Чому ж так важко просинатися? Повіки підняти – вже непосильна робота. Певно, ще дуже рано.
 
Так і є. Ще й одинадцята не бамкнула, а я вже прокинувся.
 
Чому ж так ниє печінка і мучить підшлункова? І в роті чомусь неправильний кислотно-лужний баланс. Це, якщо м’яко сказати.
 
Що ж було вчора?
 
Згадав. Ми ж вчора збиралися на обсуждєніє. Голови опозиційних партій. Щось обсуждали.
 
Може, бахнути алка-зельцеру? Ні! Я ж не алкаш, щоб похмелятися, чи ту муру пити.
 
Тут інше душу гризе: що робити з лицем? Мити, чи не мити. Ось в чому питання.
 
О, Боже, що за харя в дзеркалі? Краще не дивитися. Ще присниться потім. Просто помию. А зуби чистити? Ні, краще потім. Рефлекс.
 
Ідіоти! Ну випили. Посиділи. Чи позасідали. Нащо ж було ще два рази в кіоск бігати? Погано, що не у Львові живемо. Там в кіоску добавки вже не купиш. Був би сьогодні, як людина.
 
Бахну я таки алка-зельцер. Щоб голова не трісла.
 
Одну, чи дві? Дві. Маслом кашу, як то кажуть… Дві. Дві… Десь я таке вчора бачив. Не дві, а щось подібне. ДАІ, чи що?
 
Ой, та мене ж ще вчора даішник зупинив, падло. А я його зразу – нах. Що, не бачить, хто   їде? Ну й що, як трохи випивший? Не в драбадан же. Ті, що в драбадан – в залі засідань сплять. Хамло. За руль тримаюся – не випаду. Думає, як я в опозиції, то мені хамити можна? Треба буде його міністрові подзвонити. Щоб по погонах настукав, зірочки прорідив. Строгий у них міністр, але мені не відмовить. Після стількох відер випитої текіли. Друг, чи нє?
 
Так що ж ми вчора обсуждали? Ага, про вибори щось говорили. Хтось запустив мульку, що нам треба в одну партію збігатися. Всім опозиціонерам. А потім праймеріз провести. Щоб виборці рішили, хто з нас головний, а хто – головніший. Прай-ме-різ. Гарне слово. Слово гарне, а суть – хренова. Щоб народ рішав, хто на якому місці в партії буде? Бидло буде мене на місце ставити? Ха-ха. ОЙ!
 
Щось той алка-зельцер не діє. Треба п’ятдесят грам шарнути. П’ятдесят, чи сто? Рука сама за великим стаканом потягнулася, значить – сто.
 
Фу, гадость. Нічого, зараз полегшає.
 
А ті, з БЮТу – теж орли. Об’єднуватися, кажуть, треба. А самі перед минулими виборами нам всім клички попридумували. Той – Кролик, той – Недополковник, той – Тягнибакс. А хто ж з нас баксів не тягне? Попробуй ще їх знайти, ті бакси. Де знайдеш – там і тішишся. Тягнибок, бачиш, на ПР працює своєю риторикою. А як Вітренко зі своїм дурнуватим «Рассєя – наше всьо» на руку БЮТу грає, то що, її Турчинов фінансує? Про мене – взагалі таких чуток на розпускали, що й подумати страшно. А тепер вони білі і пушисті. І я – не я, і хата не моя. А хто ж ще міг то все розпускати? Слідаки кажуть, що завжди мотив треба шукати. Так у них того мотиву – о-го-го. На одному ж полі пасемося.
 
А, може, й правду кажуть, що не вони. Крім мотиву проти них нічого більше немає. Ладно, не сьогоднішніми мозгами той клубок розплутувати.
 
Так, праймеріз, бидло. Фігня, хай голосують. Раз на п’ять років можна. Хай думають, що у нас демократія. Треба домовлятися.
 
Домовлятися? А куди ж корону діти? Класна така корона. До лиця пасує. Навіть до сьогоднішнього. Скільки бабла в ту корону вкладено! Скільки сил, скільки нервів! І що тепер? Відкласти до кращих часів?
 
А, може ну їх з тим об’єднанням? Сідаю на квадроцикл, корону на голову, меч в руки – і на Печерські пагорби! Ні, не піде. Бо може бути й так, що я приїжджаю весь такий класний, в короні, на білому квадроциклі під Верховну Раду, а там – аншлаг. Всі білети продані. На п’ять років наперед.
 
Таки треба про щось домовлятися.
 
Стоп! Ми ж вчора до чогось домовилися. Домовилися – і постановили. Тільки – що постановили? Не згадаю. Треба подзвонити до когось і запитати. Але до кого? Я ж самий тверезий був. Якщо я не пам’ятаю, то про них і мови нема.
 
Підемо з іншого боку. Засідання, голова, протокол… Протокол!!! Ось, що нас врятує!
 
Ні, не врятує. Я ж вчора демонстративно пішов з тим протоколом в туалет. Не згідний був, значить.
 
Що ж тепер, знову засідати? П-ф-ф-ф.
 
Все, досить. Треба поїхати в офіс показатися, поки не стемніло.
 
Ох і тяжка ж Шапка Мономаха!