Певна кількість дописувачів ДД обрала своїми аватарами псячих. Звісно, що серед наших колег є прихильники котячих, непарнокопитних, а також їжаків, гризунів і… плазунів. Це свідчення того, що у нашій синкретичній ментальності, певні якості, що їх уособлює тварюка, набули сталих тотемних ознак.
 
   Біблійна традиція безліч разів згадує псових. Псячі, які перші серед істот, створених Господом, стали жити поряд із людиною, завдяки останній набули безліч «професійних» якостей: мисливці, охоронники, провідники незрячих, компаньйони, шукачі мін і наркотичних засобів, рятувальники (з під лавин, завалів та з поля бою)…
 
   Серед ознак, які притаманні псовим: відданість господарю та його родині; намагання будь-якою ціною служити команді, щоб не викинули; надприродня довіра до власника (йому довіряють і своїх цуценят, і безсоромне намагання залізти до пащі)…
 
   Психологи стверджують: особа, що позиціонує і декларує своє позитивне ставлення до хоробрості, щирості, відваги, відданості, несамовитого служіння господареві (ідеї), яке уособлюють псові, - намагається у своєму бутті наблизитися до тотемних ознак досконалості..
 
   Навряд чи серед нас знайдеться особа, яка б не відчула у своєму бутті потягу до вбивства, викликаного образою, дією чи словом, що їй було заподіяно двоногим. За моє життя мене двічі кусали собаки. Перший раз, коли відчували мій переляк, другий – коли йшов напролом. Вважаю, що обидва рази мені не вистачало мудрості.
 
   Але, на відміну від автора одного з коментарів, навряд чи хто задіяв проти «вражини» заздалегідь розраховану, продуману «кару». Можна вбити у запалі з ревнощів або задля захисту ближнього. Продумати і згодом отруїти…?!
 
   Ні в кого не спадає на думку зробити з рогатої парнокопитної або слоненяти, яка взяла на роги чи розчавило двоногого – загрозу людству. Чому ми не палимо автівки, які вбивають в Україні за рік більше ніж за 9 років в Афганістані?
 
   Пес, за результатами людської селекції, є так само, як і рушниця лише «подовженням» людської волі і руки. Він є олюдненим знаряддям. Який господар – такий і пес.
 
   Люди, зазвичай, несуть у собі негативне ставлення до тварюки, яке склалося або під час практичної взаємодії, або внаслідок генетичної пам’яті. Мене жодного разу не кусала гадюка, але з малих літ я боюся плазунів. Тим не менш, не виникає в мене, який проводить дозвілля поряд з лігвом старої гадюки, бажання спробувати на міцність її хребта у порівнянні з дрючком, або «пригостити» її отруєною мишкою.
 
   Страх і «трєпєт», які охоплюють мене під час зустрічей, не повинні спонукати до вбивства задля втамування власного страху.