«П’ята» влада – влада громадянського суспільства
 
Перспективу майбутніх політичних трансформацій ми можемо побачити на прикладі технологічно, інтелектуально і соціально просунутих сусідів. В Німеччині, наприклад, власник порталу Netzpolitik.org Маркус Бекедаль вважає, що сьогодні народжується «п'ята влада» – влада користувачів Інтернету, тобто громадянського суспільства:  Інтернет став мейнстримом, розбудив середній клас Німеччини. Для еліти це означає, що починаються кардинальні зміни. Політик більше не може обмежити аудиторію свого виступу, загнати її в чотири стіни… Еліта повинна навчитися спілкуватися з тією громадськістю, яка зараз формується.» Таку позицію поділяють чимало поважних німецьких експертів і медіа. http://www.svobodanews.ru/content/transcript/24266277.html
 
Схожі процеси відбуваються по всій Європі і, навіть в Росії, що засвідчили зокрема грудневі мітинги на Болотній площі та проспекті Сахарова. "Главный феномен «стояния на Болотной» состоит в том, что российское общество впервые и массово применило сетевой инструмент принуждения власти к законности и демократии... Главный курс партии сетевых активистов — тотальное обновление федерального, регионального и муниципальных законодательных собраний... Главными политическими требованиями интернет-партии должно стать возвращение гражданам России их конституционных прав избирать и быть избранными." http://newtimes.ru/articles/detail/48049?mid=55
 
Ці події захопили зненацька політичний клас і більшість політологів, але були передбачені експертами, які ще до «арабської весни» виявили соціально-політичну роль соціальних мереж у всесвітньому павутинні. Наприклад, у 2010 році одна з відомих російських блогерів Марина Литвинович зазначила: «благодаря Интернету,  социальным сетям и блогам, в России сформируется то самое гражданское общество, которое  перевернет всю  политическую картинку… Это все что угодно может быть -  революция, волнения гражданские… Это такая вещь, которую сложно прогнозировать.» http://ru.globalvoicesonline.org/2010/12/01/2780/
 
Бізнесмени швидше зрозуміють громадсько-політичну роль соціальних мереж, якщо порівняти їх з відомою технологією «краудсорсингу» (з английської буквально: використання ресурсу натовпу). Її ефективність грунтується на делегуванні певних функцій невизначеному колу осіб на підставі публічної оферти – без персоніфікованих угод з виконавцями. Тобто, кожен, хто виконає оприлюднені  умови, має право отримати відповідну винагороду. Так, кожен користувач мережі дотримується певних публічних правил Гугла, Фейсбуку, ЖЖ чи інших спільнот, за що отримує можливість задовольняти потреби у віртуальному спілкуванні.  
 
Вже наявні реалії демонструють народження і зростання якісно нового явища: традиційна модель держави вичерпується навіть в країнах розвинутої демократії. Чинна конструкція (і функції) держави вже не дозволяють надавати адекватну відповідь на навальне зростання політичної суб’єктності особи.  
 
Якщо звернутися до філософського аспекту, побачимо, що вперше у світовій історії окрема ОСОБА отримала реальну можливість спілкуватися майже з кожним користувачем «всесвітнього павутиння» незалежно від жодних структур – державних, бізнесових, громадських і т.п. Відтепер кожен громадянин сам може творити свою особисту віртуальну організацію: на суто особисті потреби і на суто особистий смак – відповідно до своїх здібностей і можливостей. Кожен може приєднуватися до відкритої спільноти, чи виходити з неї. А масштаби таких спільнот – весь світ.
 
Таким чином соціальні мережі на очах створюють нову світову парадигму: переміщення Особи з ролі Об’єкта політичного процесу до ролі центрального Суб’єкта. На це вказує, зокрема, той факт, що в багатьох країнах традиційні партії перестали приваблювати осіб, які хочуть займатися політикою. Зараз їм цікавіші блоги й соціальні мережі. Все більше людей, якщо не розуміють, так відчувають, що нова політика зростає саме на цих майданчиках, які максимально демократично і ПРОЗОРО об’єднують людей. На пострадянському просторі найбільш яскравим феноменом цієї тенденції став Олексій Навальний (наша людина).
 
