В продовження теми розпочатої автором в статті Велике вітчизняне цабе
 
Частина перша: Система координат, або де ми нині знаходимось?
 
Потрапляючи в коло дискусій в пошуках відповіді на запитання: "Який лідер нам потрібен?", імена яких тільки-но історичних персонажів не лунають: від Хмельницького, Мазепи чи Вашингтона і до Махна, Фра’нко, де Голля та Піночета.
 
Але всі ці і багато які інші, кожен по своєму, видатні історичні персонажі були затребувані як національні лідери в абсолютно інших, ніж сьогодні перебуває Україна, історичних, економічних, культурних, гео- та суспільно-політичних, одним словом цивілізаційних системах координат.
 
А, як відомо, кожна країна в певну епоху на тому чи іншому етапі свого розвитку потребує відповідного типу лідера.
 
Тому, давайте спочатку визначимося, що ж то за
 
Система координат
 
в якій сьогодні перебуває Україна?
 
Так от наша держава та її суспільство на сьогоднішній день перебувають в процесі недовершеної національно-визвольної демократичної революції.
 
Причому незавершений характер національно-визвольної складової цього процесу, в першу чергу, обумовлений заледве започаткованими демократичними системно-змінними перетвореннями.
 
Адже демократизація с самого початку 90-тих набула в Україні характеру реформування посткомуністичної системи влади, котре власне і продовжується до цього дня.
 
Тобто, якщо вдатися до аналогій, то наші нинішні внутрішні соціально-політичні та економічні розклади, до того ж загострені ще й так званою світовою кризою, надзвичайно нагадують процеси, котрі відбувались в більшості країн Східної Європи та Балтії напередодні оксамитових революцій. За одним виключенням – незалежність та державність нам виборювати вже не потрібно.
 
А ще згідно ендогенної концепції (О’Доннелл і Шміттер, 1988) теорії демократичного транзиту, процеси реформ соціалізму в східноєвропейських країнах від початку 80-тих і до самих оксамитових революцій або ж подібні процеси реформування совка в Україні, відповідають першій фазі цього транзиту – лібералізації та реформації старої системи влади.
 
А завершується ця фаза в теорії домовленостями поміж старою владною політелітою та новою опозицією, в результаті котрих, остання повністю чи частково перезавантажує першу у всіх інститутах влади.
 
На практиці ж це набуло більш поширеної назви – оксамитова революція, а методологічно, саме перезавантаження відбувалось, як виборчим шляхом, так і через люстрацію із подальшою інституалізацією в другій транзитній фазі демократичних здобутків революції в законодавчому полі.
 
В Україні ж перша фаза демократичного транзиту так і не була доведена до свого логічного завершення, а набула інерційно-циклічного характеру  реформації совка.
 
Чому циклічного?
 
Бо ми мали щастя пережити горбачовську, кравчуковську, кучмовську, ющенківську реформації, а зараз переживаємо рехвормацію усього раніше нарехвормованного.
 
І ці процеси свідчать лише про одне – повну неспроможність та деградацію нашої постсовкової панівної верстви, що було також характерним і для комуністичних режимів у країнах Східної Європи та Балтії напередодні оксамитових пертурбацій.
 
І я не даремно акцентую увагу на концепції О’Доннелла і Шміттера, бо згідно їх теорії (підтвердженій на практиці у згаданих країнах), як тільки-но процеси першої фази реформації старої системи влади починають поширюватися із економічної в суспільно-політичну сферу, то лібералізація та демократизація набувають невідворотного характеру.
 
Вони також передбачили, що в разі коли таких домовленостей не відбувається, процеси реформ можуть набути інерційного характеру. Як, наприклад, свого часу в Болгарії, Румунії чи Словаччині, або ж нині в Україні чи Білорусі.
 
Інша справа, що ці американські суспільствознавці, описуючи завершення першої транзитної фази, здебільше говорять про домовленості поміж готовим до перемін суспільством, в особі опозиції, та старою владною політелітою про правила передачі влади та подальшого їх співіснування, а от про системні зміни, як революцію, майже ні слова.
 
Ну, теорія вона на те й теорія, щоб її творчо розвивати. Як це зробили в революційний спосіб східноєвропейці та прибалти (а згодом і грузини) через декілька років після появи самої ендогенної концепції.
 
Окрім того, сучасна Україна, розділена здебільше ментальним фронтом протистояння совка і антисовка, одночасно є ще й полем з’ясування геополітичних стосунків Заходу та Росії. І протистояння те є нічим іншим, як продовженням сумновідомої холодної війни.
 
Можна було б ще згадати і про Тофлерівську "третю хвилю" цивілізаційних революцій, котра чим далі тим потужніше накриває постіндустріальний світ, а з ним заодно і Україну.
 
Але ця згадка може бути корисною лише в тому сенсі, що потенційний лідер нації мусить усвідомлювати – "третю хвилю" цивілізаційних пертурбацій найкраще переживуть лише ті країни, суспільства котрих виявляться найбільш підготовленими до технологічних, інформаційних, інноваційних та пов’язаних із ними економічних, гео- і суспільно-політичних, культурницьких та інших перемін.
 
Його ж завдання (чи якщо бажаєте – місія) трохи інша – стати дієвим виразником прагнення української нації щодо зламу постсовкової системи влади в Україні , закладення системних підвалин переходу від совка до демократії і конституційній та іншій законодавчій інституалізації революційних здобутків аби процеси демократизації та консолідації демократії (друга та третя фази демократичного транзиту згідно концепції О’Доннелла і Шміттера) набули невідворотного характеру.
 
Отже для України національні лідери "третьої хвилі" (або ж лідер, котрий „приймає виклики світу і відповідає на них по-новому” ) ще не на часі, тим паче що й в світі із відомих такий, з певними застереженнями, лише двійко – Барак Обама та Девід Кемерон.
 
Тобто лідер мусить відповідати рівню та характеру проблем, нагальне розв’язання котрих викликано передреволюційною ситуацією та можливе лише в системно-змінний спосіб. Означення ж такому провіднику нації, з легкої руки Вацлава Гавела, теж мається: це моральний лідер.
 
Але більш детально про цей типаж лідера ми поговоремо наступного разу…
 
Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська обл., село Губарівка, Товариство «Малого Кола»
 
Інфопорн