Одного дня, коли світ був ще цілком новим, мешканці однієї місцевості влаштували музичний конкурс, учасниками якого стали майже всі присутні – від Синиці до Носорога.
Під орудою Сови вирішено, що голосування під час конкурсу буде таємним і загальним. Отож голосуватимуть усі учасники, самі створять суддівську комісію, тобто журі.
І так було. Всі тварини, а також людина виходили поодинці на сцену й співали. Одні заслужили бурхливі оплески, іншим аплодували мляво. Відтак заповнювали картку і, склавши її, вкидали у велику урну під наглядом Сови.
Коли настав час підбити підсумки, Сова вийшла на імпровізовану сцену та у присутності двох старих мавп відкрила урну, аби порахувати голоси.
Одна Мавпа виймає першу картку, а Сова оголосила: «Перший голос віддано за нашого приятеля Осла!»
Настала тиша, а потім почулися несміливі оплески.
«Другий голос віддано за Осла!»
Загальне приголомшення.
«Третій голос: Осел!»
Усі здивовано переглядались. Відтак почали обмінюватись осудливими поглядами, а в кінці, бачачи, що постійно повторюються голоси на користь Осла почували себе винними за таке голосування. Всі знали, що не було співу, гіршого за жахливе ричання Осла. Однак усі визнали його найкращим співаком.
Підрахувавши голоси, незалежна комісія оприлюднила результат: скрипуче і до того ж фальшиве ричання Осла посіло перше місце. Тож офіційно оголосили, що Осел має найкращий голос в околиці.
Потім Сова пояснила, чому так сталося. Кожен з учасників, бажаючи особистої перемоги, голосував за учасника, котрий мав найменші шанси, тобто за того, хто не був конкурентом.
Голосування було майже одностайним. Лише два голоси не були віддані за Осла: один належав Ослу, який вважав, що йому нічого втрачати, та щиро проголосував за Жайворонка, а другий належав людині, яка, звісно ж, проголосувала на свою користь.*
 
«Людина розбещена, чоловік безбожний – ходить з неправдивими устами, мружить очі, совгає ногами, подає знаки своїми пальцями. З лихими думками на серці він увесь час зло кує, сіє розбрат. Тому на нього нагло надійде погибель, він вмить буде розбитий, без рятунку» (Прип.6, 12-15).
 
Зараз світ не новий, проте ми маємо проблеми старі, як той світ. Я маю на увазі вибори до Верховної Ради, що повинні відбутись восени. Як ми будемо голосувати? Як ті звірі в цій притчі? Чи кожний проголосує за себе? Чи, може, продамо свої голоси за сто чи двісті гривень, чи кульок гречки або пляшку горілки? Чи зіпсуємо бюлетені, позаяк, «всі вони одинакові»? Чи, просто, не підемо на вибори (дачі, городи, пікніки, весілля, хрестини, гості, похмілля тощо)? Що ж, тоді настане «загальне приголомшення» і Осел енд компані будуть керувати країною…
 
Не закликаю за кого чи проти кого голосувати, позаяк кожен повинен приймати рішення сам, проте хочу нагадати про відповідальність кожного перед самим собою та своїми дітьми-онуками за результати голосування. Іншими словами: нехай співає Жайворонок, а не Осел!
 
Так, безперечно, всі ми маємо право голосувати так чи інакше (або не голосувати взагалі), проте ми крім того, що маємо право, ще й несемо відповідальність за свій вибір. Кожний з нас…
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------
* Цю народну притчу перказав нам Бруно Ферреро, католицький священник-монах