для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru
Для полноценной работы сайта включите в вашем браузере поддержку JavaScript. В противном случае многие функции сайта будут недоступны.

ТРИ ЛИСТИ БУТТЯ

ТРИ  ЛИСТИ  БУТТЯ
«Dodo éan:   -   Conas is féidir nach bhfuil grá agat na filí  agus na naoimh na hÉireann?»
(MacTíre)
 

 

 

 

І.  ЛИСТ  ПЕРШИЙ  -  ПОЕЗІЯ
 

 

 

 

The Municipal Gallery Revisited  -  William Butler Yeats
 

 

I
 
Around me the images of thirty years:
An ambush; pilgrims at the water-side;
Casement upon trial, half hidden by the bars,
Guarded; Griffith staring in hysterical pride;
Kevin O’Higgins’ countenance that wears
A gentle questioning look that cannot hide
A soul incapable of remorse or rest;
A revolutionary soldier kneeling to be blessed;
 

 

II
 
An Abbot or Archbishop with an upraised hand
Blessing the Tricolour.  ‘This is not,’ I say,
‘The dead Ireland of my youth, but an Ireland
The poets have imagined, terrible and gay.’
Before a woman’s portrait suddenly I stand,
Beautiful and gentle in her Venetian way.
I met her all but fifty years ago
For twenty minutes in some studio.
 

 

III
 
Heart-smitten with emotion I Sink down,
My heart recovering with covered eyes;
Wherever I had looked I had looked upon
My permanent or impermanent images:
Augusta Gregory’s son; her sister’s son,
Hugh Lane, ‘onlie begetter’ of all these;
Hazel Lavery living and dying, that tale
As though some ballad-singer had sung it all;
 

 

IV
 
Mancini’s portrait of Augusta Gregory,
‘Greatest since Rembrandt,’ according to John Synge;
A great ebullient portrait certainly;
But where is the brush that could show anything
Of all that pride and that humility?
And I am in despair that time may bring
Approved patterns of women or of men
But not that selfsame excellence again.
 

 

V
 
My mediaeval knees lack health until they bend,
But in that woman, in that household where
Honour had lived so long, all lacking found.
Childless I thought, ‘My children may find here
Deep-rooted things,’ but never foresaw its end,
And now that end has come I have not wept;
No fox can foul the lair the badger swept—
 

 

VI
 
(An image out of Spenser and the common tongue).
John Synge, I and Augusta Gregory, thought
All that we did, all that we said or sang
Must come from contact with the soil, from that
Contact everything Antaeus-like grew strong.
We three alone in modern times had brought
Everything down to that sole test again,
Dream of the noble and the beggar-man.
 

 

VII
 
And here’s John Synge himself, that rooted man,
‘Forgetting human words,’ a grave deep face.
You that would judge me, do not judge alone
This book or that, come to this hallowed place
Where my friends’ portraits hang and look thereon;
Ireland’s history in their lineaments trace;
Think where man’s glory most begins and ends,
And say my glory was I had such friends.
 

1938
 

 

 

 

Знову відвідуючи муніципальну галерею
 

 

I
 
круг мене образи із трьох десятиліть
засада й напад; у води прочани;
жде суду Кейсмент варта хмурі ґрати кліть;
пиха із шалом Ґриффіта вінчають;
О'Гіґґінс Кевін ликом благородний
чий дух без втоми серце до спокут нездатне
сховать не міг шляхетний ніжний погляд;
благословляє революція солдатів
 

 

ІІ
 
ось біскуп чи абат підносить руку вгору
"моя Ірландіє" кажу до триколора
"не мертва юності моєї а весела
безмірний твір уяв і мрій поетів хора"
перед портретом жінки раптом я закляк
прекрасна й ніжна по-венеціанськи
ми зналися тому вже років п'ятдесят
в тій студії хвилин якихось двадцять
 

 

