Частина друга: Моральний лідер
 
Про цю типологію сучасного провідника нації мається маса суспільно-політологічної, психологічної та публіцистичної аналітики. А от адаптованих до українських реалій та суспільних вимог, таких досліджень не так вже й густо.
 
Бо, окрім вже згадуваних в першій частині цивілізаційних координат, котрим повинен відповідати національний лідер, мусимо ще й враховувати ментальні, соціальні, ідеологічні, біографічні, психофізичні (харизматичні), морально-вольові (індивідуальні), мотиваційні, інтелектуальні, емоційні тощо чинники.
 
Але, аби не вдаватися в глибини глибин аналізу типології морального лідера українського зразку, раджу переглянути хоча би дослідження з цього приводу  Гуцала і Недбаєвського, та взяти їх лише до уваги.
 
Бо якщо суворо дотримуватися подібної методології не в суто наукових дослідженнях, а в публіцистичних розвідках, то виникає великий ризик того, що на суд загалу буде представлений не лідер, а якийсь чи то андроїд, чи то щось янголоподібне. Як це трапилось з Олегом Соскіним в його спробах намалювати портрет такого-от  морального Президента.
 
Мало того, що Соскін відразу ж вводить досить жорстке вікове обмеження 45-65 років у вимогах до майбутнього провідника нації, але й наводить цілу купу критеріїв до якісних особливостей такого лідера, котрі уособлюють швидше не моральний, а моралізаторський чи святенницький тип характеру.
 
Трохи поясню.
 
Зрозуміло, що вік 45-65 є не лише найбільш продуктивним в сенсі реалізації будь-якої людини як особистості, але й цій віковій категорії притаманні такі якості державного мужа, як мудрість, досвід, виваженість чи розсудливість.
 
Але, з іншого боку, така жорстка вікова градація, автоматично виключить із конкурентної боротьби за моральне лідерство більш молодий контингент, представникам котрого притаманні схильність до продукування та реалізації модернових, проривних, в решті-решт "третьохвильних" ідей виходу країни із нинішньої кризової ситуації та розбудови нової України.
 
Окрім того, не слід забувати, що є маса достойників, котрим у віці далеко за 60 притаманний здоровий душевний стан 30-40 річного.
 
Тому я б в цьому сенсі обмежився лише нижньою 25-30 річною градаційною планкою і обов’язковими довідками з "дурки" та лікарськими висновками про дієздатність та фізичне здоров’я.
 
І звичайно ж ця вимога може бути висунута до морального лідера лише у випадку, якщо він буде претендувати на конкретну державну посаду. Бо з довідками з "дурки" до мас не апелюють, а лікарськими висновками про особисте самопочуття лідер народ не гуртує.
 
А якщо ми до того ж почнемо заганяти морального лідера в жорсткі пуританські рамки, вимагати від нього бути патологічно правдивим та ідеологічно стійким, оцінювати його за віросповіданням чи фізичними вадами, то тоді у нас ніколи не з’явиться ні свій Черчилль (ідеологічно нестійкий сибарит, що жлуктив коньяк галонами), ні свій Кеннеді (той ще ходок), ні Клінтон (найпопулярніший післявоєнний президент, що мав дві каденції, котрий мало того, що в гречку скакав, так ще й по-молодості хіпував з травкою).
 
Ані напівпаралізований Рузвельт, ні де Голль, котрий свідомо пішов на обман своїх найпалкіших прихильників із напіввійськової організації ОСС та й усієї нації, проголосивши тезу "Алжир завжди був, є і буде французьким", в інтересах тієї ж таки нації дав алжирцям "вольную", ні наші новітні Хмельницькі чи Мазепи, прототипи котрих і хильнути були не дурні, і до жіноцтва ласі.
Ну, а вже б на Обамі такого штибу критологи (від слова критерій) живого б місця не залишили, бо мало того, що той полюбляв свого часу травку з коксом коктейлити, так ще й до сумнівної церкви, котра пропагує зверхність чорних над білими та антисемітизм, ходить.
 