Соціальна психологія давно довела, що умови життя (разом з роботою) впливають на світосприйняття більшості людей. Наприклад, природну потребу людини у вільному розвитку особи значно підсилюють виробничі вимоги ухвалювати нестандартні рішення, що є характерним для наукових і творчих працівників, менеджерів, підприємців. Суттєвим чином на психіку людини впливає повсякденний фон стосунків з колегами і керівниками: ліберальна це чи патерналистська атмосфера. У людини, що проводить значну частину часу в демократичних умовах соціальних мереж, з часом підсилюється внутрішня потреба до поширення свободи на всі соціальні відносини – разом із політичними.
 
Кардинальна зміна політичної диспозиції особи (від об’єкта до суб’єкта) стає наслідком об’єктивного процесу наближення суспільства до якісно нового етапу розвитку. Його передбачив ще в 70-х роках минулого століття відомий український соціолог Валерій Хмелько, який довів, що після інформаційного етапу відбудеться перехід домінуючої ролі до виробництва і відтворення самої людини як творчої особистості. dt.ua/articles/31587
 
З урахуванням перших, вже наявних проявів нової парадигми в досить близькому майбутньому за контроль влади (і безпосередню участь в її здійсненні) в масовому порядку візьметься безпосередньо ГРОМАДЯНИН – паралельно з незалежними медіа, політичними партіями та громадськими організаціями.  Громадянин, який створює, або обирає осередки спілкування і взаємодії на задоволення особистих потреб взагалі, і потреби брати участь в управлінні суспільними процесами – зокрема.  
Якісно нове явище руйнує віковічне уявлення людства: за винятком пророків впливати на політику можуть лише Організації, і ті організації мають лише ієрархічні структури. Допомагаймо друзям швидше усвідомити це, психологічно несподіване, але очевидне явище.  
 
Нова демократія невідворотна
 
2010 року Джефрі Сакс, професор економіки, директор Інституту Землі при Колумбійському університеті, звернув увагу на іншу проблему традиційної держави. Він відзначив, що останніми роками світ потерпає від корпоративного шахрайства, що гроші розбещують політиків і ринки в усьому світі. «Враховуючи тісні зв'язки багатства і влади з законом, стримувати корпоративну злочинність буде важко. На щастя, стримувати беззаконня може швидке поширення потоків інформації. Корупція процвітає в пітьмі, але все більше інформації виходить на світ божий за допомогою блогів та соціальних мереж. Нам потрібен новий вид політиків, які вестимуть виборні кампанії за допомогою вільного ІНТЕРНЕТУ, а не через платну пресу. Коли політики звільняться від пожертвувань з боку фірм, вони зможуть контролювати корпоративні зловживання."
 
Не випадково рух «Окупуймо Волл-стріт», що сформувався в соціальних мережах і восени 2011р. охопив десятки великих міст США, основні претензії висуває на адресу транснаціональних корпорацій.
 
Є досить підстав очікувати, що під зростаючим тиском громадянського суспільства, яке отримало могутній засіб самоорганізації у вигляді соціальних мереж, нова демократія, як реальне народовладдя, сформується відносно швидко. Такий прогноз, зроблений 2010 року, випливає з прискореного розвитку соціальних мереж, і знаходить підтвердження в потужній хвилі громадянського активізму. В Європі вона розпочалася навесні 2011р. в Іспанії і ніби то раптово за кілька тижнів отримала масштаби, небачені з 60-х років минулого століття.
 
