Інцидент стався у Дніпропетровську, в матчі місцевого «Дніпра» з полтавською «Ворсклою». Ситуація на полі була вкрай напруженою. На табло світилися одинички, які засвідчували невтішний для господарів результат. Забивши гол, підопічні Хуанде Рамоса не змогли розвинути успіх і невдовзі пропустили м’яч у відповідь з пенальті, призначення якого вони розцінили незаслуженим і несправедливим, залишивши одинадцятиметровий на совісті арбітра.
 
Час поєдинку спливав, а врятувати гру їм ніяк не вдавалося. В одному з ігрових епізодів «дніпрянин» Дерек Боатенг порушив правила, збивши «ворсклянина» з ніг. Прозвучав свисток. У цей момент до ганійця наблизився форвард суперників Роман Безус. Ще за декілька секунд Боатенг поклав на газон і його, різко штовхнувши нападника руками. За таку неспортивну поведінку суддя видалив африканця з поля. «Дніпро» догравав матч у меншості. Гра так і закінчилася нічиєю. Внаслідок отриманої червоної картки Боатенг вимушений буде пропустити і надзвичайно важливий та принциповий для «Дніпра» двобій з київським «Динамо».
 
Після зустрічі Дерек пояснив свою поведінку расистським випадом з боку українця. За словами африканського легіонера, той назвав його чи то «чорним», чи то «чорною макакою». Про це вболівальники дізналися з щотижневика «Про футбол» на каналі «2+2». В обміні думками, що відбувся впродовж теми, ведучий програми Ігор Циганик назвав вчинок Безуса одним з найбрутальніших порушень, за яке УЄФА передбачає найсуворіші санкції, а надто – в світлі запроваджуваної футбольною федерацією програми проти расизму.
 
А от колишній гравець київського «Динамо», один з постійних експертів програми Віктор Леоненко поставився до інциденту куди стриманіше, не вгледівши в ньому нічого особливого: «Ну і що, що хтось когось якось там обізвав, нехай навіть і «чорним». Так що тепер, по мармизі за це бити? А якщо в команді не один, а п’ять «чорних», то вони всі разом мають накинутися на одного кривдника, чи як? Тим більше, що ніхто нічого окрім Боатенга і Безуса не чув. Що там було насправді – ніколи ніде не доведеш». Такою була логіка колишнього «динамівського» форварда.
 
Випадок на полі «Дніпро-арени» став першим в українському футболі, який набув расистського забарвлення і отримав відповідного висвітлення на телебаченні (поки що в одній програмі) і в Інтернеті. Є всі підстави прогнозувати продовження дискусії.
 
Хочу поділитися з цього приводу власними роздумами як вболівальник.
 
В мене, приміром, викликає незадоволення й навіть обурення завелика кількість легіонерів в українському футболі. Причому зі всіх континентів, всіх рас і відтінків шкіри. В даному випадку мене однаково гнітять як африканці, так і брати-слов’яни – росіяни, білоруси, хорвати, чехи, поляки, а також бразильці, аргентинці, румуни, албанці тощо. Всіх і не перелічиш. Їх вже стільки, що дуже важко, а іноді й просто неможливо сприймати вітчизняну команду як українську і вболівати за неї. В тому числі на міжнародній арені.
 
Якщо кількість українських футболістів – вихованців рідної школи футболу, до того ж, далеко не останньої в світі за своїми традиціями і здобутками – в окремо взятому колективі складає абсолютну меншість, а то й взагалі невпинно наближається до нуля, то таку ситуацію за жодних обставин не можна вважати нормальною. Що хочте зі мною робіть, але такий футбол мені в Україні не потрібний. Адже в ньому втрачається українська ідентичність, те, що відрізняє його від інших і спонукає, мотивує вболівати щирих прихильників цього спорту – патріотів як футболу, так і України.
 
Мені мало цікаво, як між собою гратимуть в українському чемпіонаті цілі команди-легіонери: одні «африканці», «латиноамериканці», «східноєвропейці» проти таких самих інших. Навіщо мені це? Перед усе я прагну дивитися, як грають українські футболісти і щиро радіти їхнім успіхам в Європі та світі. Або ж співчувати поразкам, але наших, своїх, рідних гравців, а не клубних команд, які самі собою є збірними всіх народів і континентів.  
 
Зрозуміло, що в сучасному футболі, і український тут не виключення, без легіонерів не обійтися, але їхня кількість має бути відповідним чином лімітована, аби вітчизняний футбол не втрачав своєї самобутності, перетворюючись на чортзна що. І представники інших країн у національній першості мають бути справжніми профі, аби являти собою приклади виконавської майстерності, лише в такому випадку два-три, в крайньому разі три-чотири легіонери в складі однієї команди виконуватимуть для українського футболу корисну місію.
 
А то в керівництва наших клубів вже стало модою понакупляти з усіх усюд всілякого мотлоху, аби тільки був, а потім не знати, що з ним робити. При цьому деякі з африканців на полі поводяться настільки нахабно і брутально, що мимоволі задаєшся питанням: чи не від прихильності до так званого "чорного расизму" вони зі всієї дурі луплять «білих» кулаками й ліктями в голову та обличчя й скошують їх у підкатах, ледь не завдаючи каліцтв?  
 
Одначе, як би там не було, а якщо український футболіст справді дозволить собі відверто образливий і дискримінаційний з точки зору расової чи національної ознаки випад, то, безумовно, він не має залишатися без належної оцінки відповідних інстанцій. Тільки от цим інстанціям не завадило б пам’ятати, футболом якої держави вони опікуються і чи все ними робиться для його блага, зокрема збереження української національної самобутності.
 
Олексій Мазур,
Дніпропетровськ