Шановна колега Вудву підняла питання довіри до політиків на прикладі Н.Королевської та О.Кужель
(http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/12938.phtml).
    Такі питання постійно стоять перед виборцем.
    Треба пам'ятати, що, як цілком слушно зауважив Олег Ф., всі політики грають певну роль, і вірити їм на слово не варто. І багато в чому вони дійсно однакові; та хоча б у тому, що йдуть до влади зовсім не заради боротьби за світле майбутнє країни. Колись ЮВТ на мітингу у нашому місті щиро і влучно сказала, що всяка багата людина приречена йти в політику і владу, щоб зберегти свої статки. Додам: а більшість – щоб їх примножити або іудово надбати. Та й політиками багатьох можна назвати хіба що умовно; чечетови, лукьянови, лозінські, віті-старші, віті-молодші, портнови і жванії, миздобули, симоненки, тадеєви, масажисти і водії хама… – то не політики, то піна, винесена на поверхню застійного сморідного болота процесами гниття на його дні… . Буль-буль, здувся і лопнув пузир… . Хам на поверхні плаває.
     Абсолютна більшість з політиків – дуже багаті люди, а, отже, люди без особливих моральних принципів. Нам залишається тільки судити, скільки в них залишилося людського, і настільки вони залежать від влади.
    Звідси витікає все. Все.
    Доля окремих політиків, яскравих особистостей, – то трохи інша, окрема тема. Таких мало, одиниці. Такі завжди будуть вирізнятися із загальної маси політикуму своєю харизмою, індивідуальністю і незалежністю суджень. Втім, навіть такі обертаються між шестерень жорсткого і безжалісного механізму влади і політики, в більшій чи меншій мірі деформуючись його стальними зубцями. Тушки – то напіврідке лайно, що, як амеба, просто протікає між деталями того бездушного механізму; то мерзота. Стійкі або спритні – зберігають в якійсь мірі свою цілісність. А найстійкіші, такі, як Тимошенко і Луценко, попри всі їх помилки і людські слабкості, руйнують, як абразив, той механізм. На ЮВТ він взагалі ризикує поламатися, як коса на камені: бо вона – дійсно міцний горішок. І таких у нашому політичному болоті давно не було (крім, звичайно, видатних Людей типу Гореня, Лукьяненка, Чорновола тощо; а Хмара – то жук ще той…).
    Політик, чиї статки не виражаються мільйонами, у чомусь більш незалежний, ніж мільонер (якщо у нього є совість). Мільонеру є що втрачати, бо державна машина здатна перемолоти будь-кого (і скоро ми будемо таке спостерігати зі злостивим інтересом: як павуки поїдають одне одного,.. та вже спостерігаємо). З іншого боку, у олігарха теж є потужні важелі впливу на владу. І його і владу поєднують тисячі невидимих ниток і стальних тросів взаємопов'язаних особистих економічних інтересів, більшість з яких мають виразний кримінальний характер. До речі, це – одна з причин так званої (досить міфічної) монолітності злоч. крим. угрупування "партії" ригів. Кримінальна спайка.
 
    До чого веду? Нефахівцю, людині без достатньої поінформованості (а ми такі і є), важко судити про ступінь щирості політика, про стійкість ідеалам і т.п.. Надіятися, що людина, наділена владою і довірою мільонів, напружиться і виправдає сподівання тих мільонів – марна справа, і відразливі іпроклинаємі приклади тому – Дрищ і Хам, мерзенні молочні "сіами"; втім, обоє – породження наших викривлених уявлень про те, як все має бути (о!, проскочив "блокерізм"!  ).
  
