Подаю підбірку статей, метою яких є дослідити аудиторію та наслідки такого феномена, як демагогія. Почну з Америки, де цей політичний метод не зміг так глибоко укорінитись в суспільстві, і не має стільки вдячних слухачів, як у країнах пострадянського простору.
 
Тож почнімо. Перша.
 

January 26, 2012, 11:04 pm
 
Deconstructing a Demagogue
By Timothy Egan
New York Times blogs
 

Back in 1994, while plotting his takeover of the House, Gingrich circulated a memo on how to use words as a weapon. It was called “Language: A Key Mechanism of Control.” Republicans were advised to use certain words in describing opponents — sick, pathetic, lie, decay, failure, destroy. That was the year, of course, when Gingrich showed there was no floor to his descent into a dignity-free zone, equating Democratic Party values with the drowning of two young children by their mother, Susan Smith, in South Carolina.
Today, if you listen carefully to any Gingrich takedown, you’ll usually hear words from the control memo.

Повну статтю дивіться тут:

 

 

Демагог під мікроскопом.
Автор: Тімоті Еган
New York Times blogs
 

 
Коли він не просторікує за улюбленим столиком кафе L’Auberge Chez François («Схованка у Французів»), що так затишно вгніздилось серед маєтків лобістів містечка Грейт Фолз, штату Вірджінія,  Доктор Ньютон Л. Гінгріч полюбляє научати людей щодо талонів на харчі* та як далеко парить еліта від народу.
 
Гінгріч, як він вкотре підтвердив, задихаючись від зусилля, на дебатах вечірнього шоу у Флориді, є демагогом чистої води, дистильованим до базової сутності слів. В нього відсутній сором. На його думку, загальні правила його не стосуються. І він перетворює питання щодо його одіозної особистої поведінки на питання щодо одіозності того, хто таке насмілився зауважити.
 
Після винаходу та вдосконалення сучасної політики нападів на особистісному рівні, Гінгріч вирішив «мати навар» на глибоко прихованих страхах найслабкішої частини республіканців, щоб дістатись номінації – використовуючи навички, вдосконалювані протягом чотирьох десятиріч.
 
Розібраний по поличках, Гінгріч – то ще та цікавинка. Прошу придивитись, як каже мій друг – туристичний гід, Рік Стівз.
 

 
Ескіз.  В далекому 1994, під час планування захоплення Палати Представників, Гінгріч запустив в обіг службову записку про те, як використовувати слова в якості зброї. Називалась вона «Мова – головний механізм контролю.» Республіканцям давалась настанова використовувати спеціально призначені слова для зображення конкурентів: хворий, жалюгідний, брехня, гниль, провал, знищувати. Певно, то був рік, коли Гінгріч не мав нижньої межи падіння у негідні вчинки, прирівнюючи цінності Демократичної Партії з випадком, коли мати з Південної Кароліни втопила своїх двох дітей.
 
Сьогодні, якщо уважно прислухатись до нищівних спічей Гінгріча, можна почути ті самі слова зі службової записки.
 
Він навіть використовував їх, як  колишній заступник держсекретаря Еліот Абрамс замітив у Національному Огляді в інтернеті на цьому тижні, критикуючи президента Рейгана, Гінгріч назвав його «жалюгідно некомпетентним». Також він порівняв зустріч Рейгана з радянським лідером Горбачовим  з «найзагрозливішим для Заходу самітом з часів зустрічі Адольфа Гітлера з Невілем Чемберленом 1938 року в Мюнхені.»
 

 
Методи. Навіть третьокласник, в спорі зі своїм однолітком щодо переваг Мілківея перед Скіттлз знайде кращі аргументи, ніж порівняння з Гітлером. Але Гінгріч, історик, що ніколи не навчиться історії, то робить знов і знов. Таким чином, демократи, заявив він минулого року, намагаються нав’язати «безбожну, популістську систему, так само загрозливу для Америки, як і нацистська Германія».
 
Він порівняв поміркованих мусульман, що намагаються спорудити мечеть та культурний осередок в центрі Манхетена, з нацистами, та повторив те саме щодо геїв. Люди, що схильні до зв’язків з особами тієї самої статі, згідно з його словами, намагаються запровадити  «гомосексуальний  безбожний фашизм» серед усіх інших.
 

