Як здійснюється русифікація? Завжди м’яко і непомітно. Приблизно отак. Днями дитячий телеканал Disney Channel Ukraine який ще донедавна транслював програми мовою Кобзаря та Лесі Українки, раптом перейшов у віщанні на «загальновживану».
 
Новину цю принесли діти – їх дуже потішило як стали виглядати імена героїв передач у російській транскрипції. З виразним «є», наприклад. Згаданий канал і раніше транслював передачі і російською, і англійською мовами. Природно що в Україні існує певна кількість глядачів, які хочуть дивитися передачі одною з цих мов, тож таке сусідство не викликало ніяких заперечень. Але – не те зараз. Українською лишилися тільки анонси, реклама та кілька незначних передач. Проте варто початися будь-якому фільмові чи мультикові, і від української не лишається й сліду.
 
І не поясниш цю обставину, мовляв, контент транслюється мовою оригіналу. Всі 100% передач каналу створені в країнах заходу, тож перекладу вони підлягають за будь-яких умов. Донедавна саме на цьому каналі переважна більшість передач виходила українською. Тобто – перекладали і все було гаразд?!
 
Отут можна завести до болі відомий спів на тему що це, мовляв, злобні підступи чинної влади, у лиці шанувальників «руського міра», який вони щиро поширюють на противагу «кривавим бандерівцям». Все б гарно – але не зростається. Згідно сайту каналу, 100% його акцій належить іноземним компаніям, які до українського політичного істеблішменту не мають жодного стосунку. А що не кажіть, якою мовою наповнювати контент – вирішують суцільно власники каналу.
 
Що ж сталося? Відповідь очевидна. Іноземні власники певно дослідили рівень популярності свого каналу в Україні і збагнули що в кількох Самі-Знаєте-Яких регіонах вищезгаданий канал не дивляться саме через віщання українською. Рішення цієї складної ситуації іноземні власники дитячого телеканалу позичили в своїх же «українських» колег, на кшталт Арфуша та Бенкендорфа – максимально збільшили обсяг віщання російськомовних передач. Логіка залізна. Російськомовні громадяни України відтепер значно посилять свій інтерес до каналу. А україномовні громадяни, згідно цієї логіки з’їдять геть усе, незалежно від мови віщання – їм не звикати.
 
Справді чого дрібнити? За часів Радянського Союзу, якщо хтось забув, з трьох каналів телебачення (які транслювали тільки в містах, у селах – два), україномовним був тільки один. І передавав цей один канал переважно «вісті з полів», через що у Центральній Україні (наприклад) його мало хто дивився. І нічого – та сама Центральна Україна, незважаючи на таку ситуацію, російськомовною масово чомусь не стала.
 
Очевидно, що нині телебачення незалежної України наповнене українською мовою набагато більше ніж у ті часи. Тож логіка власників каналу, а через них – і їхніх щирих радників проста і зрозуміла. Ну чого тут обурюватися? Шановні українці, хочуть сказати вони нам, хіба вам хтось заважає спілкувати українською вдома? Ні? От і добре. А програми телебачення дивіться будь-ласка загальновживаною. Вам анонси та рекламу залишили вашою рідною? От і задовольняйтеся. Хіба складно? Треба проявляти толерантність до людей русифікованих в часи імперії та радянського союзу (не говорячи вже про етнічних росіян). Правда ж?
 
Лихо в тому що завдяки такій толерантності, українці й самі не помітять, як на «загальновживану» непомітно перейде ще один, а потім й ще один канал. А там і все телебачення почне демонструвати взірцеву толерантність, а далі… Нагадайте будь ласка значення терміну «мовний геноцид».
 
І не те збурює що іноземний телеканал з суто комерційних міркувань, певно сам того не відаючи долучився до політики русифікації наших дітей. В Україні україномовна громада складає 34% населення і ще 32% - користуються в побуті як українською так і якоюсь іншою. На цьому тлі обурює суцільна мовчанка під яку відбувається цей процес. Прибічники двомовності, які вголос висловлюються за рівноправність російської та української мов (чи все ж таки за безмежне панування російської? Агов!) нині лише поблажливо посміюються. Держава, яка теоретично мусить опікуватися інтересами у тому числі й україномовної громади, робить вигляд що все іде мов годиться. Та найбільше обурює мовчанка політиків, які напередодні виборів обов’язково будуть знову прясти нам про свій нереальний патріотизм і про свою любов до всього українського.
 
Кортить порадити усім прибічникам двомовностей, бікультурализму, тез що «Україна це наступник УРСР, а не УНР», тощо. Коли напередодні виборів вам знадобиться підтримка, звертайтеся до хохлів. До малоросів. До русинів. Але не до українців. Вашу щирість у відстоюванні права українців на здоволення своїх культурних потреб ми вже побачили. Усвідомили. Зробили висновки. Коли ви знову прибіжете до нас зі своїми ідеями – ми відповімо. Адекватно.
 

 
PS. На тлі цієї ситуації мене вразила реакція доньки. На її питання, а чому мовляв мультики тепер ідуть не нашою мовою, я був згаряча відповів щось на кшталт: «Тому що ці потвори – економлять. Російськомовних вони тішать, а наші потреби їм до лампочки». Вже ввечері донька до мого подиву дивилася що завгодно крім Діснея. На моє питання вона відповіла просто: «Ми з подругами вирішили. Якщо вони так нас зневажають – ми не будемо їх дивитися». Здається для українців у цій країні втрачено ще не все.
 
Дмитро Калинчук