Колега Олег Ф. слушно запропонував обговорити системні проблеми української медицини.
    Гаряче підтримую! Ця галузь цікавить абсолютно усіх по обидві "сторони барикад", вірніше, по обидві сторони операційного столу, гінекологічного крісла чи медичної кушетки. NB! Є одна важлива річ, одна фішка: лікар може бути пацієнтом і подивитися на все його очима, а пацієнт ніколи не побачить цю кухню зсередини (і не треба, бо це те ж саме, що відвідати ковбасний комбінат… .). Ваш покірний слуга рік тому провів кілька днів у хірургічному стаціонарі як пацієнт (персонал не знав, що я лікар, – знав тільки хірург, який моральними питаннями колегіальності особливо не переймався, та й колегіальність та давно здохла і ексгумації не підлягає…). Це було щось… . Це вартує окремого сатиричного ІМХО зі сміхом крізь сльози і латинізованим матюччям крізь зуби. Треба буде якось розродитися статтею на цю тему.
    
    Тема системних вад медицини занадто велика і складна для викладу в одній статті. Тому її, нмсд, слід розділити на кілька тем відповідно тим складовим, що взаємодіють у непростому процесі лікування хворого (профілактика – це окрема тема, і, зрозуміло, пічальна).
    Таких складових є кілька, і кожна з них має немало аспектів для аналізу і розуміння:
1) лікар (відбір на стадії абітурієнства, підготовка, удосконалення, умови його праці, можливості реалізації тієї кваліфікації, мотивації і т.д.);
2) пацієнт (характер патології, ступінь запущеності хвороби, спосіб життя пацієнта, платоспроможність, просто особливості його психології – то взагалі невичепна тема для імхо, смішних і серйозних);
3) законодавче забезпечення роботи лікаря (права і обов'язки, захист прав його і прав пацієнта, контроль діяльності і професійний ріст лікаря, вплив державної політики  і економіки на медицину взагалі тощо);
4) значення медицини у збереженні здоров'я населення в цілому. Відразу зауважу, що воно не велике, у сто гуголів разів менше, ніж комусь здається. Сам термін "охорона здоров'я" – дебільний і оманливий, як сказав би колега Блокер, – ілюзорний. Глючний.
    Можливо, хтось виділить інші аспекти невичерпної теми "Я і медицина" або "Як же я їх ненавиджу!".
 
    Окремо слід обговорювати медицину державну і приватну, що починає займати суттєво важливу нішу у сфері медичних послуг. Обговоримо обов'язково. Я ж – приватний, я ж ФОП, я ж малий підприємець… . Віллі Токарєва згадав: "ПодаткОва, податкОва, а я малєнькій такой…".
 
    Відразу зауважу, що жодна з тем не може розглядатися у відриві від інших, як "річ у собі". Тому будь-чиє ІМХО обов'язково матиме характерну ваду: певну обмеженість у повноті викладу, а отже – і незгоду в окремих пунктах, яка насправді є доповненням, а не контрою. Я постараюся викласти своє бачення проблем так, щоб потенційний пацієнт розумів, що від нього теж дещо залежить, іноді – на 99 відсотків. Ще одне зауваження: ми говоритимемо про пацієнта чи лікаря як про щось середньо-узагальнене, тому коментарі, що мають ядром думку "А от у мене була аденома…" краще не писати: це індивідуально-інтимна інформація, що не несе практичного конструктиву, хоч і надзвичайно цінна сама по собі або як матеріал для скарги у "Лігу захисту неправедно скалічених". Ніякий сервер не витримає тих терабайтів індивідуальних почуттів, які люди можуть виблювати в інет на медиків, політиків, інтернет-провайдерів, сисадмінів і конструкторів "Таврії" .
 
    Я пишу з гумором, але серйозно про серйозні речі. Бо якщо без гумору, то вийде суцільне мать-перемать і ніякого ділового підходу, кришка злетить в момент, а завтра на роботу; а там прийде пацієнт, якого мої емоції абсолютно не цікавлять, він з надією чекає реальної допомоги. Тим паче, що звернутися може хороша людина, а не хрюкер якийсь інкурабельний… .
 
