Еліта & Вульгаріта,
або
Яке їхало, таке здибало...
 

Еліта Термідорівна –  Має джип, собаку, чоловіка і своє мнєніє. Перманентно оцим своїм мнєнієм імєє мозг будь-кому, хто попаде в зону пораженія вербалізованого потоку її підсвідомості. Вважає себе від природи неймовірно розумною, тому принципово нічого не читає і не переглядає по ящику, окрім гламурних журналів і тупих бабських серіалів, які дивиться з цигаркою в зубах і снісходітєльним виразом в очах. Це, на її думку, мусить дистанціювати її витончену персону від того унилого гівна на екрані, якому вона, в момент перегляду, щиро співпереживає. Єдине, чого вона не може зрозуміти в цій жизні, це – чому, при всіх її талантах, у Верховній Раді сидить її чоловік, а не вона.                            
                                      
Вульгаріта Павлівна  – Вважає себе від природи слабкою женщіною (як Юдиф на полотні Рубенса). Того ж, кого вона через „слабкість” не може загризти в один секунд, потім пиляє довго і зі смаком. Типова латентна стервоза. Постійно вважає, що її чоловік прогадав, бо на останніх торгах продався не в ту фракцію. Відчуває внутрішній потяг до місіонерства, себто, мозгі може припарити не гірше од Еліти Термідорівни. Має, як їй здається, від природи неперевершений естетичний смак і тонко тямить в іскуствах. Втім, питання на зразок - чим відрізняється іонічний ордер від доричного,  сприймає як персональну образу. При цьому, як отой недоумкуватий капрал з арештантського вагону (за визначенням Марека і Швейка), навіть не буде в змозі сформулювати сама для себе – в чому саме полягає образливість питання. В живописі полюбляє натюрморти Хруцького і портрети Кустодієва. В музиці, ясен пень, „Ласковый май” і Кіркорова. Може їх слухати до нестями, до повної втрати свідомості тих, кому не повезло бути з нею поруч в даний момент. Втім, по-своєму, досить добра, себто - не надто кровожерлива особа.  
  
 
.
 

...Золотистий джип, весь зацяцькований плюшевими іграшками. За кермом - дама невизначеного віку. Це – Вульгаріта Павлівна. Однією рукою вона тримає мобілу біля вуха, другою - керує, утримуючи тонку бабську цигарку між пальцями з неприродньо довгим манікюром. Іноді вона спокійно кидає кермо і, неквапливо, вакуумним методом, переганяє цигарковий дим через фільтр собі в легені. Потім, закотивши очі, випускає дим вгору. Говорить картинно втомленим голосом, розтягуючи слова.
- ...і шо ти від мене хочеш?.. нє, я таке не буду носити... не буду, і всьо... і як ти собі це представляєш? Я, тіпа, підхожу в зеленому до золотистої машини... капєц!... так я й кажу – повний атстой... ага, а ще ота красна блєстяща полоса через плече...    
 
...Рожевий джип, весь забитий плюшевими іграшками. Іграшки сидять на торпеді, висять на дзеркалі і тд. За кермом пані невизначеного віку в темних окулярах розмірами на пів-писка. Це – Еліта Термідорівна. Вона рулить, триндить по мобілі і крутить головою на всі сторони.  
- ...ага, а я йому й кажу, шо ти нє прав. А він такой: я нє прав? А я такая – ти, ти нє прав! Ну?.. Так казьол, он і є – казьол!.. прикінь, да?
 
...Аварія.
Дві дами, визираючи з-за плюшевих висюльок, які загороджують їм весь пейзаж за лобовим склом, помалу відходять від першого шоку і починають поливати одна одну тремтячими від нервового збудження голосами, опустивши скло і випхавши свої елітні зачіски з невиразними, як середньо-руський пейзаж, фейсами на вулицю.
- Дура! Куди ж ти пхаєшся, дура!..
- Сама дура!
- Це я дура?!
- Ти ж, а хто ще? Хто тут крім тебе, дури, так їзде – поперек?
- То я, значить, дура?!
- Ти, ти дура!
- То я дура?!!
- То ти – дура!!!
- Ну, всьо! – тремтячи від люті. – Звоню своєму! Ти мене достала, тряпка кухонна!
- Тряпка? Кухонна?! Давай, звони, дура! Зараз мій твого на лоскутки порве! На лєнточки! А ти будеш йому ті лєнточки на його дурну башку завязувать, дура! Як самураю, аби він харакірі собі зробив, шо ти, дура, його під монастир підвела!..
- Зараз, зараз... – нервово набирає на мобілі.
- Давай, давай... – так само нервово виконує двома кнопками нехитру аплікатуру.
 

...Зі страшним звуком ревунів і верещанням гальм з протилежних боків до місця події майже одночасно підлітають два чорних затемнених джипа, з яких, хлопаючи дверима і граючи щелепами, вилітають бандитоподібні джентльмени в костюмах „с отлівом” і краватках. У лідерів цих бандугрупувань на лацканах – депутатські значки.
Дві банди з агресивними намірами в очах рішуче прямують до місця аварії...
 
