Від Національної ідеї до Української Мети та політичного інструменту її досягнення – здалеку довелося розпочинати шлях до відповіді на сакраментальне «Що робити?». Але ж, всі інші варіанти пошуку не можуть бути логічними і завершеними.
 
Отже, в  попередніх публікаціях* ми з’ясували в загальних рисах Образ майбутнього, з яким, ІМХО, може погодитися величезна більшість українців. Тепер припустимо, що на таке (чи інше) Майбутнє більшість таки погодилася.
 
І тут постає вельми дражливе питання будь-якого суспільного проекту: а хто, власне, зробить запропоноване?
Хто той соціальний суб’єкт, який здатен створити і реалізувати Програму оновлення держави?
 
Взагалі то відповідь випливає з попередніх позицій (Національна ідея), прогнозів (мережана демократія) і пропозицій (прискорена «прозоризація бізнесу і влади). Проте, вона (відповідь) «розчинена» в тих текстах, а зараз прийшла пора її чітко артикулювати:
оновлення суспільства і держави здійснить народ – той самий, що за Конституцією «єдине джерело влади», а насправді сьогодні є об’єктом знущань з боку свого «слуги» - державного апарату.  
 
Але тут нападуть на мене політологи: що таке народ? Народ – це все, але, в той же час – ніхто. Народ має хтось представляти, уособлювати. Подавай представника – партію, громадську організацію, профспілку, органи самоуправління…
Що саме?
А ніщо з перерахованого! Всі названі структури вже застаріли, і не здатні задовільно виконувати функції «сторожів». Не здатні вже навіть в європейських демократіях: ttp://commons.com.ua/archives/10978. Що ж  казати про сучасні українські структури  Ну, хто назве хоча би дві партії, профспілки чи громадські організації, які дійсно представляють і захищають інтереси народу?  Інтереси донорів, власників та бюрократичного апарату – то так, захищають. Іноді досить гучно та ефективно. Але ж, до чого тут народ?
 
Втім, якщо говорити точніше, то суб’єктом оновлення має стати не народ, а сукупність громадян. Лише суверенна особа, що має гідність, прагне свободи усвідомлено http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/427-vid-ukrajinskoji-mety-nazad-do-nacionalnoji-ideji. І вже ці особи складуть дійсно громадянське суспільство, яке у нас будують тисячі ніби то громадських організацій.
 
Така кардинальна зміна політичної диспозиції особи (від об’єкта до суб’єкта) стає принципово можливою внаслідок суто об’єктивного процесу – наближення суспільства до якісно нового етапу розвитку. Він, нагадаю, був спрогнозований видатним українським соціологом Валерієм Хмельком, який довів, що справжня історія людини як ВІЛЬНОЇ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ у ХХІ столітті лише розпочинається. Якщо на інформаційному етапі основним виробничим процесом стає творче мислення, то наступним кроком буде перехід домінуючої ролі від інформаційного виробництва до виробництва і відтворення самої людини як творчої особистості dt.ua/articles/31587. Зрозуміло, що відбудеться це не завтра і не позавтра. Але зараз ми нагадуємо лише принциповий ВЕКТОР суспільного розвитку.
 
Щодо ж ближчої перспективи, то вона, внаслідок швидкої масової інтернетизації, проглядається досить чітко. Вже сьогодні, вперше у світовій історії, кожна окрема ОСОБА (безвідносно до влади чи бізнесу) отримала реальну можливість спілкуватися майже з кожним користувачем «всесвітнього павутиння» НЕЗАЛЕЖНО від жодних структур – державних, бізнесових, громадських і т.п.
Відтепер кожен громадянин сам ОДИН може творити свою особисту організацію – на свої, суто особисті потреби і на свій особистий смак. Кожен може приєднуватися до відкритого співтовариства, чи виходити з нього. А масштаби таких співтовариств – весь світ. Навіть у мене, початківця, серед «друзів на ФБ» є особи, що проживають в Іспанії, Естонії, США… Не пишу вже про сусідню Росію і всю Україну  
В соціальних мережах кожен учасник (в Україні їх близько десяти мільйонів),  бере особисту участь у світовому революційному процесі, хоч почасти і не усвідомлює цього факту. Очевидно, що перехід до нової парадигми стосується всіх аспектів і сфер суспільства – разом з політикою. Зокрема, останніми роками експерти зафіксували, що партії перестали приваблювати осіб, які хочуть займатися політикою. Зараз їм цікавіші блоги и соціальні мережі. Все більше людей, якщо не розуміють, так відчувають, що нова політика зростає саме на цих майданчиках, які максимально демократично і ПРОЗОРО об’єднують людей на спільну дію.
 