    Отже, складова перша – лікар, фершал, медсестра.  
    Відбір.
    Коли я вступав 1974-го до ПМСІ, мене хвилин сорок інквізиторствував сам декан лікувального факультету доцент Санік. Співбесіда. Чому вирішив бути лікарем? Чому саме до нашого інституту? Що читав про медицину? А ти знаєш, що медицина – це не тільки красивий білий халат, а й… (всякі ужжаси)? А чи готовий ти "через терніїї до зірок"? А до самопожертви? А чи можеш..? І робив секретні відмітки у журналі синім і червоним олівцем. Очевидно, що я справив на нього певне позитивне враження, бо вся ця потогонка результувалася жирним червоним хрестиком, що, як я потім дізнався, означало потенційну професійну придатність. Декан не помилився, смію думати .
Зараз подібного відбору не проводиться. Зауважу, що об'єктивність таких співбесід може викликати обгрунтовані сумніви, а самі вони заслуговують на окреме ІМХО. Втім, у багатьох країнах тестуванню на профпридатність надають важливого значення, особливо  у військовій справі. Якщо, ясно, без корупційної складової і професійно. Не для нас? А хтось заявить: це утискання прав людини, і, можливо, матиме рацію. Хтось розповідав, що в Угорщині в медучилища не беруть дівчат з відверто відразливою зовнішністью; не знаю, треба запитати у шановного колеги Сандорки, можливо, він знає.
 
    Вступні екзамени.
    Власне, їх зараз нема, є тестування. Абітурієнт дає відповіді на питання, серед яких є і дурні або з неправильними відповідями. Розумна і ерудована дитина не може показати весь багаж знань, здатність до системного мислення, ерудицію тощо. Не дай бог, тестування буде проводитися на компах… Це відсіче як абсолютно дурних, так і талановитих абітурієнтів, залишиться сірість, що зазубрила-втовкмачила собі в голову факти, масу дрібних фактів без бачення теми в цілому. Це тільки на перший погляд тестування здається об'єктивним методом оцінки знань. Насправді воно обмежує для абітурієнта можливість показати себе у повному обсязі. Можливо, великий об'єм питань, інваріантність їх і вільні відповіді на деякі питання зробили б цей метод контролю оптимальнішим, плюс розмова наживо, але у нас – "все через жопу" і "Болонка". Знання – це не просто знання факту, формули чи цифри!!! А ерудиція – це ще далеко-далеко не інтелект. Хоч зв'язок і є.
    Я знаю декого з тих, хто постійно тусується в телепередачі "Что? Где? Когда?". Хтось, звичайно, не повірить, але це на диво занудні і нецікаві люди (у всякому разі, деякі з них). Вони знають дуже-дуже-дуже багато фактів, але ці факти не зводяться у Тему. Такий "знавець" може навести по пам'яті сотню висловлювань Катерини "№ такий-то", але не розповість про її епоху в цілому. Один "неруський" знавець на очах у компанії витяг з носа здоровенну "козу" і приліпив її під столішницю. Біля іншого (його і брудну бороду усі знають, це містер СуперМозок, у нього "обєт безбрачія", бо "присвятив себе чістаму разуму") не можна всидіти – смердить, як від козла, бо, незважаючи на "водне" прізвище, не миється сцуко, очевидно, місяцями. Зберігає "разум". Ви хотіли б мати справу з таким оригіналом як пацієнт з лікарем? Слава Творцю, він не медик, а тіпа журналіст.
    На куски мене поріжте іржавим лезом, але з моменту широкого запровадження "тестування" рівень першокурсників різко впав, і з цим погоджуються практично усі мої колеги, а серед них є дуже розумні, зважені і серйозні люди (не те, що я), серед яких – три член-кореспонденти АН України і фуєва куча професорів і таких, як я, "доцентівзкандидатами".
    Ще одне. Медицина повинна відрізнятися від інших послуг вираженою гуманістичною складовою. Назвіть це, як хочете: співпереживанням-емпатією,  здатністю до співчуття, добротою, чутливістю до чужого горя… . Ніякий компутер і ніякі примітивні тести ("Волга впадає в …") не виміряє ці виключно важливі психичні якості майбутнього лікаря,  того Лікаря, якого його хочуть бачити всі. І ніщо не спрогнозує, якою стане людина через п'ять чи десять років.
 
    Навчання.
    Стоп! Знаков і пробєлов до фігіща (7718). Продовжу завтра, якщо колеги не проти.