Наступний кадр: двоє з депутатськими значками весело перетирають між собою, а на задньому плані пацани бейсбольними бітами рихтують якісь "жигулі". Звідти доносяться жалібні зойки. Це - власник "жигуля".  
 

...Вже знайомі нам дві дами мирно, як нічого й було, сидять на дивані і зі смаком сьорбають каву. Перед ними –  плазма, розмірами з шафу. Плазма показує сесійну залу ВР.
- А я така собі і думаю: яка сімпатічна дама, і така неприятность з цьою аварійою...
- А мені тоже зразу показалось, шо ви – дуже приятна і така вся інтелігентна женщіна. То ми через отого ненормального, шо на „жигулях” проїхав мимо, отак нечаяно і того...
- Ну, ви тількі подумайте - і я на нього якраз тогда подивилася! Їде так нагло поперек нашого двіженія... То ми точно через ту мавпу на „жигулях” змушені були так зманєвріровати.
- І ото подумать тільки, яке у людей воспітаніє – просто нікакоє! Воно ото їде, бачить, шо перед ним дві інтелігентні дами, і тупо пхається, бо у нього, понімаєш, перед мордою – зеленим світить.
- Да! – зітхає тяжко і сумно – шо ж дєлать, якшо нєкоторих наших граждан зелений цвєт на свєтофорі начисто позбавляє джентльменства.    
- А хіба воно у нього було, оте джентльменство?
- Ну, і як з таким народом строїти демократичне государство? Як з таким народом, спрашувається, пхатися в Європу? Просто стидно буде за такий народ, якшо в Європу.
- Як я вас понімаю! Стидно, їй-богу стидно. Даже перед турками стидно. Не можна їх пускать в Європу. Воно ж і там буде пхатися і не пропустить даму, якшо у нього – зелений! Нікакого етікету!
- Нікакого, – підіймає кофейник. - Ще кофі?
- Можна трохи, пльоскайте.
- З сахаром?
- Ага. Спасібо.
Калатає ложечкою цукор в каві.
- Вульгаріточка... можна я вас буду так називать?
- Канєшно! Які проблєми.
- Вульгаріточка, я хотіла вас спитать: а от ваш супруг в якій фракції зараз?
- Ну, понятно, в якій – в „Районах”, канєшно. А раніше, до цих виборов, в „Демократичних народних демократах” був. А ще до того – в „Патріотичних народних патріотах”. Там тоже було нормально. Але зараз лучше. Каже, що в „районах” він може сьогодні більше пользи принести странє. Хоча раньше він тоже багато пользи приносив...
- Додому?
- ...державі. Ну так але ж держава, ето – ми! Але зараз ще більше пользи стало, як в „райони” перейшов. Іноді так і каже: я зараз стільки пользи державі приношу, шо вже не знаю, куди її всю дівать, оту пользу! Лиш би, каже, офшорку не перекрили. А ваш де пользу державі приносить? Не в „районах”? Чи може він вобще позафракційний?
- Нє, мій – ідейний! – облизує ложечку. – Всю жизнь – за соціалізм. За труд, за мир, за май. Особєнно – за дружбу промєж народами. При чом без разніци – як промєж брацькими народами, так і не очень. Ще як в райком у 86-тому попав інструктором, то ще з тих часів соціалізм безудєржно і строїть. І от за трудовий народ – тоже він. Виражає хитросплєтєнієм слов їх інтереси і послідовно підписується за них на майовках. Ну, бореться тоість. За человєка труда, за вченого, за хлєбороба, за хлєборєза...    
- Да, деякі на соціалізмі тоже харашо піднімаються. У нас сосєд по дачі - тоже соціаліст. На „Мазератті” їзде.
- На „Мазератті”? На синьой? Я його знаю. Дуже хароша і пристойна людина. З нашої фракції. Набожний такий! Хрестик носить і в церкву ходить. Яйця святить, сама бачила. А як за простий народ переживає! – просто лиця на ньом нема.        
- Добре, напевне, серце у людини, якшо за простих людей не забуває. Це ж ще треба знайти час, щоби згадати за отих, за простих... А от мій, к прімєру, весь час за всю державу думає. То коли, питається, йому думать за отих, внизу? Тут вже за щось одне треба думать – або за народ, або за державу! Але ж держава, ето – ми...
- Ну, допустім нам, соціалістам, положено по должності думать за народ. Це їх робота така – за народ постоянно переживать. Бо ж голоси на виборах і всьо такоє. А так люди побачать по вираженію лиця свого депутата, шо він переживає за них, і їм вже трохи легче живеться, і крепче тоді народ зжимає лопату з граблями в руках, і веселіше махає отою лопатою. А їм, оцим простим людям, нада ж не просто вижить, а ще й работать не покладая рук! Бо ж кругом економічний крізіс, і треба работать, работать і ще раз работать! Бо тільки от так, работая до ізнєможенія кожний на свайом місці, ми подолаємо економічний крізіс! Це мій так каже, коли з народом общається.
- А шо народ?
- А народ його підтримує. Народ каже: Фьодорич – наш пірзідєнт і не дадім, каже, в обіду! Народ каже: будем з ентузіазмом работать до ізнєможенія, аби тільки наступним поколєніям було харашо, ну як от депутатам тепер.  
- Які правильні слова! От і мій тоже постійно каже, шо народу треба більше работать, а не політікой займаться. Тоді може покращення й наступить вже післязавтра. А вони ото работать не хотять, а покращення вже завтра – всі хотять. Які скорі! Тиняються по майданам, дурака валяють, а работать – не хочуть. Як можна керувати державою, коли такий народ недісціплінірований?
- Ну, це ж подумать тільки, які правильні слова каже ваш супруг! Ну чисто, як соціаліст!
- Ага. А ще, каже, інвістиції.
- А, я знаю. Інвістиції, це коли – гроші. В смислі – дєньгі.
- Ну, да. Бо від інвестицій – дуже велика польза! Особливо коли МВФ гроші дає, то така польза державі наступає, шо і не сказать нікак! От наша сім`я, як ячейка держави, то ми всі дуже ось цю пользу, канєшно, замічаємо.
Сьорбає каву.
 
