Оце днями ВР спільним голосуванням більшості та опозиції ухвалила свіженький Закон «Про вибори народних депутатів України». Й миттєво ЗМІ зарясніли голосними такими заявами … «Відбулась зрада, це змова, ми не побачимо нових облич …».
Сміявся, … закортіло й самому з цього приводу помудрогелити.
Ну щодо самого закону, то мабуть всі знають, що з його базових новацій це заборона блоків та підвищення прохідного бар’єру до 5%. Може хто не помітив, але має місце подвійне балотування як по мажоритарці так і по партійному списку (десь та «вистрілить») та межі виборчих округів озвучать за 110 днів до виборів. Зрозуміло що Закон не найкращий, але про це пізніше.
То ж повернемося саме до лементу довкола цього Закону.
Ото як почув, про оті нові обличчя, які не побачу, аж навіть так … канкрєтна засмутився, ну як же ж без нових, а мо там які «Вашінгтони» з’являться? А потім роззирнувся довкола, уявив собі оті «нові» обличчя … Тягнибок, Гриценко, Костенко, Вітренчиха, соціалістичний дідусь Мороз … і т.д. і т.п. й якось так … попустило. Ну які вони в біса … нові, та й якщо відверто, то декого з них, й вік би не бачив!
А от щодо зради … то чомусь на спогади потягло.
Зразу ж пригадались рубіконні вибори 2010 року. Строката така демократична компанія, що енергійно бореться в першому турі за місце під сонцем. Невже подумали що кожен для себе? Та ні, як можна, ну звичайно ж для усієї України. От тільки далеко не всі отримали сатисфакцію у тих обсягах, які їм малювала їх амбітна фантазія. Мабуть виборець якийсь недоладній дістався, не зрозумів свого щастя. Коротше, а «поїзд» узяв та й пішов … без них.
І от в другому турі залишився отой бовдур, якого тепер кожен свідомий, та навіть не дуже громадянин, мало не кожен день згадує «не злим», поки що «тихим» словом … та представниця від демократичного табору. Здавалося б, про що тут думати демократам, окрім об’єднання зусиль?!!
Але зненацька охопила «демократів» страшна ментальна пошесть … величезна така ЖАБА. Мабуть так завжди буває, коли більш за все любиш себе серед очільників України, зовсім забуваючи про Україну в собі. Тож загубились «демократи», як той їжачок в тумані, а дехто ще й через плече про «всівониоднакових» цідити почав.
Навіть не дивно, що після таких спогадів, сама собою з’являється думка - «демократи» … мля, та чи вам про зраду триндіти??? Якось це від вас чути не комільфо! Хоча … не підтримавши свого ж таки демократичного кандидата, що ви поганці про те комільфо взагалі знаєте?!
Що в нас там ще залишилось … ага «змова»? А в чому, що спромоглись не допустити прийняття одіозного законопроекту Єфремова? Ну давайте будемо відвертими, у «проффесіоналів», нажаль голосів так під 270 у ВР набереться. А для прийняття закону й 226 вистачає. Так що давайте не будемо парламентську опозицію шпетити за те, що вона змінити без нас просто не в змозі. Опозиції вдалось скористатись ситуацією, що «пацанам» закортіло перед Європою пику «демократичного» обличчя підправити. Бо мабуть таки думають, що без Юлі, опозиційний «чорт» не такий вже й страшний.
Крім того, не варто забувати, що якщо б був прийнятий закон Єфремова то «владу» практично неможливо було б звинуватити у фальсифікаціях виборів, бо вони б відбувались … за законом.
Тож, зважаючи на таки щільно збиту зграю регіоналів, не бачу на даному етапі сенсу у великій розмаїтості партійного опозиційного спектру. Бо згадаймо позачергові вибори, коли за пропозицією Юща, місця в КМ мали розподілятись пропорційно отриманому результату на виборах. А от коли НУНС «пролетів» і наскріб здається ледве 14% голосів, то бджоляр три місяці Юлі мозок виїдав, шантажуючи не створенням коаліції, поки свої 50% місць вичавив. А було б їх з десяток, отаких «побратимів»?
То може вже досить «гетьманчиків» плодить? Тим паче коли навіть такі перверсії є, як «противсіхи», для клінічної частини котрих, лідери взагалі ще не народились.
Тому неодноразово висловлювався, що найбільш ефективним у наших реаліях було б, якби ці поціновувачі персональної «цукерки» вождя, все ж таки об’єднались в одну політичну силу, та зосередились на досягненні основного завдання. А саме, усунення ОПГ від влади та повернення країни в демократичне русло розвитку. Тоді у їх прихильників було б менше приводів до суперечок й більше підстав для плідної взаємодії.
І мабуть ще одне, найважливіше, якщо об’єднана опозиція не сформулює стислий план дій, та не звернеться до громадян з закликом до прийняття участі у формуванні найширших лав цієї єдиної політичної сили, ніякого результату не буде. Бо у вузько партійних замкнених «клубів по інтересам» майбутнього нема. Саме життя підштовхує на шлях до створення ідеологічної політичної сили.
Та й ідеологія є симпатична … «здорові, заможні, щасливі громадяни – тільки в успішній Україні!» І нехай це зараз звучить дещо патетично й занадто оптимістично, але не ставлячи перед собою амбітних цілей, навряд є шанс бодай чогось досягти. І все в нас для досягнення мети є, й народ розумний та працьовитий і земля багата та родюча. Нам би тільки більше поваги, один до одного та власне й до самих себе.
Не спроста ж наші мудрі прадіди казали … шануймося, бо ми того варті!
Всіх з річницею Майдану!!!
P.S. Та не забувайте хто був серцем Майдану, й цілком вартий стати президентом нової України. Їй зараз набагато важче ніж нам, оскільки ми на волі теревені гнемо, а вона через цю наволоч, прикута до ліжка СІЗО готується 27 листопада свій день народження зустрічати.
