Оцінюючи те, що відбулося з країною останніми роками, та практично, з моменту набуття Україною незалежності, і особливо, за роки правління ригів, постійно ловиш себе на думці: в якій мірі можливе відновлення держави, її потенціалу?
    Як можна повернути розкрадене, безпрецедентно нахабно відібране у народу добро: і не тільки фабрики-заводи-комбінати, а й величезні площі родючих земель і заповідників, гаїв і лісів, прибережних зон відпочинку, куди тепер немає доступу людині? Та хоча б те, що повинно належати усім: чисте лісне повітря, прибережна дніпровська хвиля, кримський пляж, ставок, що колись копали усім селом?..
    Скільки треба політичної волі і скільки праці треба докласти, щоб повернути у русло здорового глузду і моралі згвалтовану Конституцію і проституйовані закони?
    Скількох ананасів треба прилюдно повісити за ноги, щоб вбити в мізки на генетичному рівні розуміння того, що красти – це погано, вимагати і брати хабарі – недопустимо, а зеки не мають права бути у владі, при владі і біля влади? Скількох мажорів-вбивць треба прикінчити на місці злочину, як скажених собак, щоб у свідомості ВСІХ відклалося "Перед законом рівні ВСІ"?
    До якого ступеню злоби треба довести людей, щоб запалали маєтки злодіїв-можновладців?
    Скількох перевертнів у погонах треба стратити привселюдно, щоб міліція була "з народом", а армією не командували казнокради?
    Як треба представляти країну за рубежем, щоб її почали поважати якщо не за промислову потужність, то хоча б за совісність, інтелект і людське обличчя влади і народу?
    Якою повинна стати влада, щоб люди вибралися із сморідного болота хибних уявлень про те, як треба жити, щоб зрозуміли, що можна жити інакше?
    Хто, нарешті, може зробити цю роботу: повернути державу у русло законності, справедливості і людяності?
    Питання, питання… .
    Одне є пронизливо чітке, аж болюче, розуміння: тихо виправитись уже, мабуть, не вийде.
    Шансів на миролюбне рішення всіх цих питань уже немає… .