Авторська ремарка:
Матеріальні об’єкти, час, події, всі персонажі твору, їх духовні пориви та нібито реальна дурь є не тільки вигаданими, а й взагалі ніколи не існували, не існують і не могли існувати. Бо не можна ж так!  
 
Місце дії: найелітніший вуз країни МІМО – Макеєвський інститут міжнародних отношеній
Час дії: каменний вік
 
Дійові особи:
ПРОФФЕССОР – ум, честь, совість і пахан нашої епохи
ПРОМОКАШКА – рехтор МІМО, кореш Проффессора по двох його університетах
ТЮТЮННИК – міністр лікбезу
КАЦ – диригент симфонічного оркестру
БУРСАКИ – золота молодь країни, тупа, темна і п’яна маса, з якої вищезгадані особи ліплять майбутнє держави
МЕНТИ – така ж сама маса, з якої вже зліпили все шо нада
 
       Урочисті збори в клюбі навчального закладу. На сцені – трибуна, стіл президії та симфонічний оркестр. Зала набита Бурсаками, які раз-по раз намагаються втікти, але Менти з насолодою лупашать їх демократизаторами, чим забезпечують кворум. Спереді вже когось вбивають, ззаду – ґвалтують перед тим, як вбити.  За столом президії Тютюнник безуспішно заставля переляканого Промокашку вивчити якийсь текст. Втомившись, Тютюнник прибігає до останнього аргументу: „Підеш на третю ходку!” - шо вдохновля Промокашку круче любої Музи, а також Ізольди, Ізабелли та всіх інших рейтингових макеєвських повій.
 
ПРОМОКАШКА (вилізши на трибуну). Ша, босота! Бо всіх урою!
БУРСАКИ.  Відпустіть, ..уки! Все одно не будем азбуку вчить, краще знов в тюрму!    
ПРОМОКАШКА. Ще встигнете. А пока торжествєнна стрєлка на честь відкриття Макеєвського інституту міжнародних отношеній, об’являється забитою! Для зустрічі нашого дорогого паха... тьху! Проффессора всім встать!  Сємєчкі сховать, шапки знять, руки за спину!
 
Бурсаки неохоче встають під градом демократизаторів.
  
МЕНТИ. Може, на коліна їх?
 
Промокашка дивиться на Тютюнника.
 
ТЮТЮННИК. Нє, на коліна ще команди не було. Європа, трясця її!..
 
З-за куліс на сцену виходить Проффессор, оркестр почина урочисто грати гімн всіх студентів „Гаудеамус”.
 
ПРОМОКАШКА (диригенту Кацу).  Мужик, а шо це за ху...дожество?
КАЦ. Це, шановний, „Гаудеамус”, гімн студентів.
ПРОМОКАШКА. Чуєш, гімнюк, де ти тут побачив студентів? Будеш пілікать  Проффессору.
КАЦ. А де ви тут бачили професорів? Не бийте, це шутка! Шо грати – „Боже, царя храні”?
 
Промокашка дивиться на Тютюнника.
 
ТЮТЮННИК. Нє, ще команди не було. Америка, трясця її!..
 
ПРОМОКАШКА. Ех, пропав празнік... А я ж предлагав позвать групу „Бутирка”!    
КАЦ (зрозумівши). Колеги, гімн проффессорів, будь ласка. З другої „фе”. Наум Абрамович, покладіть скрипку, візьміть бубна.
 
Оркестр гра „Мурку”, окрилений мистецтвом Проффессор толерантно відбира у Наума Абрамовича бубна і солірує на ньому, підігруючи собі на барабані... обома ногами. Бурсаки зі знанням справи співають улюблений твір хором, попутно круша крісла. Менти, згадавши щасливе застойне дєтство,  натхненно диригують демократизаторами.  
 
ПРОМОКАШКА. Наказ про створення М`ІМО...
ТЮТЮННИК. Це у тебе все мімо, ідійот, а там МІМ`О.
ПРОМОКАШКА. Кароче, ти сам це писав – сам і читай!
 
По рядах Бурсаків і Ментів гул: „Ні фіга собі, чувак вміє писати!”
 
ТЮТЮННИК (чита). Мій наказ: бла-бла-бла... і всім буде щастя, позаяк: пункт перший: на честь чергової великої реформи нашого лікбезу перейменувати Макеєвське трахторно-бульдозерне ПТУ у Макеєвський  інститут міжнародних отношеній – МІМО.
БУРСАКИ. Шо за порожняки? А права на трахтор дадуть?  
ТЮТЮННИК. Про це пункт другий: новоствореному елітному вузу випускати спеціалістів по слідующим спеціальностям: чрєзвичайний й повноважний посол-трахторист, генеральний консул-бульдозерист, воєнний аташе башенного крана,  екскаваторщик-шпійон.  
БУРСАКИ. Мужики, це якась подстава! В Макеєвці посли не нужні, а в Америку не пустять з екскаватором.  
ТЮТЮННИК. Яка Америка, дебіли? Родіна посила вас в Антарктиду. Самовивозом, на бульдозері.
БУРСАКИ. Якого біса?
ТЮТЮННИК. Будувать посольство України. Із льда. Уряд рішив налажувать дипломатичні відносини з пінгвінами, там нас ще не знають.  І пункт третій, головний:  як найуспішнішого випускника ПТУ МІМО, обрати Проффессора почотним дохтуром.
БУРСАКИ. А по нєчотним?
ТЮТЮННИК. А по нєчотним – ветеринаром, ідійоти. А тепер слово надається нашому дорогому – і дорожающему з кожним днем – Проффессору.
 