«Одне за іншими, міста Європи змінюють своє обличчя: на центральних майданах збираються сотні, тисячі людей з однією й тією ж вимогою: REAL  DEMOCRATIE  YA!  Справжньої демократії – тут і зараз! ...Вони не закликають голосувати за ту чи іншу партію, вони закликають тих, кого називають “загубленим поколінням”, до повстання. Вони не вимагають просто підвищити зарплату, чи щось таке матеріальне – адже це були б лише реформи. Вони вимагають дійсної зміни системи… перегляду самого фундаменту демократії….»  ttp://commons.com.ua/archives/10978  
 
Отже, Нова демократія в європейській цивілізації вже стоїть на історичному порозі: вона невідворотна тому, що вирішує кардинальну суперечність між інформаційним суспільством, як мережевою спільнотою, та переважно ієрархічною конструкцією традиційних держав. Образ Нової держави, принаймні в Європі, постає досить виразно. Це мережана демократія, як народовладдя: в громадах –  пряма демократія, а на національному рівні – масовий контроль і безпосередня участь в державному управлінні громадянського суспільства озброєного інтернетом. http://world.pravda.com.ua/columns/2010/11/26/5601111/
Українська мрія?
 
На тлі зазначених процесів історичним парадоксом виглядають українські уряди (і громадські організації), які намагаються вести реформи, що фактично спрямовані до минулого століття. Адміністративно-територіальна, економічна, податкова, пенсійна реформації грунтуються на вчорашніх уявленнях, не беруть до уваги перспективи соціального розвитку – всупереч всім відомим вимогам маркетингу і менеджменту. Адже структура суспільства, його домінантна психологія і виробничі стосунки вже в найближчі роки суттєво зміняться, а тому й  конструкція (і Конституція) Держави майбутнього має принципово оновитися. Хоча би тому, що більшість структур паперової епохи відпадуть, а всі інші кардинально змінять функції й взаємозв'язки.
 
Забезпечити оновлення України допоможуть двадцять мільйонів наявних сьогодні інтернет-користувачів, близько чотирьох з яких вже мають широкосмуговий (швидкісний) доступ. Це означає, що за два-три роки ми сягнемо теперішнього середньоєвропейського рівня інтернетизації. Але ж, протягом нашого наближення, європейські демократії суттєво просунуться далі. І щоби стати врівень, нам доведеться розпочати новий виток наздоганяння, який завершиться новим відставанням…  
Вже сьогодні ми маємо зробити історичний вибір: чекати, поки технології та сусіди налигачем колись затягнуть нас до мережаної демократії, або ж цілеспрямовано зкорегувати природний процес. Ми можемо скористатися тим фактом, що світ наближається до чергової точки біфуркації, в момент якої аутсайдер отримує найбільший шанс швидко вирватися вперед.
 
В епоху історичного перелому можна і треба скористатися сприятливою можливістю, щоби здійснити марш-кидок до складу групи лідерів. Тоді Україна перестане без кінця гнатися за хвостом європейського потягу: ми за кілька років потрапимо до його складу – і не останнім вагоном. Фактично, лише такий маневр, здійснений найближчими роками, надає гідну, дійсно європейську ПЕРСПЕКТИВУ. Маневр, що реально провести лише у щойно (і тимчасово) відкритому коридорі історичних можливостей.
 
Наочно побачити майбутню мережану демократію можна за допомогою російської платформи www.democratia2.ru. «Найпростіший приклад: ви ознайомилися з політичною програмою якогось Іванова, вам подобається все, що він робить, і ви йому довіряєте. При цьому самі ви особливо в політиці не розумієтеся, тому делегуєте свій голос Іванову і довіряєте йому всі рішення. Тепер Іванов розпоряджається двома голосами. Потім трьома, потім тисячею, потім десятьма тисячами голосів. У нашій системі інтернет-голосування, куди ми розміщуємо законопроекти, на нашому віртуальному віче в день з'являються тисячі рішень, і ніхто не в змозі їх прочитати. Тепер уявімо собі такого політика: Іванова чи Жириновського, який говорить: «За таким-то питанням я буду голосувати так, ви мені делегуєте свою довіру, і ваш голос переходить до мене». Чи можна це назвати представницькою демократією? Не зовсім.
 