ІІІ
 
і до нестями рвуть серце мені чуття
очі заплющу щоб знести усе пробі
де б не поглянув минулий мій час і я
в колі зображень милі мені подоби:
Августи Ґрегорі син; небіж її Г'ю Лейн
"єдиний призвідця" посталого ладу;
Гейзл Левері що ще жива і згасла умент
немов філід проспівав давню баладу
 

 

ІV
 
портрет Августи змалював Манчіні
"найкращий з часу Рембранта" Джон Сінґ рік
авжеж портрет цей величний кипучий
а де ж узяти пензля на той случай
щоб показать всю гордість і смирення?
я в розпачі що може час довести
нові зразки в майбутніх поколіннях
але не ті красоти доброчесні
 

 

V
 
моїм колінам древнім вже несила
але в цій жінці в домі тім гостиннім
де честь жила усе біда посіла
бездітним я гадав "речей коріння
тут діти знайдуть" та не вчулось дім упав
тепер не плачу я коли кінець настав
не мешкать лису в щирій хижці борсука
 

 

VI
 
(гадав так Спенсер люди так вважали)
Августа я Сінґ разом міркували
доробок наш пісні промови мали
зрости на ріднім ґрунті витривалі
немов Антей що дужим ріс з землі
до неба й нашу відданість роботі
ми в час модерний крізь життя несли
для мрій шляхетних і утіх бідноті
 

 

VII
 
аж ось Джон Синґ, що в ґрунті корінь має
"забув людські слова" дотла хмурний
хто з вас до мене з судом приступає
за книги лиш мене не осуди
прийди і сам вдивись в обличчя друзям
в ірландській вічності на виспі жити їм
утиш ходу скажи в чім слави горді узи
того хто другом був поетам і святим
 

 

 

 

 

ІІ.  ЛИСТ ДРУГИЙ  -  ЖИВОПИС
 

 

 


 
«…An ambush;»
 
«… засада й напад…»
 
(Шон Кітінґ. Люди Півдня. 1921)
 

 

 


 
«...pilgrims at the water-side;»
 
«…у води прочани;»
 
(Сер Джон Левері. Чистилище св. Патрика. 1930)
 

 

 
                  
 
«… Casement upon trial, half hidden by the bars,
Guarded;»

 
«…жде суду Кейсмент варта хмурі ґрати кліть;»
 
(Сер Джон Левері. Суд у кримінальних справах, Лондон, 1916, Роджер Кейсмент. 1916)
 

 

 
                  
 
«…Griffith staring in hysterical pride;»
 
«…пиха із шалом Ґриффіта вінчають;»
 
(Елізабет Джозефіна Вільямс. Артур Ґриффіт. 1920)
 

 

 
                  
 
«…Kevin O’Higgins’ countenance that wears
A gentle questioning look that cannot hide
A soul incapable of remorse or rest;»

 
«…О'Гіґґінс Кевін ликом благородний
чий дух без втоми серце до спокут нездатне
сховать не міг шляхетний ніжний погляд;»
 
(Сер Джон Левері. Кевін О'Гіґґінс. 1923)
 

 

 
                  
 
(Сер Джон Левері. Майкл Коллінз. Любов Ірландії. 1922)
 
< Сер Джон Левері, який зображував Коллінза за життя як одного з делегатів ІРА, що підписав Договір з Британією про створення Ірландської Вільної Держави (Фрі Стейт), також змалював його появу в смерті. Цей образ Коллінза в смерті - велична візія, що акцентована пурпуровою подушкою, на якій відпочиває голова генерала ІРА. Символи розп'яття і триколор підкреслюють, що Коллінз помер за свою країну. >
 

 
«... A revolutionary soldier kneeling to be blessed;»
 
«… благословляє революція солдатів…»
 
(Сер Джон Левері. Дублінський кафедральний собор, відправа за Майклом Коллінзом. 1922)
 

 

 
                  
 
«… An Abbot or Archbishop with an upraised hand  
Blessing the Tricolour.  ‘This is not,’ I say,  
‘The dead Ireland of my youth, but an Ireland  
The poets have imagined, terrible and gay.’»

