З цікавістю прочитав статті про медицину свого колеги і хочу висловити деякі зауваження. Вважаю, що маю на це право, оскільки теж не один десяток років пропрацював в медицині. І теж бачу, що ситуація в медицині за двадцять років «незалежності» тільки погіршується. Дійшло до того, що вже радянські часи лікарі згадують з ностальгією. І це ще не все, бо після «реформ» Януковича медицина залишиться тільки для багатих, а для бідних стане практично недосяжною. Єдиним, проте головним, недоліком цих статей є те, що в них немає того, що автор анонсує-СИСТЕМНОСТІ. Бо що таке системність? Системність-це властивість об'єкта мати всі ознаки системи. Медицина-це один з об’єктів системи, яка включає в себе державу та суспільство. Тому їй будуть притаманні всі вади або переваги цього суспільства та держави. Інакше кажучи, автор розглядає проблеми медицини з точки зору спеціаліста, з точки зору ФАКТОЛОГІЇ-набору фактів та їх опису. А системність завжди передбачає, крім фактології, ще й МЕТОДОЛОГІЮ-вчення про організацію діяльності. Тобто за допомогою методології ми можемо бачити проблему в цілому і знайти шляхи її вирішення. Щоб не морочити поважним людям голову, приведу простий приклад з тої ж таки медицини.
 
Канал «Ера». Ведучий розмовляє про проблеми поширення туберкульозу в Україні з головним фтізіатром країни. Фтізіатр-дуже розумний дядько, розказує, що не хватає ліків, працівників, що треба збільшувати фінансування галузі, будувати нові або ремонтувати старі тубдиспансери, купувати більш ефективні ліки і т.ін. Доктор правий? На всі сто. Треба робити те, що він пропонує? Треба. Вирішить це проблему? Ніколи. Чому? А тому, що туберкульоз-це СОЦІАЛЬНА хвороба, її поширення залежить від соціального стану людей, умов їхнього життя, праці, навколишнього середовища, санітарно-епідеміологічного стану і т.ін. 90% туберкульозу дають тюрми та зони, тому зі зростанням кількості ув’язнених зростає й кількість хворих на туберкульоз. А ріст злочинності пов’язаний зі зростанням кількості безробітних, яких вже двадцять років «ефективна влада» викидає на вулицю, розбираючи та ріжучи на метал їхні підприємства. Тому, не змінивши владу і не сформулювавши нову державну ідеологію, ми ніколи не вирішимо ту ж таки проблему туберкульозу. Оце і є методологічний або системний підхід.
 
Зараз всі скаржаться на кризу в своїй галузі-медицині, науці, культурі, сільському господарстві, металургії і т. ін. Але якщо ця криза спільна для всіх, то й причини її повинні бути однакові. А не знаючи причин нинішньої кризи, ми ніколи не знайдемо з неї виходу. Причини ж її треба шукати в кінці 80-х- на початку 90-х років минулого сторіччя, коли на всьому пострадянському просторі відбулася зміна ідеології. Це діяв розроблений американськими спецслужбами проти СРСР так званий «Гарвардський проект», що передбачав три етапи-перебудову, демократію та розпад. Перший етап-перебудова, мав завершитися розпадом СРСР на кілька «незалежних» держав. Другий етап-демократія, передбачав руйнування економіки, військової і соціальної інфраструктури цих держав, перетворення їх в країни «третього світу». Третій етап-розпад, мав привезти до розпаду деяких з цих країн, в першу чергу Росії та України. Засоби для цього можна умовно розділити на кілька груп-економічні, технологічні, хронологічні, ідеологічні та ін. За браком місця зупинимося на останньому пріоритеті- ідеологічному або, інакше кажучи, концептуальному, оскільки серед інших він, мабуть, найголовніший.
 
В 90-ті роки ідеологію марксизму-ленінізму замінили на так звану ідеологію «вільного ринку», де на перше місце виходить бізнес, особисте збагачення за будь-яку ціну. Зробити це було неважко, оскільки всім вже була зрозуміла хибність марксизму-ленінізму. Але нова ідеологія теж була хибною, оскільки ринок не може бути ідеологією. Образно кажучи, ідеологія-це мета, а ринок- лише один з засобів досягнення мети, проте сам метою бути не може. Тобто ми з самого початку пішли в нікуди.
 
