Як у казці, партійок малих
в нас багатенько, як у вінику прутиків, а амбіцій, кхе...
Надувні наче Хаммери...
 

 
Є такий анекдот, коли Хаммер стартує з Матісом...
Стартонув, а Матіс ні руш з місця.
Повернувся і питає, а  чому ж той не зрушив?
А у відповідь почув, що маленькому жуйка під колесо попала...
Отож.
 

 

… багатьма рівчаками, чи одним потоком?
 

 
Риторичне питання має декілька відповідей.
Перша відповідь – заплющіть очі і об’єднуйтесь навколо Батьківщіни, як єдиної реальної опозиційної політ сили, що в нас є.
Друга відповідь – об’єднуються усі політ сили на рівноправних умовах консолідації, мається на увазі 50 на 50.
Третя відповідь – «ідемо багатьма рівчаками» або кожна партія торує собі вузенький безперспективний шляшок до влади.
 
Кожна з відповідей має право на життя, але не кожна веде до перемоги. Практичний досвід об’єднання п’яти лівих політ сил у єдину партію «Об’єднанні ліві та селяни» має бути прикладом для всіх. За останні два місяці, лідери п’яти партій об’єднавшись в одну стикнулися з проблемою  об’єднання на місцях. Відсутність владної вертикалі в диванних партійках, амбітність місцевих керівників, велика наявність весілляних генералів, не дає змоги короткочасно реформувати периферійні регіональні органи, процес іде слабенько і лише за рахунок тиску з центральних апаратів дає поступові результати. Але ось здалося все – сталося. Що далі. А далі повинно бути подальше об’єднання з іншими. Зупинка в цьому є запорукою подальшої поразки.
 
Є досвід об’єднання з СПУ, яка як і совкова компартія вирішила на заключному етапі взяти на себе керуючу роль партії і відлитіла в димар, завдяки невємним  амбіціям. Умови - 50% квот СПУ, а решта іншим, після згоди інших іще далі, привела до ще завзятіших забаганок партії продажного Мороза, що і лишило його за межами подальших перемовин.
 
Об’єднання партій на принципах рівноправ’я завжди дає позитивні результати. П’ятдесяти відсоткова квота на початку об’єднавчого процесу поточно нівелюється на подальших засіданнях та зборах, і зовсім викриває дутість диванних партій в практичних акціях та закладах. Це продукує рівність, демократію і справедливість в подальшій роботі. Тому не треба концентрувати увагу на бажанні деяких керівників партій видавати бажане за дійсне, все це тимчасово і  подальша робота ставить все і всіх на свої місця.
 
Сьогодні деякі продукують ідею самостійності ходи на вибори  Батьківщіни до безперечної перемоги на майбутніх виборах над ПР. Гаразд, може буть, але падіння рейтингів правлячої партії ніколи не гарантує від використання адмінресурсу номенклатурним апаратом, що приводить до фальсифікацій. В де чому згоден, що шанси в БЮТ одначе є, але треба тверезіше дивитись на результат, який ми побачимо після балансування політ сил майбутньої Ради, маю на увазі баланс  -  рахуючи тушок, та інших замаскованих олігархів, радих змінити окрас заради преференцій для свого бізнесу. Треба конкретно визначити мету і завдання на наступні вибори. Що ми хочемо? Провести групу депутатів від БЮТ  для лобіювання інтересів або мати більшість для зміни системи влади взагалі? І головне, чи є бажання у сьогоднішнього БЮТ змінювати систему влади взагалі?
 
Як бачите питань як завжди більше відповідей.
 
На мій роздум, об’єднавчі процеси навколо БЮТ не мають перспективи на подальшу зміну системи влади в країні, тому що вони приведуть лише до проходження в ВР відомої групи депутатів, які будуть і далі лобіювати інтереси олігархів і вирішувати шкурні питання своїх сімей та кумів.
 
Сьогоднішня верхівка БЮТ не сприяє об’єднанню партійок навколо неї. Находження ЮВТ в буцегарні не сприяє об’єднанню, але сприяє підвищенню рейтингу партії. Де хто сьогодні, відокремивши молодих потенційних лідерів у партії, маю на увазі Турчинова, який веде політику дискредитації Королевської, Суслова та інших, має надію узурпувати одноосібно владу в БЮТ граючи на одіозності запротореного за гарти реального лідера партії. Баптиський проповідник вже одначе мав непозитивний досвід ходження по виборах і хоче повторення для єдиного себе, але навряд чи хочуть цього програшу  разом із ним люди.
 
Повинно прискоренними кроками  зменшуватися кількість зареєстрованих партій, треба їх об’єднання на ідеологічних, лідерських, проти владних засадах, і це  має місце бути, але треба розуміти, що деякі протилежні по кольорах партії можуть разом виступити проти влади, але  ніколи не об’єднаються. І це теж треба брати до уваги.
 
Тому хочу нагадати приклад польської Солідарності, коли до єдиного об’єднання прийшли всі, навіть ліберали і тощо. Єдиний фронт реформування країни  об’єднав усіх.
 
Так само повинно бути в нас. Є думки з цього питання? Повинна бути і праця. Хай це буде громадський рух, партія або профспілки – все одно повинен бути фактичний результат.
 
Принципи подальшого реформування країни повинні об’єднувати всі прогресивні сили.
Не пишу демократичні, тому що вже спаскудили це слово до «безобразія».
Свобода, справедливість, солідарізм – це на мій розсуд найбільш сприятливі до сприйняття людей принципи і їх треба брати за базіс розбудови майбутнього України.
 
День соборності на носі, для когось це право, а для когось обов’язок, якщо не в Києві, то в своєму рідному місті, кожен повинен  засвідчити свою участь у цьому святі.
Це наша країна, вона в нас одна.
Тому єднаймося і перемога буде за нами.
Отож.