В мене нема інтродукції, сюжету, епілогу. Є лише настрій.
 
В недільний полудень з метро "Вокзальна" до "Театральної", де пересадка на іншу лінію - до Лукьянівський -  майже нікого нема. Сьогодні було інше. Біля 13.00 народу було багато. У багатьох – квіти, мова – не київська. Видно, що люди готувались до подорожі, одягнуті святково.
 
Біля виходу з метро «Лукьянівська» багато транспарантів: Житомир, Волинь, Вінниця…, партії, рухи, квіти, прапори, червоно-біле…
 
На Дехтярівській декілька хлопців у померанчевих (?) жілєтках "автодору"  колупають асфальт, опускаючи очі.  Ремонт! Хіба є важливіша справа в неділю…
 
Біля СІЗО - музика, пісні, тисячі людей. І квіти. На сходах біля прохідної, біля таблички «СІЗО», Дехтярівська, 13 (номер відповідний) - жінки, молодь, діти, діди.
 
Зі сцени пісні – майже невідомі киянам гурти з областей. Але яка енергія! Які слова! Дякую, хлопці!
 
Турчинов – як завжди потужно (порада - трохи спокійніше! - буде краще) – Геть, Банда, Воля, Юля!
 
Женя, донька… Дай Боже тобі витримки!
 
Олександр Пономарьов – «Ще не вмерла…». Співають всі. Чудово! Чудово!
 
Левко Лукьяненко – Революція! Оплески.
 
Королевська  - граффіті на стіні СІЗО.  Міліціянти (їх було поруч  4-5) мовчки спостерігають – депутат, однако!
На стіні будинку, що напроти СІЗО – безліч коротеньких привітань на білих і червоних сердечках. Серед інших – лист 90-річної бабусі (може хтось сфотографував?).
 
Потім – найстрашніше! Група молодчиків та молодиць під камерами СІЗО  та під камерами репортерів розпивають пляшку шампанського з біло-сердечною символікою. Ганьба! Порушення громадського порядку! В общєствєнном мєстє! За Юлю!
 
Кириленко, Яценюк…
 
Вчитель, який вийшов колись босоніж у солдатських галіфе...«Піду втоплюся у річці глибокий…»
 
Палаюче серце зі свічок…
 
Хлопці співають білоруською – драйв!
 
Ніна Матвієнко, «Гомін»…
 
Хлопець з ноутбуком, відеокамера – комусь видає онлайн.
 
Мені телефонують, майже з Одеси,  питають – скільки вас там, лише 500, як кажуть в тілівізарє?
 
Та ти шо? Нас тищі.
 
Зустрів свого колишнього інститутського викладача. Він з жінкою та великим букетом квітів.
Питаю: РТФ? (це мій КПІ-шний факультет). – РТФ!
 

…Клітка. Грати. Жінка. Перш за все – жінка!
 
А на іншому боці, в іншому світі – ті, про яких навіть слова не хочеться сказати. Ніякого. Бо вони – ніхто, ніщо, нулі, істоти, не чоловіки!
 
Я не фанат. Розумію, що нема святих людей, ні з кого не можна робити ікону. І Вона не хоче цього.
 
Я – антифанат, я ненависник того непотребу, який нам послав Деміург Всесвіту (навіщо? невже мало нам було тих страждань?), вкотре випробовуючи наше терпіння і вкотре чекаючи від нас зламу.
 
Може сьогодні був хоч натяк?!..
 

На фото саме те тигреня, що на відомому фото -  Ялта, 27 жовтня.