Сталася ззовні непомітна підміна пріоритетів-на перше місце в суспільстві вийшли гроші. Класична схема «товар-гроші-товар» спочатку змінилася на «гроші-товар-гроші», а згодом і на «гроші-гроші». По останній схемі, приміром, працюють майже всі українські банки. Тобто, якщо скажімо, раніше, для заводу ставилося завдання випускати товари, необхідні для суспільства, а вже потім заробляти на цьому гроші, то тепер на перше місце вийшло заробляння грошей. Тоді навіщо директорові заводу ті товари, якщо простіше завод порізати та продати на металолом, людей вигнати на вулицю, а гроші покласти собі в кишеню?
 
Те ж саме і в медицині. Коли медицина стала бізнесом, то бізнесом стало і навчання в інституті, і влаштування на роботу, і сама робота. За гроші вчаться, за гроші здають екзамени, за гроші вже навіть санітарки влаштовуються на роботу. Але ж зміна пріоритетів приводить і до зміни кадрів, що відповідають або не відповідають новим реаліям, тобто на місце лікарів-професіоналів приходять лікарі-бізнесмени. Скажімо, в Києві вже кілька головних лікарів звільнилися з роботи, а на їх місце прийшли «бізнесмени», один з яких, приміром, досі знаходиться під слідством за крадіжку великої суми грошей. Зараз на Україні катастрофічно не вистачає професіоналів-людей, що хочуть і вміють працювати, зате бізнесменів-хоч греблю гати. Така система пріоритетів нищить державу і з’їдає сама себе, оскільки, скажімо, тими ж лікарями стають не ті, хто краще вміє лікувати, а ті, хто має гроші заплатити за навчання, за екзамени, за хабар, щоб влаштуватися на роботу. А деякі просто купують дипломи і це вже нікого не дивує. Але робити справу і робити бізнес-це дві великі різниці, і кому будуть потрібні такі лікарі, така медицина, такі інженери та інші «спеціалісти»? Сьогодні ти береш хабар з такого «спеціаліста» за екзамен або працевлаштування, а завтра ти сам і твої діти будуть у таких «спеціалістів» лікуватися, вчитися, жити в будинках, ними збудованими, і т. ін. Тобто нав’язана нам ідеологія-це не ідеологія розвитку, а ідеологія самознищення, ідеологія розпаду суспільства та країни.
 
Всі повинні нарешті зрозуміти:проблеми медицини-це проблеми всієї країни, і їх не можна вирішувати окремо від інших проблем. Не можна тягнути ковдру на себе, не можна вирішувати проблеми однієї галузі за рахунок інших, не можна лікувати печінку або нирки, коли хворий весь організм. Не можна вийти з кризи, в яку нас завела хибна концепція розвитку, не змінивши спочатку саму концепцію. Я не ідеалізую СРСР, де мільярди вгачувалися в будівництво нікому не потрібних каналів та десятків тисяч танків. Але навіть тоді на медицину виділялося 7% відсотків ВВП. Для порівняння:США-14%, Франція та Німеччина-12%. А зараз виділяється вього-навсього 3,1%, та й то, від того ВВП, який не в офшорах та не в тіні. А ВООЗ давно вже вирахувала той мінімальний відсоток, менше якого медицина існувати не може і просто гине-6%. То про що ми балакаємо? Загибель медицини запланована, і все, про що пише PiligrimK-це вже наслідки, а не причина. Шановні, кого ми дуримо? «Ліберали» зруйнували і продовжують знищувати економіку України. Закриваються та вирізаються на метал заводи, мільйони людей викидаються на вулицю без роботи і без засобів існування. А це для влади потенційна небезпека, горючий матеріал для бунтів та революцій. То чим скоріше ця «біомаса» вимре, тим краще для влади. А чим менше її будуть лікувати, тим скоріше вона вимре. Все просто, «реформа медицини» Януковича якраз на це й направлена.
 
І ще одне. Навіть ті, хто матиме гроші, все одно не матиме шансів отримати нормальну медичну допомогу. І ніяка страхова медицина тут не врятує. Річ у тому, що змінилася сама концепція охорони здоров’я. В СРСР держава була єдиним хазяїном та роботодавцем. Тому була матеріально зацікавлена в здоров’ї робітників-чим менше той хворіє, тим більше приносить прибутку. Тому й процес навчання майбутніх лікарів був направлений на одне-вилікувати пацієнта, бажано якнайскоріше. Тому й вчили в вузах клінічному мисленню, вмінню правильно ставити діагноз та правильно підібрати лікування для кожного конкретного пацієнта. Звісно, це не завжди вдавалося, дурнів і тоді вистачало, але підхід був такий.
 
