Чи можемо ми, населення, ставши громадянським суспільством, провести зміни в нашій країні? Для пошуків відповіді на це питання запрошую зазирнути у історію.
 
Всі ми пам’ятаємо Давньогрецьку та Давньоримську імперії. По суті, невеличкі за кількістю народи, визначали життя людей на великих територіях. Проходив бурхливий розвиток політики, економіки, науки та мистецтва. Життя кипіло й вирувало. Чому ж тепер греки й італійці, поводять себе більш, ніж скромно у порівнянні зі своїми предками?
За рахунок чого піднялася Японія? Залишившись язичницькою і  напівфеодальною.
Чому Китай, маючи за плечима кількатисячолітню історію, зміг піднятися економічно тільки тепер? До речі, залишившись державою з тоталітарним устроєм  і комуністичним пряником у кінці тунелю.
У новітній історії ще були Малайзія, Філіпіни, Грузія. У старішій теж не бракує таких прикладів.
 
Як бачимо, всі ці держави були дуже різними. Але всі вони в якийсь момент круто розверталися і піднімали свою економіку. Що ж спільного у всіх цих «економічних див»? Чому народи, проспавши сотні років, зненацька прокидалися з летаргічного сну? Що могло виступити будильником?
 
Відповідь проста: з’являвся Лідер.
 
У епіцентрі, або біля витоків завжди стояв лідер. Саме він приймав рішення про зміну ходу історії в своїй державі. Саме він брав відповідальність на себе. Саме він збирав команду однодумців і переконував їх в необхідності цих змін. Саме він, будучи розумним, був ще й зрозумілим. Саме він об’єднував народ.
У наведених мною прикладах він ще й був чесним до свого народу. Якщо ж чесності стосовно свого народу не було -- з’являлися СССР, КНДР, Куба, тощо.
 
Яка ж тоді роль громадян, якщо все залежить від лідера? Все? Ні, не все!
 
Тільки від нас залежить, чи буде нам хамити дрібний чиновник.
Тільки від нас залежить, чи будуть наших дітей у школі годувати гнилими буряками.
Тільки від нас залежить, буде наш під’їзд брудним, чи чистим.
 
Жоден лідер не зробить цього за нас.