В свої неповні 30 років, я голосував всього на одних виборах.  В 2 турі 2010року досить спонтанно вирішив, що негоже буде, якщо першою особою держави стане вайлуватий лоботряс із кримінальними замашками.
      Але сталося навпаки, і вже два роки, час від часу споглядаючи невдалі потуги нашого керманича вимовити слово де є три підряд приголосні літери, або анекдотичні україномовні виступи іншого персонажа, частенько ловлю себе на думці, що мені просто соромно, що мене, моїх численних знайомих, зовсім незнайомих – нормальних, освічених українців, з якими мені доводилося спілкуватися у вагонах потягів, на відпочинку, на ринках і в магазинах в різних куточках нашої країни уособлюють, в обличчі влади, кілька сотень поганців, якими керує просто-таки карикатурний бевзь із інтелектом шимпанзе.
     Але ж якщо придивитися, яка альтернатива?
     Головний опозиціонер – наскрізь фальшива брехуха, яка зараз сидить лише через те, що її кинули численні соратники, яких вона привела на хлібні посади, і які накивали п’ятами тільки-но запахло смаженим. Кілька днів проведених у наметовому містечку під Печерським судом переконали мене в тому, що ренегатів, взятих на перевиховання повинно було бути значно більше, просто значна частина "залишенців" настільки бездарні нероби, що їх навіть в тушки не візьмуть.
     Інший в’язень сумління – дотепний мажор, який отримавши високий пост ходив реготати на всілякі блюзнірські квартали, замість того, щоб займатися справами, і хоча б для початку, спробувати реабілітувати свої колишніх соратників по протестних акціях.
     Хіба країну врятує молодий ботанік, який змалечку працює на керівних посадах, а побувши рік подалі від владного корита, рядиться в головного опозиціонера, збираючи навколо себе  політичний непотріб?
     Я впевнений, що нічого хорошого не зроблять люди, які  визначальною власною заслугою вважають те, що вони належать до певної нації і не народилися не зулусами чи евенками, або не дай Боже москалями – начебто їхня національність це їх особиста чеснота, а не збіг обставин.
     Я не вірю, що кришталево чесний військовий, людина яка розуміє і знає, що таке честь офіцера, за довгий період керування збройними силами не знайшов в армії з десяток таких же чесних і принципових полковників, які б пішли за ним і вимели кримінальну шваль із найвищих кабінетів.  Замість цього весь світ бачив, як на інавгурації доблесні генерали ламали шапки перед крадієм, замість того, щоб зламати власну шаблю.
     Я точно знаю, що великий чемпіон стане недолугим політиканом, занадто багато пройдисвітів прилипнуть до славного імені. Це помітно вже зараз, на старті його політичної кар’єри, яка на жаль швидко перекреслить гордість від спортивних здобутків.
     Я не розумію, як можна повірити у комуністичне майбутнє, якщо до нього ведуть капіталісти-мільйонери із православними хоругвами.
     Нема що говорити про спікерів-плагіаторів, бездарних графоманів, пасічників-бджолярів, комсомольців-банкірів, юристів-футболістів та інший напівзабутий непотріб – щиро надіюся, що це пройдений етап.
     Але що ж  виходить? Я  - всім ненависний «проти всіх»? Тоді я – одна з головних причин встановлення кримінального паханату в центрі Європи? Як далі мені жити в країні і думати, що це й через мене в часи андронного колайдера, фейсбуків і нанотехнологій дрімучий уркаган дарує своїм синам залізниці і міністерства, як часи Середньовіччя дарували села з кріпаками?
     Що ж робити мені, непутящому? Додати до диплома економіста курси зварювальника чи муляра-штукатура і спробувати чкурнути за океан? Чи зробити карту закордонного поляка-словака-угорця-румуна та в ближчі євросоюзи податися? Чи в Сибір піти, східні кордони православної цивілізації укріпити?
     Цікаво скільки ще таких «противсіхів» є?