А тепер держави немає, є банда олігархів з ізраїльсько-панамсько-швейцарськими паспортами. Вони тут жити не збираються, їх задача-вичавити з України все, що можна і втекти потім на свою нову «історічєскую родіну». Вони й медицину розглядають тільки як джерело збагачення. Тому змінилася й концепція-студентів вчать не вилікувати пацієнта, а лікувати по стандартам Міністерства охорони здоров’я. Стандарти розробляються просто: «заніс» хтось з представників фармфірми мішок з долярами в МОЗ України-і їхній препарат вноситься в стандарти лікування, навіть якщо він допомагає, як мертвому кадило. Ну а якщо не заніс-вибачайте, шановний, ваш препарат не пройшов «сертифікацію». Ну то й що, що весь світ лікується? Тут вам не там, і бувайте здорові. Та й це ще не все. «Сертифікацію» треба підтверджувати чи то раз в три, чи раз на п’ять років, точно не пам’ятаю, брехати не буду. Тому й крутить тими стандартами міністерство, як циган сонцем, постійно їх змінюючи, бо це їхній основний заробіток. А фармфірми, в свою чергу, теж намагаються мати максимальний прибуток. Тому й зникають з аптек дешеві ліки, тому й пишуться стандарти не для того, щоб пацієнт одужував, а щоб перевести хворобу в хронічно форму і мати з цього хворого постійний зиск.
 
Я, взагалі, не противник стандартів, але, скажімо, в тій же Франції, вони РЕКОМЕНДОВАНІ. Тобто, припустимо, існує препарат, що знижує тиск у 85% гіпертоніків при рандомізованому дослідженні. Хороший препарат? Так. Потрібно його вносити в стандарти лікування гіпертонічної хвороби? Так. Одне питання-а що робити тим 15%, кому він не допомагає? Тому то вони в них тільки рекомендовані, а в нас ОБОВ’ЯЗКОВІ. І лікар повинен лікувати тільки по ним. Один приклад. Раніше, чергуючи по лікарні, часто мав конфлікти із працівниками «швидкої», що привозили в лікарню гіпертонічні кризи, з якими вони могли впоратися й самі. Аж поки вони мені не показали стандарт, де чорним по білому було написано: «При неускладненому гіпертонічному кризі дати під язик 1 таб.(10 мг) фєнігідіну.» Фєнігідін, до речі, непоганий препарат, але, уявіть собі, у одного хворого тиск буде 170/100, а у іншого-280/140. І що, і там, і там  треба  давати 1 таблетку?! Або, скажімо, один пацієнт важить 100 кг, а інший-50, то невже доза препарату для них повинна бути однаковою?! Та якби я таку дурню ляпнув на екзамені при Совєтах, то мені б вліпили «двійку» зразу ж, ще й поставили б питання, чи може така людина працювати лікарем? А тепер таку дурню ліпить МОЗ України. І не просто ліпить, а ще й комісії перевіряють, чи хворі лікуються по тих стандартах, чи ні. Нікого не цікавить, скільки у лікаря пацієнтів одужує, але якщо він лікує не по стандартах-його можуть звільнити. Парадокс-в СРСР, тобто при «диктатурі», я міг вільно використовувати нові препарати та методики, просто прочитавши про них в медичній літературі. А при «демократії» в мене такого права немає.
 
Це я все веду до того, що  такій системі не потрібні думаючі, мислячі лікарі, а потрібні свого роду зомбі, біороботи, які б просто лікували так, як їм накажуть. Потрібні люди, які зможуть розвести пацієнта на «бабло», які зможуть забезпечувати солідні прибутки фармфірмам. В такій системі чим гірше лікар лікує, тим краще для фармфірм і МОЗУ. А інших система просто відкидає, ій не потрібні Пирогови та Боткіни, ій потрібні Рокфеллери та Моргани, Мішкі Япончікі та Бєні Коломойскіє. І це не випадковість, це закономірність, це родимі плями тої «ринкової економіки», яку нам нав’язали закордонні та тутешні «ліберали». Вона згодом вдарить і по них, коли закінчаться лікарі тієї, ще радянської школи, проте простим людям від того легше не стане. Тому немає сенсу щось обговорювати без зміни самої ідеології медицини, де на перше місце треба поставити здоров’я населення, а вже потім-достойну зарплату лікарів. А не навпаки, як це робиться зараз. Однак в умовах олігархічно-ліберальної парадигми розвитку України це зробити неможливо.
Отакі-то справи, панове. А тепер можете називати мене «комунякою» і зносити статтю, якщо комусь від цього стане легше…