В однієї з моїх улюблених виконавиць Ольгі Арєфьєвої є чудова пісня, котра закінчується словами «Я звала короля, а пришел мыловар...».
 
Сьогодні, коли я слухав цю пісню, мені спало на думку, що українські політичні реалії (зокрема вибори різноманітного рівня) дуже перегукуються з цим рядком з пісні.
 
Ми думаємо, що вибираємо «короля», а приходить такий собі «миловар», або миздобул, або ананас, або ще якесь непорозуміння.
 
Я ні в якому разі не хочу образити людей, які виготовляють мило. Йдеться ж про інше. Про очікування й розчарування, про міцну закваску обіцянок, й мильні бульки реальних справ.
 
І якщо з обранням Кучми на другий термін все було ясно – бачили очі, що купували, та й ніяких особливих надій на нього ніхто не покладав, то подальші вибори дуже вже відповідали цитованому рядку з пісні Арєфьєвої.
 
В 2004 році одна частина очікувала на посаді президента «короля», а в результаті отримала навіть не «миловара», а рідке мило.
 
Наступного разу подібне розчарування чекало на іншу частину електорату. Вони сподівалися, що їм покращать життя вже сьогодні, а натомість отримали здоровенну дулю, щедро присипану обіцянками, словоблуддям й відвертою брехнею. А їхній «король» виявився взагалі речовиною з різким неприємним запахом.
 
Та й усе брунатне вариво української політики продовжує смердіти й булькати в здоровенному котлі, а ми знову кличемо «королів».
 
Не прийдуть вони.
 
Ну, хоча б тому, що в нас правлять не монархи, а олігархи.
 

P.S.  А тепер хороша пісня. Щоб розвіяти неприємні запахи.