цього може і не розуміти, але все залежить не від нього, а від тих людей, продуктом яких він, як політик, є. Проте, таким людям як Ахметов, Фірташ, Коломойський, Пінчук, Фурсін чи Колєсніков мовне питання - глибоко в одному делікатному місці. Для них двомовність, - це євро-доллар. Але при Януковичу стоять і радники, які моніторять суспільні процеси і можуть прогнозувати можливі наслідки.
 
P.S. (після пірийняття закону "Про засади державної мовної політики":
Посилаючись на європейську мовну хартію, партія регіонів на чолі з проФФесором Януковичем перекрутила її зміст:
Європейську мовну хартію на українську мову переклали не з оригіналу (англійська, французька), а з фальшованого російського перекладу. Тому що у хартії  йдеться про міноритарні мови, а це поняття взяли, і підмінили.  Хартія спрямована на захист мов, які можуть  загинути.  От і виходить, що під це поняття  підганаяють процвітаючу російську, як мову меншин.
http://conventions.coe.int/treaty/en/Reports/Html/148.htm
Якщо "мову меншин" прив'язати навіть до території, то навіть у призмі партрегіонівських понять, в рамках унітарної України під це підпадає лише Крим, де компактно проживають росіяни, як представники меншинного етносу, а не просто різнонаціональні носії російської мови. Регіональні мови у мовній практиці інших країн, як і у самій мовній хартії - це не мови інших держав (як у випадку з російською в Україні) . Це мови національностей, яким не пощастило мати свою державу, і вони в рамках держави, в якій проживають, намагаються зберегти свою націанальну автентичність, тому і апелюють для захисту до європейської мовної хартії, яка власне і передбачає подібний мовний захист таких етносів.
 
О ось тут видно - звідки "ростуть ноги" у цього закону:
http://gazeta.ua/ru/articles/politics/452693/comm/1  , тому що для імперської Росії  мовна експансія  є одним з плацдармів тотальної експансії, бо, як мовиться у відомому слогані:  "Россия кончается там, где кончается русский язык ."
http://www.newsland.ru/news/detail/id/973446/
І мета цього - відродити російську імперію:
"Нам, огрубевшим от нашей материально неблагополучной жизни, самое время напомнить, что крушение материального Союза ССР не означает полного и бесповоротного его крушения, ибо последнее, смею надеяться, все же не затронуло лучшую, в полном смысле нетленную часть нашего союза... – русский языковой союз. ... ни одна подлинно великая страна не кончается там, где кончается ее территория. Значительно дальше простирается влияние культуры великой страны, и это влияние идет практически всегда через ее язык." (академік О.С. Трубачов).