У цій ситуації можливі наступні варіанти. Наприклад, багато людей делегували свій голос все тому ж Іванову, і тепер він може голосувати тисячами голосів. Завдяки цьому він став чинити серйозний вплив на ухвалення ключових рішень... Відповідно, через деякий час, якщо вам не сподобається позиція Іванова, ви можете відкликати у нього свій голос і обрати когось іншого відразу ж, онлайн. Іншими словами, не вийде так, що депутат обирається один раз на чотири роки і більше ніхто не має можливості його контролювати.» http://cdem.ru/?Page=15
 
Прориву до дійсної демократії Україна потребує для вирішення усього пакету внутрішніх проблем, чи не першою з яких є відсутність політичної еліти. Адже національна еліта формується лише навколо Національної ідеї, у спільній праці на шляху до Української мрії.
 
Цією мрією може стати перша в Європі держава мережаної демократії. Створити державу принципово нової конструкції – амбітна, проривна робота світового рівня. Як для українських фахівців (юристи, економісти, соціальні психологи, журналісти, ІТ-ники…), так і для усіх громадянських активістів, для кожного українця.
Чи потрібно доводити, що вільне суспільство з ефективною державою й українськими ресурсами швидко вирішить більшість застарілих соціальних, психологічних і духовних проблем? Ось тоді отримаємо всі підстави пишатися не лише своєю країною, але й своєю Державою. http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/428-jaka-derzhava-potribna-ukrajincjam
Українець – це звучить гордо!
  
Національна ідея: а хто проти?
 
Бог дав українцям найкращу землю у світі: чудовий клімат, більшу частину чорноземів, чисту воду річок і морів, ліси й гори, гігантські родовища вугілля, нафти, газу, залізних, марганцевих та уранових руд, золота й алмазів. Дав чималенький за просторами  ідеальний геостратегічний майданчик на перехресті світових шляхів зі Сходу на Захід та від варяг до греків.
А віддячуємо тим, що загрузли в заздрощах і жадібності, міжусобиці і тотальній брехні, що запанувала в суспільстві. Падіння моралі і внутрішній розбрат перетворили відносно заможний і найбільш плодовитий століття тому народ в найбідніший в Європі.
 
Бог любить Україну. Давайте і ми Його полюбимо: влаштуємо власне життя по-Божому, чесно і справедливо. Адже, завтрашня епоха тотальної прозорості по суті готує людство до Другого пришестя. Прозорість кожного для всіх і всіх для кожного стає світовим іспитом на готовність жити по правді. Готовність будь-якої миті звітувати за ВСІ свої вчинки: перед людьми і перед Богом. Прозорість невблаганно вимагає морального очищення, спокутування гріхів.
 
Всепроникна прозорість, яка вбиває брехню, після гучних публікацій Вікілікса 2010 року стала дотиканою, гранично уявною. Очищатися від ложі повільно і довго історія часу не залишила. Час Х перемістився з далекого майбутнього до сьогодні у нас на очах – а людство виявилося до цього неготовим. То ж, доведеться бігцем: хочеш, чи не хочеш.
 
Пропонуючи Мрію Україні, треба вирішувати проблему Національної ідеї. Перефразувавши відоме гасло, можна констатувати: «Ми здобули державу для українців. Тепер треба зробити з українців націю». Проблема, однак, в тому, що європейські нації-держави формувалися в минулих віках, на культурно-етнічній основі титульної народності, а жорстокі засоби і методи націотворення 18,19 і навіть першої половини 20 століття неприйнятні для гуманного 21-го. Тобто, маємо перестрибнути традиційний етап, і пройти незнаними  шляхами стоплення нації від початку громадянської і поліетнічної – типової для сучасної Європи.
 
Нам може стати в нагоді думка Ортега-і-Гассети: «Націю не можуть об`єднати ані кров у жилах, ані перекази минулого, ані – навіть! – пам'ять про звитяги предків. Ефективно об`єднати сучасну націю може лише спільний проект майбутнього – не нав’язаний згори, а вистражданий і усвідомлений усіма активними громадянами». Свій Спільний Проект українці вже вистраждали, але ще не усвідомили. Він вже вистигає (в середовищі громадянських активістів), але ще не оформився і не став спільним.
Українська мрія, заснована на прозорості, на очищенні, отримає суспільне сприйняття, бо не суперечить уявленням більшості українців про Національну ідею. На думку фахівців, в її основі лежить історична місія України: забезпечити культурну гармонізацію  Заходу і Сходу Європи. Про потребу цієї місії свідчать, як загальноєвропейські, так  і суто українські, внутрішньокультурні потреби.
 