«… ось біскуп чи абат підносить руку вгору
"моя Ірландіє" кажу до триколора
"не мертва юності моєї а весела
безмірний твір уяв і мрій поетів хора…»
 
(Сер Джон Левері. Освячення триколора. 1922)
 

 

 
                    
 
«…Before a woman’s portrait suddenly I stand,
Beautiful and gentle in her Venetian way.
I met her all but fifty years ago
For twenty minutes in some studio.»

 
«…перед портретом жінки раптом я закляк
прекрасна й ніжна по-венеціанськи
ми зналися тому вже років п'ятдесят
в тій студії хвилин якихось двадцять…»
 
(Джон Сингер Сарджент. Портрет леді Бересфорд. 1913)
 

 

 

 
(Волтер Фредерік Осборн. Мод Ґонн. 1895)
 

 
(Джон Баталер Єйтс. Вільям Баталер Єйтс. 1886)
 
«…Heart-smitten with emotion I Sink down,
My heart recovering with covered eyes;
Wherever I had looked I had looked upon
My permanent or impermanent images…»  

 
«…і до нестями рвуть серце мені чуття
очі заплющу щоб знести усе пробі
де б не поглянув минулий мій час і я
в колі зображень милі мені подоби…»
 

 

 
                  
 
«… Augusta Gregory’s son;»
 
«… Августи Ґрегорі син;»
 
(Чарльз Хезелвуд Шеннон. Роберт Ґрегорі.)
 
< ірландський пілот  http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/11871.phtml >
 

 

 
                  
 
                                   «... her sister’s son,
Hugh Lane, ‘onlie begetter’ of all these;»

 
                        «…небіж її Г'ю Лейн
"єдиний призвідця" посталого ладу;»
 
(Джон Сингер Саржент. Г'ю Лейн.)
 

 

 

 
(Сер Джон Левері. Гейзл Левері. 1906)
 

  
 
(Сер Джон Левері. Ескіз місіс Левері. 1910)
 


 
(Сер Джон Левері. Леді Левері. 1934)
 


 
(Сер Джон Левері. Незавершена гармонія, леді Левері. 1934)
 


 
(Сер Джон Левері. Її кінець, 5 січня 1935 р., леді Левері. 1935)
 

     «... Hazel Lavery living and dying, that tale
    As though some ballad-singer had sung it all;»

«… Гейзл Левері що ще жива і згасла умент
         немов філід проспівав давню баладу...»
 

 

 
  
 
(Антоніо Манчіні. Леді Ґрегорі. 1906)
 
«… Mancini’s portrait of Augusta Gregory,
‘Greatest since Rembrandt,’ according to John Synge;
A great ebullient portrait certainly;
But where is the brush that could show anything
Of all that pride and that humility?»

 
«… портрет Августи змалював Манчіні
"найкращий з часу Рембранта" Джон Сінґ рік
авжеж портрет цей величний кипучий
а де ж узяти пензля на той случай
щоб показать всю гордість і смирення?»
 

 

 


 
(Джон Баталер Єйтс. Джон Сінґ.)
 
«… And here’s John Synge himself, that rooted man,
‘Forgetting human words,’ a grave deep face.»

 
«… аж ось Джон Синґ, що в ґрунті корінь має
      "забув людські слова" дотла хмурний…»
 

 

 

 

 

ІІІ.  ЛИСТ  ТРЕТІЙ  -  " ІСТОРІЇ ЇРЛАНДСЬКОЇ ЗАМКНУЛОСЬ ТУТ КІЛЬЦЕ "
 

 

 
1.  Шон Кітінґ (ірл. Seán Céitinn) (1889 — 1977) — ірландський маляр, писавший в стилях романтизму й реалізму. Кітінґ, будучи учасником і самовидцем подій утворення Фрі Стейт і Ейре, війни за незалежність Ірландії та її індустріалізації, писав полотна, що прославляли ірландських вояків, побудову економічно сильної країни. Пріоритетом для його картин були прості люди, плоть од плоті народної.
 