     Наталя Королевська мені загалом імпонує. Історією її відносин з ЮВТ (я ж юльок, і того не приховую), безумовно приємною зовнішністю, тим, що не побігла "у тушки" при першій можливості. Але вона – не лідер, не вождь…. Не трибун, одним словом. І справа не в умінні говорити-п…іти так правильно і красиво, як це вміє, скажімо, фронтовий кролик Сеня. В ній немає того внутрішнього вогника, що так важливий для справжнього ватажка. І у Сєні його немає. Невизначеність, якась "ниопридільонность" отруює симпатію до неї, як до політика… . А як жіночка, то –"кетя"! Така лапушка!.. . Няшка!, сказав би Амі-Гато. Як організатор, то - так собі… . Вопчім, відношення позитивно-нейтральне поки що.
    Кужель імпонує своїм безумовно високим професіоналізмом, цього у неї не віднімеш. Це людина, що "зробила сама себе". Здається, є в ній "ядро особистості". Політбаба не проста, з характером, але так же, певно, залежна від різних обставин. Особисто мені важко судити, хто з цих двох жінок-політиків більш щирий, більш корисний суспільству, хто з них більш "державна людина" або ж –  "государев человек". Сприймаю їх суб'єктивно у пропорції приблизно 40 : 60 (Наташа : Олександра). Симпатії (можливо, просто статевої , більше до Наташі, а поваги і бажання прислухатися і зрозуміти – більше до Олександри). Десь так. Звиняйте, якщо не зрозуміло пояснив.
 
    Мені пощастило бачити деяких політиків дуже близько: від півметра до півтора, деяких навіть торкався руками (пам'ятаєте шарикове "вот свезло, так свезло…" ). І задавати їм питання, слово-два, чи просто крикнути "Олег, тримайся!" (це до Тягнибока) і бачити реакцію на те. Таких було небагато, тому легко можу "огласіть весь спісок": це Плющ, Литвин, ЮВТ, Тягнибок, Лукьяненко, Королевська, Яценюк, Мартиненко, Кириленко з БЮТа, Симоненко. Може, "ще парочку"… .
    Що мене вразило, так це поведінка "в кулуарах", тобто після мікрофону, просто у натовпі, коли промовець розслабляється і набуває природнього для нього стану. Іншими словами, оратор виходить з образу… або ще не ввійшов у той образ "самовідданого і полум'яного борця за щастя народу".
    Що мене вразило вперше, так це "скляні очі" Плюща у 2007-му (він "піарився" у нашому універі). Не було в тих намистинах замість очей абсолютно нічого людського. Наш хор, якому у захваті аплодувало пів-Європи, заспівав йому "Многую лєту". Через три секунди після першого акорду оркестру ця скотина, перебивши хор, голосно запитала: "А чи є у когось сьогодні день народження?", а руда, фарбована, як стара б…, вобла-секретутка вручила якійсь дівчині букет квітів і пообіцяла подарунок, якого та юна дурка, канєшна, так і не одержала. Враження було у всіх одне: недолюдок і хам. Скотина вульгаріс.
    
     Дуже схожою була поведінка Литвина; так той взагалі уникав спілкування поза офіціозу. Слизький, як обмилок. Як циста глистяна. Не вхопиш голіруч. Але спів хору слухав (чи витерпів) до кінця. Воспитаний, значицця, тіпа хтілігент. Певно, ЦПШ кінчав.
    
    Тягнибок на спробу натовпу симпатиків обмінятися словом-другим після мітингу не реагує. Прорізує натовп, як ніж масло, як, мля, форштевень есмінця теплу морську хвилю. Здоровий такий бугай… . Певно, надзвичайно зайнятий і зосереджений на боротьбі. За щастя народу. Кожна секунда – на вагу золота; і це всі повинні б понімать, мля!.. Ни понімають… .
      
      Наташа. Та реагує на голосні звертання, особливо, коли посмикати за рукав, вкрай нервуючи охоронця (див. фото), але дивиться "сквозь" і відбувається загальними фразами такого ж унікально ємкого значення, як і просте "угу" або "ніхерасєбє"; без мікрофону говорить на диво мало і дуже коротко, в основному, киваннями і угуканнями, що створює враження, що людина "в темі". Суцільні стримано-ввічливі смайлики, незалежно від змісту звертання до неї (бо змістом Наташа не переймається), хоч і приємні зовні. Бо вона вся зовні приємна і приємно пахне.

    Кужель не нюхав, не було нагоди.
    Кужель хочеться не нюхати, а послухати. Послухати, а не полюбуватися.
    
