Завідувач кардіологічним відділенням 15-ої міської лікарні Дніпропетровська встановив таксу за перебування в стаціонарі і не відпускає пацієнтів поки ті не розрахуються
 
Цей допис оснований на інформації, отриманій від знайомих, сусідів та близьких родичів автора. Випадки, про які йтиметься, траплялися у різні роки з різними людьми, але їхня суть, місце пригоди та головний фігурант історій, лишалися незмінними.  Все це свідчить про системність негідного явища, яке розпочавшись, не знає свого кінця і краю.
 
Побори в державних медзакладах попри всім відому статтю Конституції, яка нібито гарантує безкоштовну медичну допомогу, стали звичними і вже давно нікого не дивують. Придбання власним коштом всіляких ліків та інструментарію на зразок шприців та систем для крапельниць є для пацієнтів невідворотною буденністю, з якою вони вимушені були змиритися.
 
От і зараз мова піде зовсім не про медикаменти, а про те, що подекуди лікарі знахабніли вже до того, що встановлюють таксу, як у готелі, за саме перебування в пошарпаному стаціонарі, тільки за можливість провести на скрипучому ліжку  тиждень-півтора. При цьому підбирають ціну за таку послугу з огляду на вік і статус пацієнта, досвідченим оком безпомилково вимірюючи фінансові можливості людини.
 
Зокрема, зі слів співбесідників автора, так відбувається в кардіологічному відділенні Дніпропетровської міської лікарні № 15 під орудою М.Я. Лучиніна.
 
У грудні 2003 р, отримуючи виписку напередодні Нового року, одна пацієнтка поважного віку була ошелешена безцеремонною наполегливістю Михайла Яковича. Бесіда проходила в його кабінеті. Професійно обробляючи пенсіонерку, доктор Лучинін майстерно підводив до головного:
 
- Ну от ми і піділікували вас, вам значно покращало… -  переповідає жінка слова кардіолога.
- Так, справді, дякую…
- …Як? – щиро здивувався медик. – І це все?
Тепер настала черга дивуватися пацієнтці.
- Але ж завтра свято - Новий рік, - мовив Михайло Якович. – Мені от у міськздрав потрібно завітати, колег поздоровити… А з чим я туди піду?
 
В цей час в кабінеті пролунав телефонний дзвінок. Судячи з реплік доктора, його привітали з новорічним святом, а потім розмова продовжилася консультацією з приводу ліків: коли які приймати. Лучинін все детально роз’яснив, люб’язно запитавши, коли додзвонювач збирається навідатися у відділення. Задоволено посміхаючись, він поклав слухавку.
 
- Бачите, як нас цінують, згадують, вітають, - звертаючись до пацієнтки, доктор продовжив гнути свою лінію. – Напевно ж і вам ще доведеться…
 
Після цих слів зависла пауза. Лучинін пильно вглядався в очі виписуваної – невже не зрозуміла натяку? І очікував реакції. Та ж зрозумівши все ще на початку бесіди, вирішила продовжити гру.
 
- Якщо треба буде, то прийду, хоча й без великого бажання. Так що бувайте здорові. З Наступаючим вас, до побачення.
- Як? І ви отак просто підете? – не вгамовувався розчарований доктор.
  
Це питання прозвучало у спину жінки, що дійшла вже до порогу. Ніяк не реагуючи та вийшла, закривши за собою двері. Залишила доктора і міськздрав без новорічних подарунків.
 
Хоч з тих пір і багато води сплило, та медик не змінився. Тільки такса зросла. Подейкують вона тепер дорівнює 200 гривням: сто за вхід, і стільки ж за вихід. Тобто можна сплачувати не все одразу, а частинами. Справедливості заради слід зазначити, що для пенсіонерів допускаються знижки.
 
Натомість не дають спуску працюючим. Аби уникнути контрибуцій, ті вимушені тікати з відділення, намагаючись не потрапити його завідувачу на очі. Іноді навіть вдаються до хитрощів, щоби непоміченими вислизнути через інше крило лікарні.
 
На можливий докір, чому ж автор записав все зі слів інших людей і не зустрівся з самим доктором, відповідаю: по-перше, джерела інформації не викликають найменшого сумніву в їхній благонадійності - всі вони пройшли через це відділення і їм немає жодної потреби брехати.
 
А по-друге, все, що скаже Михайло Якович і так наперед відомо: нічого подібного і близько не було, ніякої такси за стаціонар він не встановлював, грошей з пацієнтів ніколи за всю свою медичну практику не вимагав, навіть ані півсловом не натякав на щось подібне, а якщо і траплялися якісь пожертви, то всі вони були добровільні і підкріплені відповідними квитанціями. І взагалі, все що написано в статті – брудний наклеп, тим більше, що навіть жодних плівок у підтвердження немає, не те що офіційних звернень постраждалих громадян.
 
Та від того чорне не стає білим. Побори як були, так і продовжуються, неофіційна такса функціонує і пілотний проект з реформування медицини, що запроваджується на Дніпропетровщині, їй не поміха.
 
Олексій Мазур,
Дніпропетровськ