Знаєте, я за характером неконфліктний та сумирний, може, навіть, занадто. Тому задумався я:
а може все йде добре в нашій державі, може просто я чогось, як кажуть, не вкурив? І
психологи радять бачити позитив у всьому. Ну,наприклад, зламав ногу, то радуйся, що не
голову. Так що я оце зайнявся пошуком позитиву. Уявіть собі, знайшов!
 
  Інтернет все більше й більше входить у наше життя. Усі вже користуються віртуальними
магазинами, книгарнями, бібліотеками, різними агенціями тощо. І хазяєва цих віртуальних
закладів мають цілком реальний зиск. Це нормально, але наше мудре керівництво, під проводом
всеперемагаючого вчення Путіна-Януковича, вирішило піти далі. Показати, так би мовити,
світло зі Сходу. Хай Європа здохне від заздрощів!
 
  Я чомусь раніше усе ніяк не міг допетрати, що значить той слоган, або, як каже наш
домашній Мао, слогАн: будуємо нову країну. А ось що: ми будуємо, перші в світі, віртуальну
державу. Чим же наше світле майбутнє відрізняється від суворої прози буднів, що дісталася у
спадок творцям майбутнього від "папєрєдніків"?
 
  Ось приклад. Був я недавно на своїй малій батьківщині, гортав там місцеву газетку. Писали
там податківці, що законодавство податкове усе спрощується, а податки невпинно зменшуються.  
Гарно так писали. Але чомусь, мої постійні клієнти, що коли-не-коли заїжджають до мене
підлатати свою залізну конячину, скаржаться на те, що дихати вже не дають усякі там
"органи", тому змушені офіційний свій бізнес згорнути. Тепер працюють у тіні. Ось вам і
різниця між "віртуалььно" та "реально".
 
  Можу ще. Тут і думати не треба. Був ось мітинг опозиції. Дозволений! Дівки з "Фемен"
цицьками потрусили. Якої свободи тобі ще треба, Європо? А ось якщо глянути не з віртуального
боку, то на річницю Майдану ментів було- мама рОдная! Та ще й "авто-мати Калашнікова", яких
притягувати до відповідальності за несанкціоноване збіговисько ніхто не збирається: люди ж
від щирого серця та за українські гроші...
 
  Мабуть, ні для кого не секрет, що, не зважаючи на вражаючий ріст економіки (умийтеся,
папєрєднікі!), їй, оцій самій економіці, світить цілком реальний кирдик. То й що! Ми
перебираємося у віртуал, усі гуртом, з усіма лахами! А там, ми можемо ще нашому гарантові
грошиків підкинути на утримання. Хочеться йому, бачте, ще рядок стразиків на коханий
унітазик, не за власні ж гроші купувати! Діарея б його взяла.
 
  До речі, а який же він реальний гарант! Це, щоб він добре знав, дещо інше, ніж "реальний
пацан". Якось, мабуть, Ганя не встигла чомусь пояснити. Язик, напевне,був іншим зайнятий.
Так ось, якби він, наш чисто вождь та канкрєтно вчитель, був реальним гарантом конституції,
то після того, що він зі співучасниками, пробачте, із соратніками, з нею зробив, він би на
ній одружився як порядна людина.
 
  Ой, щось підказує мені, що ми, пересічні люди, мало що виграємо від цього "переїзду у
віртуал".І, дивлячись на прості, не спотворені інтелектом обличчя нашої, пробачте, верхівки,
згадую я старий анекдот про те, як батько пояснював синові різницю між "віртуально" та
"реально". Наказавши тому уважно слухати, батько підходив до дружини, доньки та до старого  
тестя з одним питанням: чи не згодні вони займатися зі стороннім чоловіком сексом за гроші?  
А коли на нього кидалися ледь не з кулаками, додавав: за мільйон доларів? Кулаки
розжималися, лунали відповіді: -А мені треба життя влаштовувати, а нам  багато чого в
хазяйстві не вистачає, а ти знаєш, які зараз ліки дорогі? Після цього "опитування"  син
сказав:"Тато, я  зрозумів. Віртуально ми сім"я мільйонерів, а реально  з нами живуть дві
повії та старий педик".
 
  Так що віртуально наше життя невпинно "покращується". А реально нами керують  (див. вище).
 
  
  Чи не задовго?