Ну о чем с тобой говорить
Все равно ты порешь ахинею
Лучше я пойду к ребятам пить
У ребят есть мысли поважнее (В.В.)
 
Захожу в "Правила" і бачу таку картину:
 
Sumerky
24.02.2012 23:50:40
Убедительлно прощу дезактивироваровать НИК Sumerky Ухожу в подполье, надоело !!! Претензий к ДД никаких... Я Вас всех очень  уважаю... Шрайк вообще молодец...
Пока Мы все не не определимся, что  8  Марта, 23 февраля, Пасха, Круты, УНА-УНСО, коммунисты, сталин, ленин это все фигня, по сравнению с моими близкими  и вашими, у нас ничего не получится!
Споры, на тему, кто сегодня больше украинец, это вообще мрак... У всех, прпотивсихов, патриотов, болельщиков Шахтера, Динамо, Металлиста, Днепра... должны все-таки  включится мозги, если конечно они есть  
РЕБЯТА ЭТО НЕ ИГРА И У КАЖДОГО ИЗ НАС УЖЕ УБИВАЮТ РОДНЫХ И БЛИЗКИХ, ОТБИРАЮТ ЭЛЕМЕНТАРНЫЕ ВЕЩИ, НЕОБХОДИМЫЕ ДЛЯ НОРМАЛЬНОЙ ЖИЗНИ.  
ОЧЕНЬ ГРУСТНО, НО  Я НЕ ХОЧУ ВОЗВРАТА В 90 -е... НО СИЛЫ ПОКА ЕСТЬ...  
--------------------------------------------------
Администрация ДД 25.02.2012 09:20:24
Предоставляется отпуск 30 дней.
 

======================================
 
Як я зрозумів, Sumerky просить адміністрацію сайту звільнення. Ну добре. Але, чому, для цього потрібно просити  видалення  аккаунту. Чому не можна піти «по-ангійські», тихо і без оголошення. А потім знову повернутися, при бажанні. Це перше. Друге: Sumerky, при цьому, все ж, уточнює свою позицію - Ухожу в подполье, надоело !!!
 
Ну, надоєло, так надоєло. Буває. Хоча, це не дуже хитро, втікати тільки тому, що хтось не поділяє твою точку зору.  -РЕБЯТА ЭТО НЕ ИГРА .., каже Sumerky.
Тут хотілось би запитати у Sumerky: - А що це? Це, всього лише - Сайт Соціального Спілкування. Хочу, - захожу і спілкуюся. Не хочу, - йду туди, де мені цікавіще. На «Корреспондент», наприклад. Набридло там на Корр-і,  можна вернутися на «Дурдом».
І тут виникає ще декілька питань. Виявляється, що є люди які настільки серйозно сприймають своє перебування в соціальних мережах та те, які у них складаються там стосунки з людьми, фактично – аватарами, тими, які тільки генерують якісь думки що зовсім можуть не відповідати істинній картині їхнього відношення до навколишнього світу, духовного наповнення та політичних поглядів, що ці люди сприймають все за реальну дійсність.
 
І тут, у їхній свідомості, починає переплутуватись реальне з віртуальним.  У віртуальному інформаційному світі інші правила, вони не зовсім, або – зовсім не ті, що існують в реальному, оточуючому нас світі. Наприклад, людина може написати прекрасний нарис про націоналістів, а на другий день, такий самий, про комуністів. І що? Читач може розібратися, хто є автор, яка у нього дійсно об"єктивна точка зору? А може цей автор, просто заробляє на цьому гроші? А може йому подобається когось таким чином провокувати? Або, можливо, йому цікаво просто писати тому, що це його хоббі? І при цьому, що його мало цікавить, як до нього, як до людини, відносяться читачі. А лише – до написаного ним. Це, я не про себе. А тільки стараюся пояснити, що таке – віртуал. І наскільки йому можна довіряти.
 
Людина, яка продукує думку на форумі, котра протилежно розходиться з чиєюсь і доводить свою, насміхаючись над опонентом, може сприйматися, як людиною недалекою та, навіть – хамом. Але, в реалі, ця людина може прийти на поміч і виручити цього ж, раніше віртуального противника, в якійсь, непростій ситуації. Все не так просто. І все зовсім не прямолінійно. У віртуальному світі дуже часто люди видають себе зовсім не тими, якими є в житті. І часто, це саме – гра. Подібна до компютерних ролевих ігор. І спримати це за істину ні в якому разі неможна. Аватар видає себе за кращого, ніж є. Або приховує свої недоліки. Провокує, відчуваючи свою свободу і безвідповідальність та безкарність, розділеними простором. Аватар не дивиться у вічі своєму співрозмовнику, не відчуває емоцій рухів та тембру голосу.
 
І через хвилину може перейти на інший сайт, забувши, що образив людину. А може й одержати від цього задоволення. Чи той, кому ми довіряємо та хто рахується у нас в найкращих друзях, в реалі є, образно кажучи - горбатим карликом, з вивихнутою психікою, моральними виродком.  Із тюрем, серійні вбивці теж пишуть красиві душевні листи. І визначити, хто є хто – неможливо.
 
Соціальні мережі, це не круглі столи, для обговорення реальних дій. Наприклад – політичних. Тому що, в ту ж секунду, коли щось оприлюднено, воно стає здобутком мільйонів. І про серйозні речі у віртуалі не говорять. Якщо мені хтось хоче заперечити і сказати, що в інтернеті можна домовитись про вихід на демонстрацію, то я погоджуся. Але – скільки дуп після цього дійсно відірвуться від м"якого крісла. І скільки приїдуть з інших міст…
 
Павутина, це – зона проживання мереживих хом"ячків, це їхня релігія, це їхній душевний стан і образ життя. А справжнє життя знаходиться за порогом кімнати, де стоїть компютер. Там, де свіже повітря, де спілкуються безпосередньо і де можна бачити людину та відчувати її миттєву реакцію на розмову. Нарешті – відчути її фізично.
В інтернеті не варто, або краще сказати – неможна сприймати все надто серйозно. Це не той світ, де людина може собі це дозволити. І найкраще, що вона може, це відноситись до всього там з іронічною недовірою.
Саме те, що я і роблю, вже на протязі стількох років. А ви?