От ми й у Новому році.
Практично не маю сумнівів, що перед його зустріччю, за доброю усталеною традицією, підіймались келихи з хмільним трунком, за те щоб все погане залишилось в минулому році, а все світле чекало та примножувалось у нинішньому.
 
Ну що ж, будемо вважати, що символічну частину знешкодження зла ми виконали, залишаються суто практичні дрібниці … бо оте суттєве паскудство, що отруює життя, за нами у майбутнє таки заповзло.
 
Після виборів 2010 року та здійсненого після них, будемо відверті у визначеннях, Конституційного перевороту, в країні почало вибудовувати свою вертикаль влади загальнонаціональне зло. А саме, так звана «влада» регіонів, яка передбачає задоволення виключно свого, вузько корпоративного інтересу. Пенсіонери, робітники, селяни,  вчителі, лікарі, малі та не дуже, й зовсім не малі підприємці, та ще безліч населення країни, зі своїми інтересами до того «владного» корпоративу аж ніяк не потрапляють.
 
Таким чином існує дві антагоністичні групи, це сіра маса т.з. населення цієї країни, і т.з. «влада», які є носіями діаметрально протилежних інтересів. І тільки коли населення усвідомить, що альтернативи захисту своїх інтересів просто нема, та об’єднається заради цього, тоді в нього є шанс перетворитися на громадян, а разом на громаду, що складе український народ. А це вже як довів Майдан 2004, зовсім інша категорія, аніж роздрібнена сіра маса.
 
Тапер власне щодо «влади».
Незважаючи на те, що подекуди висловлюються точки зору, що в ПР існують декілька центрів прийняття рішень (виходячи з тези … а «Цар» і не знав), однак практика ходу подій все ж свідчить про те, що «гарант» настільки хворобливо відноситься до своєї першості, що всі основні рішення він приймає самотужки.
 
Щодо самої персони «гаранта», то події в Івано-Франківську ілюзій не залишають. Коли дебелого хлопа, за центнер ваги, та під 2 метри зросту, валить з ніг та вводить у колаптоїдний стан куряче яйце … навряд зважаючи навіть на всю його «тектоніку» та «абриси» варто сподіватись на мужність суб’єкта. Котрий навіть при просто несподіваному запитанні, демонструє розгублене, обвисле обличчя, яке перманентно прикрашає дурнувата посмішка, та бігаючі оченята, що зазвичай супроводжується мало адекватним белькотінням на кшталт … «е-е-е, я бы сказал так», «эти козлы которые нам постоянно мешают жить», «я вам не заздрю, інше додумайте самі».
 
Саме тому на День Незалежності, підкреслюю … державне свято України, і довелось спостерігати абсолютно маразматичну кількість «орків» у шоломах, рясне гаптування з парканів, та пікантне намисто з автозаків, що прикрашали місто як святкову вишиванку. Склдалось таке враження, що «влада» збиралась не стільки святкувати разом з громадянами державне свято, скільки готувалась від людей захищатись.
 
Ті ж самі ознаки неадекватності, вбачаються в діях приватизованої «владою» т.з. незалежної судової гілки влади. Кращою ілюстрацією чого є процеси над найбільш харизматичними опозиційними лідерами Тимошенко та Луценко, які характерні абсолютним нехтуванням Законом з боку суду й винесенням цілковито протиправних вердиктів щодо Юлії Тимошенко.
 
Таке нічим не обґрунтоване,  що суперечить здоровому глузду, застосування великої кількості силовиків, та такі, що цілковито суперечать Закону вироки «кишенькових» судів свідчать про дві речі.
 