На екрані телевізора міняється картинка. В кадрі з`являється професійно-хитруватий фейс репортера з мікрофоном. На другому плані – лавочка в парку, на якій насуплено сидять в рядочок якісь люди. У них на головах широкі білі стрічки з написом – „голодую”.
Репортер підходить до одного з них.
- А шо ви тута робите оце всі? Ви оце здалеку припхались в Київ на екскурсію по музеям і генделикам, чи, тіпа, мєстниє? Тіпа, вийшли в цьому парку бєлку з руки покормить горішками системи „фундук”? Чи як? Чи просто мирно втягуєте грудью кіслород оце на лавочці, і путьом неправильного обміну вєщєств в ваших провінційних організмах видихаєте тут нам під носом вугільно-кислий газ, псуючи озоновий слой над головою?
Один відповідає:
- Самі ми нє мєстние, голодаєм...
Кореспондент:
- О?! Как інтєрєсно! Наші зрітєлі інтересуються: а це ви по Брегу голодаєте, чи як? І це ви для пользи організма путьом зжиганія жиров і углєводов? І как успєхі? Поділіться самочуствієм, бо нашим зрітелям це дуже інтересно. А ми вас в новостях на всю країну в нужном ракурсє покажем. Вони там, оті люди, які наші зрітєлі, аж прикипіли до голубих екранів з тої сторони і – смерть, як інтересуються! Бо у наших зрітєлєй дуже толстий, толстий слой отих жирів і углєводов по всьому тілу, включая мозгі і серце.
- Нє, ми не по Брегу, - тяжко зітхає. - Ми – по Азарову. Це круче буде. Бо по Брегу ти не жереш якийсь час, а потім – жереш, жереш і жереш. А по Азарову – вобще не жереш. Ні до, ні посля голоданія.
Кореспондент, округлюючи очі.
- Как інтєрєсно! Целєбноє голоданіє по Азарову! Вот вєдь чудо-человєк! Всьо может, всьо прєдугадаєт! Обо всєх подумаєт: кому – жерти в два горла, а кому – лєчєбно поголодати і клізму на дєсєрт... Це ж нада так точно аріфмометром розсчітать, і так прєдусмотрєть острим соколіним глазом... Государствєнного, я вам скажу, ума людина. Та шо там, государствєнного – просто державного! І в глазах його ота доброта з умом – так і світиться, так і світиться! Ну чисто, як огоньки в тьомну ніч на болоті! А на цьому наша тєлєкомпанія закінчує свою передачу про нову програму целєбного оздоровлення, розроблену нашим падким на отзивчівость до людського горя кабміном. А зараз у нас - дивиться на годинник, - буде рекламна пауза про вітамінізірований корм для собак для перламутрового бльоску їхньої шерсті в сакральном сіянії лучей сонця, а потом – про розовий „Ваніш”, який, собака, не відстірується руками від кофточки отої дури, яка собі криворуко заляпала оту кофточку прямо в кафе, і, під кінець, про оптові скидки на „Бентлі”, де про халявний плеєр в вуха за дві „Бентлі”. Дуже вигідна пропозиція! Ну, а вже після того – ваші любимі передачі: спочатку для інтелектуалів серед імбіцилів – „Дом-2”, а потом музикальна передача для юристів - „С Муркой – по жизні!” і прочая жидка туфта для засіранія отих, слєгка подьорнутих голубим інеєм і унило звєнящіх на одной мінорной ноте, як дальокій похоронний колокол, мозгов нашого постійного елєктората! Тому не відповзайте далеко від голубих екранов – хіба шо за банкою пива в холодільнік, і не переключайте на другий канал, бо там, малята, вас ожидає точно така ж палнєйшая херня!.. До нових встрєч на зомбоящику!  
Всьо путьм, дами і пацанчики!
З вами було ТРК „Україна”!