Початок див. http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/12605.phtml
 
    Навчання.
    Не знаю, як зараз, а раніше доводилося "пахать". Абсолютна більшість нас підробляла: хто мав середню медичну освіту, той "по спеціальності" (пригадався Шариков ), я два роки працював водієм, потім лаборантом, потім три роки в інфарктному відділенні. Пропуски обов'язково відпрацьовувалися, "анатомка" була до пізнього вечора забита боржниками і просто тими, хто готувався до завтрішнього заняття. Як правило, 4 пари в день, субота – робоча, багато нічних навчальних чергувань. Встигали все: і нормально вчитися, і готувати цікаві вечори, і дивитися нові фільми, і подружок милувати. Цікавий факт: практична підготовка у нас була кращою, ніж у столичному медвузі. Можливо тому, що ми більше безпосередньо працювали з хворими. Наприклад, операції спостерігали не через скляний ковпак стелі операційної, а через плече хірурга. Пацієнта, якого демонстрували на лекції, ми могли вивчити детальніше на нічному чергуванні медсестрою (братом). Клінічні літні практики починалися після третього курсу і були досить тривалими. З 1-го вересня пару місяців у колгоспі (на картоплі, буряках або яблуках), то святе: віддай і не гріши. Знайоме?
    За "сало" ніхто екзаменів і заліків не здавав. Певні преференції мали ті, хто був активістом або допомагав кафедрам у художньому їх оформленні, але для "трієчника" одержати на шару п'ятірку було абсолютно неможливо.  
    
    Розподілення.
    Право вибору мали перш за все срані активісти (парторги-комсорги-дятли), потім черга згідно середньому балу. Той же принцип і відносно залишення в аспірантурі чи ординатурі. Інтернатура була забезпечена розподілом. Зараз випускники шукають місце самі і самі його оплачують. У хірурги і гінекологи з трійками не брали. Я їх мав аж три (атеїзм, істмат і, як не соромно, по фармакології; усі – за читання книг по фотосправі під час лекцій ), тому рішення про мою хірургічну субординатуру приймав особисто проректор з навчальної частини, зав. каф. факультетської хірургії, незважаючи на те, що по всім хірургічним спеціальностям я мав виключно "п'ять". Ідеологія все-таки щось значила!
    Рафінований тупуватий трієчник міг здати держекзамени, якщо погоджувався розподілитися лікарем у МВД – в санчастину тюрьми чи колонії. Хлопчина Ткаченко Володя на прізвисько Шеф, на два курси старше мене, з яким я прожив у гуртожитку 2 роки, саме так зміг одержати свого диплома. Через півроку він трагічно загинув: його зарізав зек.
    На держекзамени з наукового комунізму всі ми готували "бомби" (шпаргалки). Сильним протягом їх розметало по кімнаті, і вся робота пропала собаці під хвіст. Голова комісії ловив кайф, ледь не встявшись зо сміху, гуморист… . Втім, всі здали благополучно.
 
    Удосконалення і атестація.
    У цій богоугодній справі мало що змінилося, хіба що розміри поборів. Мало хто з лікарів зараз залишається задоволений курсами передатестаційного циклу – це суцільна і 100-відсоткова халтура. Після ПАЦу ж наступає етап торжества Абсолютного Ідіотизму: атестація в облздраві. Оце вже щось!..
    Лікар, що приїхав на ПАЦ, відразу здає попередньо-оціночний екзамен, після – кінцеві екзамени: тести на компі (150 питань), письмовий (три питання) і усний. Все це, в принципі, формальності. Головний спеціаліст Мінздраву ставить оцінку, підписує відповідні папери. А потім чиновник облздраву, який давно забув, коли останнього разу бачив клізму, приймає співбесіду-атестацію на категорію. Тобто гінеколог може екзаменувати, скажімо, невропатолога!; тобто оте пихате чмо підтверджує оцінку кращих спеців профільної кафедри Київської академії післядипломної освіти!, тобто підпис професора чи академіка повинен бути підкріплений підписом облздравівської кровосісі! Маразм. Або продумана підлота.
 
    Коротко опишу, як атестують у Чернігівському облздраві, на якого найбільше скарг в Україні.
    У пустому, без жодного стільця, коридорі товпляться десятка три лікарів різного віку: від 30-літніх до сивих аксакалів. З одного з кабінетів доносяться музичка і запоморочуючі аромати: там іде конкретна гуляночка. Час від часу із завидною регулярністю хтось із членів (в сенсі - комісії) вибігає туди для "заправочки". Серед трьох десятків заданих мені ідіотських питань жодне не стосувалося власне моєї спеціальності, натомість вимагали дослівної декламації якоїсь інструкції чи розпорядження МОЗ. Як людина спокійна, абсолютно урівноважена і не схильна до емоційних ексцесів , довго цю моральну екзекуцію терпіти не став. Встав і сказав: "Шановні колеги, я не розумію, що тут відбувається. Не розумію ні сенсу розмови між колегами у такому дивному режимі, ні настрою комісії, ні суті того, що тут зараз відбувається". Вони втратили дар мови, хвилину панувала мовчанка з вительбушеними від алкоголю і подиву баньками, потім "прєдсєдатєль"вичавила з себе "ви свободни". Ну, думаю, виходячи, ляді сучі, так просто не здамся! "До царя дійду!". А таку ж атестацію можна спокійно і з гідністю пройти у самому МОЗі за офіційну і невелику плату в найближчу сберкасу. Без нервів, професійно відповідаючи на професійні питання від професіоналів.
    Кілька лікарок у коридорі плакали від брутального приниження. Жінці, лікареві "швидкої", прекрасному спеціалісту, не тільки  відмовили у присвоєнні вищої категорії, а й забрали першу! Такого, кажуть, ще не було в історії…. Багатьом категорія підвищена не була. У коридорі густо завис запах корвалолу, перебиваючи облздравівські коньячні аромати пополам з олів'є. Тихе матюччя і прокльони крізь зуби.
    Кажуть, що МОЗ негласно дав установку гальмувати підвищення категорій для економії коштів на зарплаті лікарям. Цілком можливо. Друга і, вірогідно, основна причина хамської поведінки комісії, це те, що ніхто не заніс пухлого конверта з "благодарністю". От і озлобилися "колеги".
    У мене проблем не виникло, як не дивно. Та, в принципі, й не дивно: клізма – добрий засіб прочистки мізків. Нахабність фортеці бере.
    Вопчім, удосконалилися айболіти і поїхали по домам знімати стрес… .  
    Щоб і надалі працювати, себе не жаліючи, і з величезним натхненням за 1200 грв. на місяць.
 
    Умови праці і можливості самореалізації.
    Зауважу, що мова не йде про лікарів столичних центрів. Мова піде про звичайних задрючених ескулапів міських поліклінік Чернігівщини чи Полтавщини і лікарів дільничих лікарень маленьких ПГТ та сіл.
 
    Далі буде, якщо колеги не проти.