Здається, ще ніхто не класифікував авторів Дурдому за сукупністю виразних рис їх літературного стилю і поза їх політичними уподобаннями. "Юльки", "синяки", "противсіхи", "татаро-монгольскіє", "срань усяка", "коні",.. – то не цікаво і не задушевно.
 
    Взагалі-то це надскладне завдання. Але! Але у нас є два, без перебільшення, яскравих автора, чий літературний стиль і монотематичність робить їх солодким суб'єктом для пародіювання і виділення обох в особливі типи. Поважаю їх обох і надіюся, що вони не сприймуть нижченаведені характеристики як образу, бо насправді то витончений піар!
 
    Яскравий тип (дуже малочисельний, хрестоматійно харизматичний, легковпізнаваний по імхо його: "соціальний вчений філосоп".
    У нас тут, канєшна, всі вчені. Але цей тип – Вчений над вченими. Кожен може умнічати; але так умнічати, як соціал-філосоп, може тільки він. Нудну, бо ясну, як день, річ він легко перетворює на шедевр філосопської думки; і та ясна, як день, річ (вона ж факт, поняття, сутність тощо, тіпа 2х2=4…) виявляється загорнутою у багатошаровий кокон вражаючих красою і досконалістю суджень, кожне з яких –  то є спідня сторона здорового глузду, неперевершений виверт наукової думки, кожне слововиверження якої виблискує алмазною гранню досконалості і лінгвістичної надскладності. "Смуга перешкод" для язика при спробі прочитати вголос: вивих гарантовано.
   Заздрісники жують собі лікті і коліна від безсилля повторити шедевр, а прихильники волають до Адміна: "Встав, нарешті, смайлик "Плюстоспіццот"! Неперевершена лапідарність його стилю і мужність, з якою він іде через життя зі смолоскипом Світла і Знання, сіючи в темних душах Раціональне, заслуговує на шанобу і повагу. Кожен, хто дочитає його до кінця (втім, це нікому не дано, бо доробок занадто великий для пересічного медика ДД), зрозуміє, що він (нещасний дедешник) знаходиться десь на рівні плінтусних, більш того – мізерно-ілюзорних, уявлень про те, що таке справді Вищий Розум. П'янка хвиля захвату від доторку до Великого охоплює такого читача і несе, несе, несе його у світ тихого і щасливого божевілля. Навіть симпатики не здатні уціліти повністю, перечитавші всі його твори. Один, правда, вцілів. Але полисів. Побічний ефект від занурення у надглибоку "вчену філософію".
    Зірке око вченого філосопа може запросто знайти чорну кішку у чорній кімнаті, навіть якщо її там нема і ніколи не було.
 
    Тип "філосоп-експерт, він же невтомний Вчитель". Людина енциклопедичної ерудиції. Знає все краще за всіх і про все може "разсуждать". І таки разсуждає. Разсуждєнія цікаві (бо пером, тобто клавою, владєєт умєло і за словом у тирнет не лізе), безапеляційні і трохи зверхні. Текст густо приправляє картинками, теж цікавими. З "філосопом-вченим" його об'єднує взаємна симпатія, виняткова працелюбність і вражаюча текстова плодючість. Любить натякати на свої лідерські здібності, талант до різних екпертиз і неоціненість сучасниками, що, втім,  дійсно часто трапляється з видатними людьми. Надмірно зациклений на темі плоского мислення у всіх інших, яких дружньо, толерантно і смішно називає "плоско мислячими" і лає чудним словом "обивателі" (ніхто не знає, що то за люди такі – "обивателі"; може, мешканці Славутича).  Ці терміни бескінечно майстерно і любовно обігрує у своїх цікавих різнотематичних  імхо, вставляючи їх принагідно туди, де й не чекав. Запросто може втулити їх і в формулу Енштейна, і встануть вони там, "як там і були".
    Цей тип філосопа, втім, насправді всередині не дуже філософ, бо до оцінки його опусів плоскостопими обивателями відноситься зовсім не по-філософські – чогось сердицця. Людина, певно, відкрита, товариська, без важкої філосопської каменюки за пазухою, судячи з аватарки з його харизматично щирою посмішкою. Втім, злі язики подейкують, що його аватарка – то прояв нарцисизму, тіпа "ніщо не може зрівнятися зі світлим ликом об'ємно мислячого". Виключно толерантний в імхо, як Вчитель обивателів, він легко забуває про принципи педагогіки в каментах, і може послати у далеку еротичну подорож, якщо плоскочерепний учень – колега по Дурдому – чимось не догодить. Вопчім, не злий і, якщо не  злити, то навіть добрий. Місцями.
    Цікавий літературно-публіцистичний прийом, яким він завойовує серця і розум читачів: всяке імхо починає (або вже з другого абзацу після вступного слова продовжує) натяками: ви всі шароварно-нацикові недоумки, а я, чий розум сягає космічних висот, наставлю вас на Шлях Істини. Відносно деяких, прийом дійсно спрацьовує. Деякі ж не розуміють автора через свою вроджену тупоголову плоскість, обивательське міщанство і шароварно-ілюзорне сприйняття дійсності. Що поробиш... на те й Дурдом... .
    Важливо те, що, подібно до першого типу, такі автори тримають свою лінію і не гнуться перед недолугими спробами колег переробити їх під свій смак.
 
    В роздумах обох дурдомівських філософів немало світла істини, і треба визнати, -- де в чому вони таки мають рацію.