Так було б точніше називати тижневик Бабушкінської райради у місті Дніпропетровську, що на восьми шпальтах виходить накладом понад 8000 примірників. Газета ревно і запопадливо висвітлює кожен піар-чих заступника голови облдержадміністрації, керівника Дніпропетровської міської організації Партії регіонів, колишнього, якщо такі бувають, кагебіста (закінчив вищу школу КГБ СРСР) й есбеушника, а нині успішного бізнесмена, сім’я якого володіє цілою купою різних підприємств, серед яких  ресторани і навіть, подейкують, гральні заклади, очільника громадської організації «Правозахисний союз «Закон і Честь», полковника у відставці Івана Ступака.
 
Ледь не на кожній сторінці друкованого видання, за виключенням телепрограми - від двох до п’яти світлин регіонала, який обрав Бабушкінський район своїм округом на майбутні вибори до Верховної Ради. На фото Ступак проводить наради, займається благоустроєм території, вирішує комунальні проблеми, зустрічається з ветеранами, переймається патріотичним (звісно ж, в радянському дусі) вихованням молоді і т.д. і т.п. В газеті Бабушкінської райради все висвітлюється виключно через його, ступакову, призму.
 
Задля того, аби про славні звершення полковника на благо вітчизни  гарантовано дізналася якомога більша кількість потенційних виборців, пільгові категорії населення району отримують газетку безкоштовно. Такий собі особистий піар біло-блакитного гебіста за рахунок платників податків, на які виходять «Сім днів» Бабушкінської райради. Та все це для їхнього ж (громадян), якщо слідувати логіці Ступака і редакції, блага.
 
Серед інших заслуг Івана Івановича, видання детально розповіло і про створення за його благословення аварійної служби, з появою якої, за ствердженням газети, «жизнь жителей Бабушкинского района стала намного комфортней»:
 
«В предыдущих номерах мы уже писали о том, что наш район стал единственным, где по инициативе заместителя председателя облгосадминистрации Ивана Ступака с ноября минувшего года КРУГЛОСУТОЧНО (тут і далі виділено автором - О.М) работает аварийная служба. В случае возникновения неполадок с теплом, водоснабжением, канализацией, электроэнергией и других «бытовых катаклизмов» - жители района могут в любое время суток обратиться за помощью. На сегодняшний день ее специалисты обслуживают 1 тисячу 232 жилых дома, в которых расположено 43 тысячи квартир. Таким образом, оставив заявку о своей неотложной проблеме у диспетчера, ЛЮБОЙ житель района может быть ТВЕРДО УВЕРЕН – аварийная бригада за короткий срок прибудет на место и качественно выполнит все необходимые ремонтные работы. Кстати, свои услуги ее специалисты предоставляют бесплатно, оплата услуг включена в коммунальный тариф».
 
Про все це «Сім днів» розповіли на першій шпальті в статті під заголовком «Аварийная служба работает на совесть», супроводивши матеріал схвальними відгуками жителів, що вже скористалися пропонованими послугами. На одному з фото Іван Ступак веде бесіду в колі аварійців. Світлина підписана: «Иван Ступак проверяет готовность аварийной службы». Переконатися у «правдивості» опублікованого і «дієвості» самої служби допоміг випадок з числа тих самих катаклізмів.
 
В ніч на 22 лютого у мене потік стояк опалення. Сталося це близько першої години. В екстреній ситуації згадав про нічних рятувальників Ступака. Зателефонував по вказаному в публікації номеру. На тому кінці дроту прозвучала відповідь автомата: «Абонент поза зоною досяжності». Замість живого спілкування з аварійниками, мені запропонували надіслати есемеску. Про всяк випадок перевірив, чи не помилився номером. Ні, все правильно. Телефон, по якому потрібно було звертатися у випадку будь-яких побутових катаклізмів з 17:00 до 8:00 – не працював. О четвертій, о шостій годині та за 5 хвилин до восьмої було те саме. От тобі і обіцяна полковником через газетку цілодобова допомога.
 
На іншому телефоні, який мав би бути доступним з 8:00 до 17:00, слухавку взяли лише о 9:10. Запитали адресу. Назвав. І почув, що цей будинок служба не обслуговує, в зв’язку з відсутністю на це договору з ЖЕКом. Хоча будинок розташований у Бабушкінському районі, стоїть на тій же вулиці і навіть боці, що і райрада. У такий спосіб здобуло свого «підтвердження» задеклароване в статті запевнення про те, що на ступакову допомогу може твердо розраховувати «любой житель района». Про систему договорів з ЖЕКами в замітці не було ані слова. Що ж, будемо знати.
 
Про цей та інші випадки комунальних негараздів у будинку написав за знову ж таки вказаною в газеті поштою персонального сайту Ступака. Минув тиждень, другий. Жодної реакції. Вирішив зателефонувати до приймальної. Там перепитали, за якою поштою було надіслано повідомлення. Помічниця Івана Івановича сказала, що якраз опрацьовує звернення, які надійшли на цю адресу, але мого там немає і попросила надіслати ще раз. Зробив. Причому, кожного разу листи відправлялися нормально, без найменших проблем, інакше приходило б повідомлення про неможливість операції і послання б автоматично поверталося назад. Тобто ця поштова адреса цілком реальна, вона справді існує.
 
Ще за тиждень у приймальній заступника голови облдержадміністрації повідомили, що і цього разу їм нічого не надходило та порадили звернутися письмово. Ну і хто кому ідіот в цій ситуації? Навіщо ж тоді давати адресу пошти, якщо не зрозуміло, хто і як нею користується? Скоріше за все, що ніхто і ніяк. На поштову скриньку надходять листи, де і залишаються не відкритими. Тобто вони йдуть у пустоту, «на деревню Ступаку».
 
В редакції ж «Семи днів» чітко дали зрозуміти, що вони тут ні до чого і не несуть за надруковане жодної відповідальності. Як їм дали команду, так і написали, а що там діє, що не діє, працює чи ні – то не їхня турбота. І взагалі, з їхніх відповідей недвозначно випливало, що, з дозволу сказати, журналістський  колектив газети не бачить свою місію інакшою, ніж бути звичайною прес-обслугою. Почувши  уточнюючі запитання, попросили не морочити голову і поклали слухавку. За все це, передзвонивши ще раз, вилаяв редакцію так, як вона на те заслуговувала.
 
Отакими насправді є «Сім днів» Івана Ступака, які не мають нічого спільного з їхньою друкованою піар-версією, що тиражується за народні гроші.
 
Олексій Мазур,
Дніпропетровськ