Європейський Союз зацікавлений в максимальному порозумінні з важливою, але часом небезпечною Росією. Європа не завжди розуміє ментальну специфіку нашого східного сусіди, якого ми добре знаємо. Демократична Росія, своєю чергою, зацікавлена в спільних з ЄС проектах, але деякі з них не може реалізувати без сприяння і безпосередньої участі демократичної України.
Щоби виконати об’єднавчу місію, Україна має стати сильною модерною державою – аби не дозволяти використовувати себе на корисливі потреби світових гравців. А для цього мусимо зробити  марш-кидок на випередження – аби не плестися в хвості на налигачу. Здійснити  цей марш Україна зможе лише в тому випадку, якщо Схід і Захід придушать емоції і знайдуть досить волі та розуму відкинути маніпуляції чинних політиканів.
 
Щоби впоратися з місією світового масштабу,  українці мають стати розумними і вирішити внутрішню проблему –  стоплення політичної нації 21-го століття. Усвідомити цей факт мають, передовсім, інтелектуали та громадянські активісти. http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/427-vid-ukrajinskoji-mety-nazad-do-nacionalnoji-ideji
 
Велика українська Мета
 
Держава стане потужною, коли і якщо вивільнить соціальну енергію громадян. Оскільки державний устрій має відповідати соціально-економічним стосункам, мережана демократія, відповідно до світового тренду, має прискорити прозоризацію економіки – разом з приватним бізнесом.
 
Не дивно, що передбачливі сусідні держави починають шикуватися на старт якісно нового світового змагання за прозорість. Адже "перша країна, яка впровадить хоча би фінансову прозорість, протягом одного покоління вирветься у світові лідери. Бо це очищення. Це реальна конкуренція, це реальна творчість" http://www.glavred.info/archive/2010/12/13/091826-0.html. Кожен, хто займався підприємництвом, має таку ж думку. Лише тримає при собі, бо може наразитися на лукаву пропозицію конкурентів: «Якщо такий розумний, ось і відкрий свою бухгалтерію першим».
 
Україні ніхто не заважає розпочати масову прозоризацію серед перших. Тому маємо використати унікальний шанс, і протягом одного покоління вийти в лідери. Для цього не потрібно залучати фінанси – вистачить внутрішнього, соціального капіталу. В суспільстві ще досить людей чесних і відповідальних, здатних до співпраці і не втратили громадянську відповідальність за майбутнє. Більшість українців вважають себе вірними. А Біблія вчить християн всіх конфесій жити по правді, і прямо попереджає: все таємне стане відомим. Талмуд і Коран теж не заперечують відкритості й відвертості. Чесній людині нема чого приховувати в своїх доходах і видатках, а майже всі українці вважають себе чесними.
 
Україна має потужний освітній потенціал, славетні наукові школи, що ведуть родовід від всесвітньо відомих академіків у галузі ЕОМ та кібернетики, соціологів та економістів, щороку готує сотні сучасних програмістів. Потреба в прозорості бізнесу усвідомлена навіть вищими управлінцями, які волають про хрестовий похід за визволення економіки з-під влади "тіні".
Нарешті, ми маємо найгострішу потребу у випереджальному очищенні. Адже Україна вже доведена до краю, тоді, як ЄС може довго сперечатися, якими темпами вести реформи – бо й сьогодні, не зважаючи на кризу, живе досить пристойно.
 