    За Яценюка вже писав. Нагадаю коротко. 24 серпня. Дружня група ДД-шників "фоткається напам'їть". Цуценюк: хочете зі мною сфотографуватися? Мовчок… . Друга спроба: "Чи не хочете?". Пауза. Тихий чийсь і виразний голос: "Пішов ти нх!"… Він і пішов: морда і шия бурякові, плечі трохи опустилися, але – нескорений. Що є – то є. Тіпо лідер. Бойових кроликів. Надзвичайно небезпечних для ригівської падлючої влади. Вони його та-а-а-а-к бздять, та-а-а-а-ак бздять, шо ужжжоснах… . Попи…ти любить, і теж недовго: на десяток-півтора спалахів фотиків або до відмашки особистого фотокора.
    
    Те ж – Мартиненко. Мікс Наташі і Сєні з добавкою Дрища і одвічного переляку. Не відразливий. Якщо його не чіпати. На контакт не йде. Але так красиво, так професійно і інтелігентно не йде, сцуко, що аж викликає повагу за ту професійність. Ніякий. Ні образу, ні харизми, ні характеру,.. хзщ… якась мутно-сіра і нудна маріонетка.

    
    Симоненко любить поспілкуватися з народом.  Любить ненадовго (на 20-30 хвилин) "ходити в народ" і виголошувати свої полум'яні блядські проповіді для старих маразматиків і молодих дегенератів у натовпі. Якщо довше, то сильно втомлюється. Бачив його зблизька, "наблюдав вніматільно", руками не торкався,  не "законтачився". Вражає його вгодованість, феноменальна доглянутість і барські замашки сибарита, що так контрастують із чегеварівським змістом його безсовісного "звіздєжа". Дивиться "сквозь". Навіть, бля, не "крізь". Відразливий ублюдок.
    
    Кириленко І. з БЮТу приємний. Але "на всіх не вистачить". Але в міру сил. Загальні фрази, але стійке враження, що душею з тобою. Тіпа наш. Понімає. Ни впічатляє, не відштовхує. Без вогника. Нуднуватий.
    Луценко – аналогічно. Але енергетика помітно вища. Відчуття, що йому дійсно ніколи, бо дуже багато справ. Багато-багато… "Ніколи п…здеть, звиняйте, люди". Іде, залишаючи приємне враження від зустрічі із зайнятою державними справами людиною.
    
    ЮВТ. Бачив її близько два рази: перший раз на мітингу у нашому місті в 2004-му, другий – у Києві 2010-го, кілька разів здалеку,  метрів з десяти, без можливості виразно роздивитися. Обидва рази дуже близько, обидва рази щось сказав і почув відповідь очі-в-очі, а не у простір. Кругом люди і багато звернень, майже на кожне з яких була відповідь і знову ж – дивлячись у очі тому, хто звернувся. Спостерігав за нею, порівнюючи з тими, про кого сказано вище.
    При повному розумінні, що нікого "не вистачить на всіх", що "вони одні, а нас багато", що політик не розірветься на тисячу шматочків… все ж повинен відмітити, що ЮВТ вистачає хоч поглядом, хоч жестом, а частіше – і словом! відреагувати майже на кожну людину у натовпі.
    Зараз Лєопольд чи ще якийсь русськоукраїнський хрюкер валєра пустить шпильку: "О! Зовсім, як ходок про Лєніна! Що кожного почує…".
    Ні, риб'ята! Я не експерт у політиці чи економіці, тому на такі теми "нирозсуждаю" – для цього є шановні колеги Добрий, Тертичний та інші профі, але людину відчуваю добре: практика-с… . Не думаю, що здатність сотні разів відреагувати на порух душі у натовпі і, повторюся, хоч на секунду піймати погляд того, хто звернувся, – просто сила звички чи акторські здібності (він же "папулізьмь"). Для цього треба мати щось більше. Щось більше, ніж скотську здатність тупо запитати "А чого ці дебіли не розходяться?" чи послати матом ветерана.
    Отакі і стають визнаними лідерами.
    
    Після того, як у присутності кількох колег з ДД я потиснув руку САМОМУ Л.ЛУКЬЯНЕНКУ, кілька днів ходив, зберігаючи те відчуття радості і шаноби від особливої людини. Маю надію, що мене зрозуміють, чому я про це згадую.
 
    Шануймося, бо ми того варті.