Соціальна психологія незаперечно довела: умови життя (разом з роботою – в першу чергу) впливають на світосприйняття більшості людей вирішальним чином. Природну внутрішню потребу свободи у людини значно підсилюють зовнішні вимоги до нестандартних   рішень, а також – повсякденний фон стосунків з колегами і керівниками: ліберально-демократичний чи жорстко-ієрархічний. Таким чином, не треба довго мудрувати, щоби зрозуміти, в який бік змінюється внутрішній потяг людини, яка проводить більшу частину часу в демократичних умовах соціальних мереж.
 
Згадайте, як ми пояснили невідворотний рух европейських держав до мережаної демократії: «…максимально демократичні стосунки всередині всесвітнього павутиння - гранично контрастують із застарілою ієрархічною структурою держав. Інтернет-мережа, яка охопила практично всі домогосподарства ЄС, наочно демонструє переваги горизонтальної самоорганізації спільнот, а також надає реальні можливості найсправедливішої, прямої демократії.
… Мережана демократія в європейській цивілізації невідворотна тому, що вирішує кардинальну суперечність між інформаційним суспільством, як мережевою спільнотою, та ієрархічною конструкцією чинних держав.» http://world.pravda.com.ua/columns/2010/11/26/5601111/
 
В Росії цей процес розпочався раніше і просунувся далі. Тому на прикладі сусідів можна уявити найближче майбутнє й українських мережевих структур. Як вважає одна з відомих російських блогерів Марина Литвинович, «благодаря Интернету,  социальным сетям и блогам, в России сформируется то самое гражданское общество, которое  перевернет всю  политическую картинку… Это все что угодно может быть -  революция, волнения гражданские… Это такая вещь, которую сложно прогнозировать.» http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/214-blogery-vzhe-pohovaly-partiji-vozhdi-cogo-shche-ne-bachat
Отже, ми з вами спостерігаємо (і вже зараз створюємо) нове історичне явище: ОСОБА перебирає на себе центр політичної суб’єктності – від громадських і політичних ОРГАНІЗАЦІЙ. Прийшла принципово Нова доба: традиційні партійні структури відіграли роль політичних посередників в попередню, доінформаційну епоху. Зрозуміло, що всі ці «партії» не зникнуть назавтра, і будуть функціонувати ще певний час. Деякі з них навіть зможуть жити ще довго – якщо пройдуть очищення ПРОЗОРІСТЮ і ЗВОРОТНІМ ЗВЯЗКОМ.  Але, з урахуванням процесу, що вже пішов, питання лише за часом: скільки ще українці будуть слухати наших старих партійних вождів?  
 
Навряд чи довго. Якщо повернутися до проблеми «сторожів», можна нагадати, що контроль за діями посадових осіб в демократичних суспільствах мають здійснювати, перш за все, незалежні ЗМІ (сторожові пси демократії) та політична опозиція. Які з більшості українських медіа «сторожі», знає кожен. А опозиція явно не здатна виконувати функцію сторожа інтересів суспільства. Та й не може цього робити в принципі, бо майже всі наші партії є принципово НЕДЕМОКРАТИЧНИМИ. Можна назвати лише одну ознаку: кожна з парламентських партій протягом останніх трьох років  програвала вибори, і тим не менше, жоден партійний лідер не подав у відставку, всі залишаються керувати.
 
