З цього починається, і так будується громадянське суспільство!
Не буду казать що кожен, але майже кожен може підтримати втрапившого в складні обставини колегу.  Навіть випадкового перехожого, ми, якщо вважаємо себе людьми  не повинні залишати в скруті! Та я вже про це мовчу! Я хочу сказать, що гріш нам, і нашім теревеням ціна, і справжній пан нам ХАМ, якщо ми зробимо вигляд що це нас не стосується!
       Адже тут не йдеться про великі кошти, та іноді треба допомогти другу пережить халепу!
Я вже не кажу про політичні погляди! Потрібна просто християнська небайдужість! Я бачив за життя багато таких ситуацій, коли від  дрібної допомоги оточуючих залежало ціле майбутнє. Чи то майбутнє дитини, чи газети, чи людини, чи країни...
       Але в цілому це НАШЕ майбутньє, і воно залежить від нас!

Якщо ми, поважаючи колегу за непересічний талант, розділяючи його погляди, знаючи, що він робить добру справу, знаючи що він протистоїть ординцям в самому їх лігві,  ми, ненавидячи наших спільних ворогів, бажаємо своїй батьківщині одужання від тяжкої хвороби, то заради себе, і наших дітей ми повинні підтримати свого однодумця і брата!

       Колись в Запоріжжі була чудова газета «Просто»
Це була чесна, патріотична газета... Виходила невеликим накладом. Але мала свого читача. Трошки чесних людей.
І от одного разу редакція розмістила на своїх шпальтах прохання про підтримку... Така ж сама історія як і у Дончанина...
     Я не відгукнувся, бо вистачало своїх проблем, як завжди. Просто не приділив уваги...
Через місяць видання закрилось, і по сей день існує тільки сторінка в інеті з маленьким архівом.
http://www.prostoplus.zp.ua/arc.htm
       Правди на світі стало трошки меньше. Мені соромно про це згадувать.
Так, ніби я відрікся від Бога.
Якби ж то вони вижили тоді, я б і не подумав що я від чогось відрікся!
       Я зберігаю один примірник цієї дуже потрібної, правдивої газети, але це лише прах, який залишився від неї, бо її вже давно нема. І нікому цю правду сказать. Мені соромно...
В заграницях чимало неприбуткових організацій існують на кошти пожертв,
Вони в більшості не жирують, але продовжують свою діяльність, на благо суспільства, яке безкорисно їх підтримує.  Отака кругова порука...
       Щодо суті справи, та я хочу запропонувать взяти, тимчасово, побратима Дончанина на абордаж цілим дурдомом.
Я підрахунків ще не робив, але чомусь впевнений, що ми на таке спроможні!
Хай сума буде невелика, або у кожного своя, або як ви скажете, та не не здамо свого бійця на милість ворогам!
А головне, Друзі! З цього починається єднання!
З цього починається Країна!!!