В першу чергу про спроби з боку «влади» залякати та деморалізувати суспільство, цілковитою зневагою до нього, та до його прав і закону в цілому, а по друге ці дії з усією очевидністю свідчать також і про страх «влади» перед суспільством та можливістю його переходу до активних дій. Бо владі що не боїться суспільства, нема необхідності виходити за межі правового поля. Страх збурити великі маси людей вочевидь було продемонстровано й реакцією «влади» на податковий майдан та дії афганців. «Влада» намагалась всіляко «загасити» невдоволення в безкінечних перемовинах та незначними поступками і всіляко культивувала у маніфестантів негативне ставлення до висування політичних вимог, що підривають устої цієї «влади». Крім того намагаючись зіткнути маніфестантів як між собою та і з політиками, здатними організувати спротив.
 
Та власне й не дивно, і є сенс нагадати вельми точні слова …

«простите, за цинизм, может быть в том, что случилось именно так, как случилось, присутствует некий промысел Божий. Чтоб те, кто еще не знал, узнали. Чтоб те, кто еще не задумывался, задумались. Чтоб те, в чьей душе еще ютятся остатки совести, ужаснулись низости происходящего. Ужаснулись подлости и жесткости. Нет, не Януковича. Государства, ни в грош не ставящего человеческие жизнь, здоровье, честь и достоинство. Может быть, задремавшей совести необходим именно такой яркий пример скотства, чтобы понять: мы не хотим быть скотами. Что уважение к людям — это то, чего более всего не хватает власти. Настоящей, прошлой и, скорее всего, будущей».

В цьому сенсі єдиним  напрямком дій української громади може бути вирішення її найбільшої та нагальної проблеми … усунення нинішньої «влади».
 
Власне для сформованого громадянського демократичного суспільства, це не проблема, оскільки воно звикло не тільки опікуватись своїми інтересами, але й навчилось вимагати від держави поваги, як до своїх інтересів так і до себе, та мають законодавчі механізми для цього.
 
Але ситуація з українською громадою дещо інша і враховуючи, що до громадянського суспільства ми тільки рухаємось, то для спонукання української громади до активних дій потрібен досить сильний каталізатор.
 
Можливо такими каталізаторами могли б стати вердикти Страсбургського чи Манхеттенського суду у справі відносно Тимошенко, але нажаль ... це поки не для нас.
 
Скорше за все таким каталізатором стануть вибори 2012 року. І готуватись до них варто дуже серйозно, підключаючи до цього процесу якомога більшу кількість громадян. Єдине, що варто розуміти з самого початку … готуватись та проводити їх безперечно треба з абсолютним наміром перемогти, але коли «влада» зробить своє чорне фальсифікаційне діло (а це відбудеться 100%), розглядати вибори треба виключно як потужний інформаційний привід перейти в площину дій передбачених ст.5 Конституції України де народ є єдиним джерелом влади. Бо практика останніх процесів з очевидністю довела, що в Україні суди почнуть згадувати про право, а міліція про те, що вона з народом, тільки тоді коли на «владу» пильно дивитимуться мільйони громадян, які «дещо роздратовані» і вже стоять … поруч.  
 
І от в процесі цих подій є багато важливих питань, про які вже згадувалось раніше, однак для системності та організованості, а від так ефективності дій, необхідне не менш ефективне керівництво «процесом», та ще такий дуже важливий чинник, як довіра мас до отого керівництва. Нажаль ті з опозиційних лідерів хто відповідає цим критеріям за гратами. Не варто втрачати надію, що вдасться їх звільнити, однак можливо варто розглянути варіант, як зробити можливою їх заочну участь в процесі, й самому суспільству визначитись щодо персоналій на керівників процесу, бо ті хто на волі, та горять бажанням … відверто не надихають.  
 
Вже не кажучи, що успіх процесу сильно залежить від фінансування та медіа підготовки. Можливо тут нашому середньому та не дуже бізнесу час мозок напружити, бо про країну з усталеними правилами «гри» та заможним споживачем, а не безкінечним «бєпрєдєлом» та «голим, босим» населенням, який завгодно притомний бізнесмен просто … мріє, що вітчизняний, що закордонний. Та й канали ТВ на кшталт ТВІ прокидатись почали, і мережа інтернету загомоніла.
 
То ж варто тільки мозок «увімкнути» … і все в нас вийде.
 
З Різдвом Христовим!