... щоб чужі боялись.
 
Останнім часом спалахують запеклі суперечки довкола проблем, які такими по суті не є, або враховуючи наше ПРдяче сьогодення навряд настільки актуальні.
 
Ну абсолютно ж повна хрінь, сперечатись з приводу чи варто, кому, коли, та яке свято святкувати. Так і кортить нагадати  … «не кажи мені що робити, то не почуєш куди тобі йти».
 
Чи ті ж таки питання вибору, зробленого кожним з нас в минулому. Та не проблема зайвий раз дорікнути комусь за недалекоглядність, але як свідчить спілкування, здебільшого вже всі все зрозуміли, ну може за винятком суто клінічних випадків, хіба що не в кожного духу вистачає помилки визнати в голос. Але ж головне таки розуміння.
 
А відбувається це тому, що негативні наслідки від ПРдячої реальності, для кожного з нас все більше, а надій на те що безболісно якось саме минеться, все менше. Та ще й чітких шляхів виходу з халепи в якій опинились, не дуже видно. Ото ж за відсутності можливості викорчувати владних ПРойдисвітів прямо зараз, не знаходимо нічого кращого ніж гамселити один одного.
 
Коротше, пар від емоцій … в свисток. Бо за великим сенсом не так вже й багато розбіжностей в поглядах. Хіба що різняться тільки очільники, з якими розпорошена громада збирається в світле майбутнє потрапити.
 
І стільки разів чув оте дурнувате … «багіня, ікона, до влади пнеться», що аж смішно, бо в цьому сенсі ніхто не оригінальний ... такі ж «божки, та не менш до влади пнуться», хіба що дрібніші (вибачайте, не втримався). Бо кожен чомусь наївно вважає, що вдумливий вибір саме в нього, а в інших то … сектантство.
 
Та власне й проблеми б не було, як би мова йшла про звичайні демократичні вибори. Але ж вони такими не будуть.
 
Вчорашній вирок Юрку Луценку зайве тому підтвердження.
Яка там в біса дипломатія, ніяких інтелігентних розмов «пацани» не розуміють, й в сраці вони бачили ту Європи з її цінностями, рівно як і Росію з її забаганками. «Пацанів» реально … пре, в процесі розбудові власної «ананасової» території. Звичайно ж поки по мармизі не отримають.
 
А от від кого … це питання.
Кого власне вони сприймають як реальну загрозу?
 
Росія.
Та власне відносно звільнення опозиціонерів не наполягає, а от в обійми зазиває конкретно. А чи є шанс у «пацанів» вижити в тих обіймах? Навряд, бо на біса Росії тут бикуваті намісники, та й на відміну від Європи «брати» з радістю рученята прикладуть не тільки до того, що поза межами лежить, а й головне до того що в самій Україні знаходиться. То хіба  «пацанам» таке треба?
 
Європа.
Вимагає звільнення опозиціонерів та їх участі у виборах.
Чим може загрожувати загострення з Європою? Ну перестануть руки потискати, та САМ, самотньо буде швендяти тепер не тільки в туалетах а й в кулуарах саммітів. Максимум зроблять невиїзними та підуть на арешт рахунків. Але ж після таких заходів, з точки зору вихованої Європи, вже ні про яке спілкування на протязі довгих років й мови бути не може, тоді як у «пацанів» тільки бажання дослухатись з’явилося б. Відповідно ЕС не сильно з санкціями поспішатиме.
 
То що ж з отої клятої геополітики виходить?
«Братні» обійми … конкретний кирдик. Логіка згубного зближення з «братами» наче б то підказує рух у Європу, який однак нездійснений без звільнення Тимошенко та Луценко.
 
Але звільняти опозиційних політиків «пацани» явно не бажають, навіть ціною руху в ЕС, та ще й останні кадрові зміни свідчать про посилену увагу до блоку силових структур та РНБО. Крім того в КС вже пішла чолобитна, щодо неконституційності положень Закону «Про вибори …» в частині можливості паралельного балатування  як по мажоритарці, так і по партійним спискам. Яку відповідь дасть КС сумніватись не доводиться, а необхідність внесення змін в Закон «Про вибори …» без сумніву викличе бажання його додатково підправити. Вже не кажучи про те що КС, як піднатужиться, то  взагалі вибори до ВР з президентськими запаралелити на 2015 рік здатен.
 
Відповідно, виходячи з логіки дій «влади», вона як головну небеспеку для себе все ж сприймає не зовнішні чинники, а суто внутрішні, … в першу чергу бажаючи унеможливити вихід з в’язниці Тимошенко та Луценко та їх участь в виборах, а також невілювати пов’язану з виборчим процесом активізацію громадян України.
 
В такій ситуації, не можна схибити, бо спроба прибрати «владу», яка абсолютно не переймається демократичністю та законністю взагалі і виборчого процесу зокрема, та котрій відступати нікуди, можливо тільки гуртом, одним списком, одною силою, до якої зможуть війти всі достойники. Якщо їх дійсно хвилює саме майбутнє України, а не суто власне.
 
А от чи вистачить на це наснаги та мудрості, як у опозиційних політиків так і у громади ... питання залишається відкритим.