Стратегія прозорості задовольнить і лібералів, і соціалістів, і націоналістів в майбутньому уряді національної згоди: бо в економічному зростанні зацікавлені всі. Коли спільний пиріг щедрий, його легше ділити. А черствий окраєць викликає бійку за останню крихту – і перші, афгансько-чорнобильські, іскри такого конфлікту минулої осені вже побачила вся Україна. http://politiko.ua/blogpost54748
 
Спільний національний Проект: кому вигідно
 
До того майбутнього часу, коли центр політичної суб’єктності перейде до Особи, існує лише одна суспільна сила, що здатна впоратися із модернізацією країни. Ця сила поки не сформувалася остаточно, але соціальна психологія вже зараз дозволяє її  ідентифікувати. Ще півстоліття тому Мелвін Кон довів, що умови праці «білокомірцевих» найманих працівників, а також менеджерів та працедавців сприяють гнучкості їх мислення і незалежності орієнтацій. Шкала прихильностей таких осіб показала, що їхнє прагнення особистої незалежності переважає прагнення багатства і влади. Це означає наявність внутрішнього пріоритету особистої свободи.
 
Минули десятиліття, у США запанувала «інформаційна цивілізація», що суттєво змінила психологію нації, і соціолог вже наступного покоління Річард Флорида висунув нову гіпотезу – креативного класу. До нього відкривач зарахував працівників, які створюють нематеріальні активи, що приносять матеріальні дивіденди, — нові ідеї, нові технології і новий креативний зміст. http://world.pravda.com.ua/columns/2010/10/14/5467004/
 
Отже, до цього класу входять (з урахуванням специфічності українських реалій) значна частина науковців, підприємців, менеджерів, працівників IT-індустрії, велика частина наукової  інтелігенції разом з частиною професорського складу вишів, особи «вільних» професій: літератори, художники, актори, журналісти. Це далеко не повний список, бо останніми роками сотні тисяч українців (зокрема, аналітики, експерти, маркетологи, юристи) перейшли на новий режим роботи: стали «вільними стрільцями» - фрилансерами. До цього можна, мабуть, додати і тисячі експертів, які протягом останніх років отримали кваліфікацію в рамках програм допомоги громадським організаціям.
 
Оскільки в Україні подібні дослідження, на жаль, не проводилися, для орієнтиру наведу соціологічний портрет московських протестантів на Болотній площі і проспекті Сахарова минулого грудня. «Портрет» отриманий в результаті аналізу двадцяти тисяч активних профилів з тематичних груп Вконтакте та Facebook. Уроджених москвичів близько 40%, інші 60% - з десятків регіонів РФ. Найбільше осіб у віці від 18 до 28. Більшість мають вищу освіту, основні виші, які закінчили, це МГУ, ВШЭ, РГГУ, РУДН та деякі технічні. Топ факультетів за зменшенням від 7 до 2%: економічний, ІT, юридичний, історичний, менеджменту, журналістики, фізичний, механіко-математичний, психології, філологічний. Телевізор практично не дивляться, кіно качають з мережі. http://basilisklab.com/boloto-analis-posetitelei.html
 
Очевидно, що саме креативний клас (кому зручніше – творча фракція середнього класу) забезпечує випуск духовної «продукції», стимулює і організує розвиток сучасної економіки, і перш за все – найновіших ІТ. Загальна чисельність цього суспільного шару на думку  експертів – близько семи мільйонів. Поряд з внутрішнім потягом до свободи ці люди мають пряму класову вигоду від інноваційної модернізації, яка в інформаційну добу лише й може вивести країну до економічного процвітання. У нас же про модернізацію йдуть лише розмови. А як може бути інакше, якщо головні спонсори владної партії матеріально зацікавлені консервувати морально і матеріально застарілу промислову базу і структуру важкої промисловості?
 
"Чинна вертикальна система управління пригноблює інтелект суспільства, вона була створена для ручного управління, надає умови для корупції, а головне - атрофує гідність особи, - пояснює один з українських інноваторів. - На противагу вертикальній наша система є горизонтальною, і відкриває перед кожним бажаючим максимальну можливість самореалізації, дозволяє задіяти інтелект нації, щоби закласти основу "інтелектуальної" країни, країни інноваційної економіки... Наш проект, по суті, стане школою електронного самоврядування нації.» http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/435-de-vzjaty-gromadjan-gotovyh-lljagty-na-ambrazurur
 