Яку ж демократію можуть принести народу принципово недемократичні партії?
Тому саме українці мають найгострішу в Європі ПОТРЕБУ прискорити рух за новою парадигмою – максимально швидко перебрати соціальний контроль на ГРОМАДЯН прямо і безпосередньо: без посередників. Отже, за контроль влади має взятися не рух, не партія, не громадська організація (хоч і вони поки що – теж), а вільний і незалежний від жодної організації ГРОМАДЯНИН.
 
Гранично ясно усвідомити цей, дещо несподіваний, але очевидний факт, з «першого читання» може далеко не кожен;( Адже, нове явище руйнує ВІКОВІЧНЕ уявлення людства: впливати на політику можуть лише Організації, і ті організації мають лише ієрархічні структури.
 
Та й який же ще суб’єкт, як не Громадянин, зможе контролювати майбутню державу мережаної демократії? http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/428-jaka-derzhava-potribna-ukrajincjam. Адже, лише ТАКА держава зможе забезпечити досягнення Великої української Мети http://e-democracy.in.ua/suspilnyj-dogovir/425-velyka-ukrajinska-meta.
 
Принципову невідворотність цього процесу заперечити нема чим. У скептиків залишається один аргумент: потужне громадянське суспільство, що реально тисне на владну верхівку – коли це ще буде?
 
На таке можна відповіти просто: хочеш вперед – зроби перший крок. І не відкладай надовго, бо позитивний сценарій потрібно напрацювати швидко – часу вже бракує: А якщо Майдан – завтра? http://e-democracy.in.ua/protestna-aktyvnist/416-jakshcho-majdan-zavtra
 
Глава УГКЦ Святослав Шевчук: «...Ми не можемо очікувати на тих, хто замість нас наведе лад у державі, і не можемо скидати відповідальність на тих чи інших політиків. Народ сам мусить заманіфестувати, що він є джерелом влади".
 
А зараз давайте зафіксуємо вузлики на пам’ять:
 
сподіватися на партійних «рятувальників» будь-якого кольору немає ЖОДНОЇ підстави. Бо свобода, яку дають зверху, невдозі туди ж, нагору, і повертається…
 
Свободу не ДАЮТЬ – тим більше тим, хто хоче її отримати на халяву.
 
Свободу БЕРУТЬ – і лише для себе. І платять свою ціну. Хто не  не платить, той не отримує;(
 
А, той, хто заплатив, береже її, пильно охороняє і ЗАХИЩАЄ – як власну дитину.
 
То хто ми? Халявщики, чи громадяни-партнери?
 
Надавши відповідь не це запитання, можна (в наступній публікації) перейти нарешті безпосередньо до першої частини відповіді на «Що робити?»
 
Олександр Тертичний
……………………………..
* Нижче – передмова до «Парадигми» - для особливо допитливих;) читачів.
 
Вимоги змін на очах стають потужнішими, що змушує кардинально прискорити пошук позитивного сценарію, який може спрямувати енергію соціальних протестів до конструктивного річища: Якщо Майдан – завтра… http://e-democracy.in.ua/protestna-aktyvnist/416-jakshcho-majdan-zavtra
 
Ми погодилися, що відповіді на питання «Що робити сьогодні?» треба шукати з розпочатку суспільного погодження суспільної Мети. Бо логіка невблаганна: немає Мети – невідомо взагалі КУДИ рухатися. Невідомий напрям руху – не може бути Дорожньої мапи. Немає мапи – немає погодженої Концепції оновлення. Поки немає прийнятної Концепції, всі дискусії, навіть, найблискучіші, залишаються балачками…
 
Ось тому й пропонуємо від балачок перейти до справи: Велика українська Мета http://e-democracy.in.ua/suspilnyj-dogovir/425-velyka-ukrajinska-meta.
 
Особливим «додатком» домовилися, що Мета має відповідати (принаймні, не суперечити) наявним уявленням більшості суспільства про Національну ідею: Від української Мети – назад, до Національної ідеї http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/427-vid-ukrajinskoji-mety-nazad-do-nacionalnoji-ideji
Наступним кроком стала пропозиція щодо кардинальної модернізації держави: Яка держава потрібна українцям?
http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/428-jaka-derzhava-potribna-ukrajincjam