 

Всупереч очевидному.  Гінгріч є рідкісним політиком, який може прикидатись без жодної видимої зміни на обличчі чи в рухах,  спростовуючи висловлення Марка Твена: «Людина є єдиною істотою, що може – чи повинна – червоніти.» Його здібності також поширюються на висміювання тих самих дій, які він сам практикує. На минулих дебатах в Південній Кароліні Гінгріч розніс вдрузки оскарження на свою адресу з вуст колишньої дружини, що, мовляв, він пропонував ій «вільний брак», кажучи, що його численні свідки спростують це звинувачення.  Насправді, його компаньйон визнав, що свідків нема, тільки суб’єктивні твердження дітей з попереднього шлюбу.
 
Його твердження, що 1,6 мільйонів доларів, що він отримав від кредитної спілки Фредді Мака** за «історичні дослідження» належать до літературного жанру «гумор і сатира». Цього тижня ці контракти були оприлюднені, і, звісно, жодних  посилань на історичні дослідження там не було; це була звичайнісінька оплата за лобіювання.
 
В четвер Мітт Ромні злапав його на класично політичній грі. Після того, як Гінгріч звинуватив Ромні у фінансуванні позик, які в певній мірі спричинили обвал ринку житла, Ромні в свою чергу запитав того пана, чи він сам, часом, не брав участь у тих інвестиціях. Хм. Авжеж, Гінгріч мусив визнати, що було таке.
 

 

Роздмухуючи ненависть.  Саме Гінгріч, ще до Дональда Трампа додумався  нівелювати імідж Президента як нібито не американця. «Кенієць, сповідник антиколоніалізму».  І ось він вже знов цього тижня, перед великою громадою Сарасоти, штат Флорида, вміло грає на побоюваннях електорату. Коли він сказав, що залюбки послав би Обаму назад до Чікаго, натовп підхопив: «До Кенії! До Кенії!».
 
Називати Обаму «найкращім президентом споживачів продуктових карток» є явно расистським закидом. Тобто, якщо в останній рік президентства Джорджа Буша показники використання продуктових карток підвищились, те не варте уваги, бо Гінгріч ніколи не пов’яже білого президента з Техасу і колишню колоніальну залежність.
 
Улюбленою мішенню є преса. Неодноразово він заходився гнівом на модераторів ток- шоу: Марію Бартіромо з каналу CNBC, Кріса Уоллеса з Fox, та навіть на надприродно терплячого Джона Кінга з CNN за те, що вони ставили уточнювальні питання. Свою заяложену та передбачувану тактику він спробував в четвер в черговий раз на Уолфі Блітцері (http://en.wikipedia.org/wiki/Wolf_Blitzer), коли той запитав Гінгріча про його нападки на пресу, останній відповів, що «питання не має сенсу», і Блітцер не відступився.  Але ми не ображаємося, а тільки все пам’ятаємо.
 
Гінгріч вдавав спокуту, коли ведучі  Християнської  Медіа Мережи двічі цього року питали його про численних дружин. Одного разу Гінгріч відповів, що зраджував, бо так сильно любив свою країну. Цього тижня він видав версію, що його «стрибки в гречку» роблять його «більш нормальним, ніж ті, хто вдають із себе ідеальних». Але він ніколи так не лютував на Християн, як на Кінга, називаючи запит від цього ведучого CNN «майже паскудним» (ще один улюблений вислів).
 
Втім, загальний читач може вважати цю несхвальну опінію нікчемною, приймаючи до уваги те, що критиків у нього -  вище даху, більше ніж у будь якого політика. Його колеги-республіканці також можуть не звертати уваги на критику, незважаючи на те, що схвальні відгуки від тих, хто з ним щільно спілкувався практично відсутні.
 
Але він має постійних вдячних слухачів, плекає напівправду, яку подають консервативні медіа. Тому цілком логічно, що Гінгріч цього тижня наполягав, щоб на наступних дебатах публіці було дозволено голосно сміятись, плескати і свистіти під час вже перевірених на радіослухачах «родзинок» його промов.
 
  
Давайте ж виконаємо його бажання і дозволимо публіці «відірватись» сповна, як вона то зробила в четвер увечері ві Флориді. Цей різновид шумового фону – від прихильників республіканців, які освистали американського солдата, що служив за кордоном****, раділи смерті тих, кому не дісталась медична страховка та сичали на «Золоте Правило моралі»***  – все це є достойна підтанцьовка демагога.
 

 
*   http://www.gettingsnap.org/whatissnap.html
 
** http://www.chicagotribune.com/topic/economy-business-finance/freddie-mac-ORCRP006178.topic
 
*** Treat others as yourself.  Як хочете, щоб люди вчиняли щодо вас, так і ви чиніть відносно них
 
**** Мова про Джона Маккейна