"Главная задача лидеров «креативной революции» — помочь интеллектуальным работникам осознать себя как класс, имеющий свои классовые интересы и ценности... В случае применения репрессий к мирным митингующим российской власти придется столкнуться с принципиально новой революционной силой: несмотря на молодость, капитаны современных микробизнесов не просто изобретательны, но и обладают высоким организационным потенциалом: даже рядовой «фрилансер» является полноценным предпринимателем и хорошо разбирается в вопросах планирования, финансирования и организации взаимодействия с партнерами. К тому же, эти люди недостаточно богаты. В этом смысле им, как когда-то пролетариату, нечего терять. Кроме того, в массе своей они не отягощены проблемами семьи и детей." http://newtimes.ru/articles/detail/48049?mid=55
 
Приберемо з дороги колоду розбрату  
 
Створити і здійснити перспективний Проект заважає багато обставин, і перша з них – неспроможність політичного класу, яку вже відкрито визнають навіть деякі політтехнологи. «Колективний клієнт – український політикум є безнадійно аморальним, а також, що гірше – він є фундаментально вторинним стосовно сучасних цивілізаційних процесів, і навіть не здогадується про це», зауважив експерт корпорації стратегічного консалтинґу "Гардаріка" Костянтин Матвієнко за результатами першої української конференції політтехнологів. http://world.pravda.com.ua/columns/2011/03/1/5974114/
 
Професійний знавець засвідчив те, що видно навіть зовні: проблема України полягає не лише в інтелектуальній яловості правлячого класу, що саме по собі є явищем небаченим в цивілізованих країнах. Верхівка стала ще й потужним джерелом відвертого цинізму, і перший засіб спрямувати націю до морального оздоровлення – це видалити злоякісну пухлину. http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/7156/user_id/8587.phtml
 
Драматичним наслідком цинізму політиканів стала штучна внутрішня ворожнеча, навколо суперечностей в мовно-історичних поглядах та переконаннях. Мільйони українців на Сході й на Заході, на жаль, поки що не усвідомили очевидного: країна, дві великі частини якої нацьковані одна на одну, НЕ ЗДАТНА бути успішною. Адже негатив однієї сторони легко потопить найліпший проект опонентів: лише тому, що він «чужий». Підла гра на інстинктах ідентичності різних шарів народу сьогодні лежить колодою на шляху будь-якого ЗАГАЛЬНОукраїнського проекту.
 
Швидко загальмувати штучну ворожнечу можна лише одним способом: накласти тимчасовий громадянський мораторій на публічні дебати із саморуйнівної тематики до моменту реалізації Проекту – спільного для Сходу і Заходу. За відомою формулою: "У нас різні політичні уподобання. Ми розмовляємо різними мовами. Але Україна у нас одна." Спочатку РАЗОМ здобудемо Україну, а вже потім, в умовах дійсної демократії, повернемося до з’ясування суперечностей.
 
Отут українцям придивитися би до Європейської традиції: ця цивілізація відбулася завдяки пошуку і здійсненню суспільних компромісів. Вони защемлювали інтереси обох сторін, але відкривали дорогу до СПІЛЬНОЇ праці, що гуртувала нації і просувала їх до майбутнього. А ось у східного сусіди традиція протилежна – маятникова. Протистояння триває до ПОВНОЇ перемоги однієї сторони, і тоді – горе переможеним! На думку деяких російських істориків ця властивість ментальності тягне взаємопридушення соціуму, «закриває» його, і не дозволяє будувати відкрите суспільство.    
 
Давайте ми по ходу спільної роботи напрацюємо толерантність у спілкуванні, відключимо іноземні джерела розбрату, краще пізнаємо один одного і знайдемо механізм спокійного діалогу. Бо ж, підсвідомий страх грунтується на недовірі, а недовіра випливає з необізнаності. Отоді, можливо із залученням нейтральних посередників, і можна знайти компроміс, що буде грунтувалися на розвіюванні міфів, виключенні брутальної брехні та примарних фобій, на визнанні справедливих аргументів обох сторін. А сьогодні всі емоційні та інтелектуальні ресурси – на Спільний Проект. http://politiko.ua/blogpost44530
 
P.S.
Кликни «поділитись» - додай свою ланку до соборної інтернет-мережі