Цікава виходить суперечка у нашому товаристві. Одні кажуть, що потрібно ламати систему, бо жодна зміна лідера не дасть результату. Інші -- скидати ПР з трону, бо потім буде пізно. Хто ж них має рацію? Як не дивно, і ті і ті. Злам системи – стратегічне завдання. Зміна влади – тактичне.
Якщо Вам не подобається будинок, в якому Ви живете, то у Вас на вибір є декілька варіантів. Від косметичного ремонту до розвалити-збудувати. Який варіант Ви оберете? Думаю, що обмежити Вас можуть тільки Ваші ресурси. Є гроші -- валимо-будуємо. Є, але небагато -- капремонт робимо. Немає – косметичний ремонт. Чи почнете Ви валити свій будинок, маючи гроші тільки на побілочку? Щось не віриться.
Чи є вже ресурс у свідомості більшості громадян для розвалу системи і побудови нового життя? Не думаю. Я навіть не впевнений, що достатньо цього ресурсу для зміни обличчя влади. Надто велика ще підтримка у Партії Регіонів.
Поки що в українців наявне лише невдоволення своїм життям. І майже кожен вбачає причину цього в іншому. Для одних коренем усіх бід є керівники найвищого рівня, іншим місцева влада не дає жити, ще хтось конкретним чиновником незадоволений. І кожен по-своєму правий.
Тобто, всім вже не подобається наш будинок, і всі хочуть нового. Найцікавіше – те, що кожен знає, як повинен виглядати той новий будинок. Найсмішніше – те, що у всіх ті будинки різні. Найстрашніше -- кожен впевнений, що саме його варіант є єдино правильним. Заперечення не приймаються навіть щодо відтінку кольору стін в кімнаті. Всі дискусії щодо планування будинку закінчуються сварками з переходом на персоналії. Суспільство ділиться на дрібні кусочки.
А потім – починають об’єднуватися в групи за інтересами, підшукуючи собі подібних, щоб воювати проти неподібних. Юльки проти противсіхів, україномовні проти російськомовних, тощо.
Однодумці прийдуть самі. А інакомислячих потрібно переконувати. Переконувати, а не звинувачувати в тому, що у них інакші погляди. Чи у тому, що вони колись зробили помилку. Подивіться на наших депутатів. Вони позиціонують себе, як непримиренні вороги, але коли заходить мова про їхні інтереси, відразу забувають про ідеологічні розбіжності. І стають на диво одностайними.
Символічним є те, що цей мультфільм було знято саме в Україні.
Чимось нагадує нашу опозицію. До останніх секунд мультфільму.
P.s. У відношенні до неприємної події люди діляться на дві групи. Перші, після того, як сталася ця подія, зі словами «А я казав…» починають шукати винного, а другі починають шукати вихід із ситуації, що склалася. Чомусь мені більше подобаються другі.