А більшість вищеназваних (окрім Обами – бо мусить ще себе проявити) і багатьох інших не названих (в тому числі і лідерів оксамитових революцій) об’єднує інше:
 
харизматичність та здатність на непересічний вчинок задля інтересів держави і нації, навіть коштом власного іміджу та репутації;
готовність до саможертовності;
 
глибока патріотичність та державництво;
 
мінімальний розрахунок на зовнішню допомогу і максимальна ставка на власний народ, навіть у випадку загроз екзогенного характеру;
 
принципова непоступливість у відстоюванні національних інтересів;
 
здатність максимально використовувати власні позитивні риси характеру з одночасним вольовим придушенням негативних рис;
 
здатність піти на свідомий обман, як своїх союзників, так і всієї нації, в інтересах цієї ж самої нації;
 
здатність публічно визнавати свої помилки і вибачатися за це;
 
розуміння власного народу і співпереживання йому.
 
Тобто Україні потрібен моральний лідер героїчного штибу. Бо, повторюся, нація-лялечка ще тільки намагається перетворитися на метелика і в даний момент вона має непрезентабельний вигляд, а тому потребує лідера, який на три голови вищий за неї та перебуває на тисячу кроків попереду
.
А всі інші: ментальні, ідеологічні, біографічні, первинно-мотиваційні, інтелектуальні, емоційні тощо чинники мусять бути лише супутніми та допоміжними у діяльності такого лідера, головною та консолідуючою націю метою котрого мусить стати революційний злам зашкарублої совкової системи влади та започаткування ліберально-демократичних системних перетворень специфічного вітчизняного, національного характеру.
 
Тобто в українських реаліях лідер нації мусить бути не просто патріотом, а принциповим державним керівником в питаннях національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності, забезпечення національних інтересів України на міжнародній арені.
 
Але у внутрішній політиці він не мусить бути забумбуленим національно-свідомим шароварником, а прагматичним громадянським патріотом, котрий і сам мусить усвідомлювати і донести це усвідомлення до свого народу, що наші часто-густо надумані та інспіровані ззовні міжнаціональні та ментальні чвари в умовах більш-менш розвиненого громадянського суспільства можуть бути розрулені за мінімального втручання держави саме на рівні громадянського суспільства самими громадянами.
 
Це мусить бути особистість, котра за сучасних умов спроможеться не лише повстати проти сутньої панівної верстви, але й усвідомлювати, що започаткування революційних перетворень, далеко не завжди буде викликати приязну реакцію з боку значно люмпенізованого українського пересічного загалу.
 
А тому він мусить знати, що керівником держави, за таких умов, він більше однієї каденції навряд чи буде. І якщо він це усвідомить, і покладе всю свою енергію на впровадження в життя системних перетворень, а не на чіпляння за владу, то він назавжди увійде в історію, не як черговий президент чи прем’єр, а як моральний лідер нації.
 
Де таке гарне візьметься? Та лише в ході організованого революційного процесу, як це трапилось у Східній Європі, коли поява моральних лідерів стала масовим явищем.
 
От як це приблизно мусить виглядати, згідно Вацлава Гавела:
 
"...саме "революційна вулиця" стала чи не головним джерелом формування нової політичної еліти, появи моральних лідерів...".
 
Саме ці моральні провідники "із числа звичайних службовців, представників творчої чи технічної інтелігенції, робітників чи селян, консолідуючим принципом яких було заперечення попереднього режиму і попередніх лідерів країни, стали з’єднувальною ланкою між державою і громадянським суспільством", що дало цим країнам можливість повернутися до цивілізованого світу.
 
Саме ці моральні лідери-прагматики "спромоглися трансформувати руйнівні антикомуністичні, антисовєцькі, антивладні та антиросійські настрої населення в конструктивне та прагматичне русло розбудови громадянського суспільства".
 
І лідерів таких шукати не треба, вони самі знайдуться і викристалізуються, як тільки-но завершальна фаза національно-визвольного ліберально-демократичного революційного процесу набуде активної і організаційної форми.
 
І той, хто спроможеться  очолити цей процес, – і стане МОРАЛЬНИМ НАЦІОНАЛЬНИМ ЛІДЕРОМ.
 

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська обл., село Губарівка, Товариство «Малого Кола»