Менти за допомогою демократизаторів ініціюють у публіки бурні овації, переходящі в тяжкі тілесні ушкодження. Проффессор лізе на трибуну, довго сообража, на чорта він туди заліз, довго шарить по кишенях, нарешті знаходить якусь м’яту бумажку, рефлекторно мне її ще більше... Мучітєльна робота мислі спочатку призводить його до хибного висновку.
 
ПРОФФЕССОР. Ето самоє... А де тут у вас сортір?
ТЮТЮННИК (в ужасі хапаючись за голову). Це ж мій доклад! В смислі, ваш доклад.
ПРОФФЕССОР. А-а, Сємьон Сємьонич...  
 
А глаза такі добрі-добрі...
 
ПРОФФЕССОР (чита). „Як казав великий руський письменник Чехов...”. Тютюнник, ти шо, дебіл?  Ти шо, не знаєш, хто такий Чехов?  Це ж навіть Промокашка з його йолопами знають. (Пита Бурсаків). Ей, ви, хто такий  Чехов?
БУРСАКИ, МЕНТИ та ПРОМОКАШКА (хором). Тю, дурний вопрос. Муж Анфіси Чеховой!
ПРОФФЕССОР. Хлопці, ви не студенти, ви – академіки. Але ж він же ще й трошки поет. Український. Чуєш, Тютюнник, – український!
ТЮТЮННИК. А Бетховен тоді хто?
ПРОФФЕССОР.  Ти савсєм дурак чи як? Бетховен – то вобщє собака, я про нього кіно бачив, ще коли другий університет топтав. От нам би туди Анфісу Чехову... (Мрійливо чуха яйця). Значить, як казав її муж... (Чита далі) „...у чілавєкє все должно буть прекрасно: і душа, і мислі, і...”. (Придивляється в текст). І шо?
БУРСАКИ (хором). І справка об освобождєніі.    
ПРОФФЕССОР. Хароша в тебе бурса, Промокашка! Хлопці – золото, на ходу три шапки знімуть. Мабуть, всіх заберу у Київ, там роб`оти-и... Ну, шо ви збирались мені подарить? Бо мені тепер всі шось дарять.
ТЮТЮННИК (торжествєнно). А зараз рехтор ПТУ Промокашка вручить Проффессору мантію почотного дохтура МІМО.
ПРОМОКАШКА. Та я не проти. А шо таке мантія?
 
Німа сцена, з якої Промокашка розуміє, шо тут, мабуть, третьою ходкою не обійдеться.
 
ТЮТЮННИК (виграючи врем’я). Пане Проффессор, а от прикольна загадка:   перекладіть на українську мову слово „йолка”. (Промокашці). У нас є десять хвилин.
 
Поки Проффессор морщить лоба, намагаючись розв’язати українську теорему Пуанкаре, Промокашка вибива з завхоза ПТУ все, що герой заслужив. В залі гасять світло, оркестр тричі гра „Владімірскій централ... Владімірскій централ... Владімірскій централ!”, в темряві метушиться Промокашка... Нарешті врубають світло, Проффессор радісно жмуриться і від цього, і від ожиданія подарка, у Тютюнника ж очі стають розміром з тракторні фари.  
 
ТЮТЮННИК. Здається, міл чілавєк, шо ти – стукачок! Ти шо на нього надів?
ПРОМОКАШКА. А шо? А йому іде.
ТЮТЮННИК. Ти шо на нього надів, камікадзе?  
ПРОМОКАШКА. А ти десь інші бачив? У нас і каски, і жильотки тільки оранжеві.  
ТЮТЮННИК. Ти на кого работаєш... прєдатєль?
ПРОМОКАШКА. А якби були голубі, ти б сказав, шо я работаю на гамасєков? На Івана Дуліна, да?
ТЮТЮННИК. Ну все, молись, Дездемона. Зараз узнаєш, шо Отелло теж був українцем.
ПРОМОКАШКА (сам собі). Хто такий Отелло? Шо за Дездемона? Жиди якісь...
 
Проффессор відкриває очі, оглядає на собі подарок. Тютюнник і Промокашка наївно ховаються під стіл.
 
ПРОФФЕССОР (як удав Каа бандерлогам). Я цих ваших Готелла з Дездремоною теж не знаю, а от про Івана Дуліна кіно дивився.  Зря ви, хлопці,  його згадали,  нєхороша це прімєта у нас в Донбасі.  
КАЦ (грайливо). Мальчікі, шо грати – „Голубу луну”?
ПРОФФЕССОР.  Ти не у себе в балеті, тут мужики вмирають достойно... навіть якщо вони – пі..ораси. (Роня скупу сльозу). Грай „Гоп-стоп”. Начинай прямо з цього: „І перо за ето получай!”
 
Оркестр гра мудру пісню „Гоп-стоп” про перемогу справедливості і про те, шо добро має бути з пір’ями. Волшебна сила мистецтва надихає Бурсаків, у яких свої поняття про справедливість і добро, теж дістати пір’я, заточки, кастети і організувати з Ментами веселе реаліті-шоу під робочею назвою „Всіх поріжем, ..уки!”. Через час Макеєвське СІЗО буде забите майбутніми послами України, внаслідок чого МІМО автоматично припинить своє існування, і через нестачу дипломатичних кадрів їхати в Антарктиду на бульдозері прийдеться Тютюннику і Промокашці.  Але завдяки Проффессору та Івану Дуліну їм там буде харашо і вдвойом.
 
ЗАВІСА