Вчився малюнку спочатку в Технічній школі Лімерика. Перебував під сильним впливом живопису Вільяма Орпена. По декількох роках навчання в дублінській Школі мистецтв Метрополітен Кітінґ живе й працює на виспі Аран і в Лондоні, в художньому ательє В.Орпена. В 1916 році він повертається в Ірландію, бере участь у боротьбі за незалежність і в громадянській війні, пише картини з мотивів ціх подій.
 
З 1923 року Шон Кітінґ – член ірландської Королівської Гібернійської академії. В цей період маляр присвячує свої праці промисловому розвитку Фрі Стейт, зокрема, будівництву гідроелектростанції в Арднакруші, поблизу Лімерика. Робоче повсякдення будівельників маляр подає як історичні, сливе легендарні події.
 
В 1939 році Шону Кітінґу було доручено художнє оформлення ірландського павільйону на Всесвітній виставці в Нью-Йорку. З 1949 до 1962 року він – президент Королівської Гібернійської академії в Дубліні.
 
На полотні «Люди Заходу» (1915) – зліва стоїть маляр Шон Кітінґ, у центрі – його брат, справа – його друг:
 

 
Полотно написано до Великоднього повстання 1916-го, але суворий чолов'яга з бородою тримає ірландський триколор. Отак починають своє життя національні символи: уперше не в бою, а в уяві митця. Ці люди Заходу - із історичної області Коннемара, рибаки з виспи Аран біля узбережжя графства Голуей.
 

 

2. Роджер Девід Кейсмент (англ. Roger David Casement, ірл. Ruairí Mac Easmainn, з 1911 до серпня 1916 — сер Роджер Кейсмент)  (1864— 1916) — британский дипломат, потім діяч ірландського національно-визвольного руху.
 

 
Коли сера Роджера Кейсмента мали повісити в Лондоні за організацію Великоднього повстання (позбавивши титулу), то цей чоловік напередодні страти прийняв католицьку віру - щоб бути ірландцем, як йому видавалося, остаточно й насправді. Він хотів бути одним із них, тих 14 розстріляних повстанських провідників. А насправді це було навіть зайве. Він не зміг привезти з Німеччини 20 000 гвинтівок для повстанців (пароплав зупинив британський есмінець і капітан затопив вантаж разом із судном), але намагався якнайшвидше добутися до Вітчизни, щоб попередити своїх, щоб не дати людям загинути марно (як йому здавалось). Його схопили на другий день після висадки на острів з німецького підводного човна. Саме в ту мить син протестанта (британського офіцера на службі Його Величності) став ірландським мучеником непідробним.
 

 

3. Артур Ґриффіт (англ. Arthur Griffith, ірл. Art Ó Gríobhtha; 31 березня 1872 — 12 серпня 1922) — ірландський журналіст, політичний діяч, один із засновників партії Шинн Фейн, президент Ірландської Вільної держави (1922).
 
Артур Ґриффіт був співзасновником і головою організації Шинн Фейн, створеної в 1905 році, а також очолив повстання супроти Великої Британії в 1919-1921 роках. Належав до засновників повстанського ірландського парламенту в 1919. Того ж року став віце-президентом новоствореної республіки. Стояв на чолі ірландської делегації, що провадила переговори щодо англо-ірландського договору 1921 року, на основі якого постала Вільна Ірландська Держава. З неохотою погодився на поділ Ірландії і статус домініону. Радикали з Ірландської Республіканської Армії не схвалили цих умов, що призвело до вибуху громадянській війни. У 1922 його було обрано президентом Вільної Ірландської Держави. Помер унаслідок серцевого нападу через декілька місяців після початку виконання обов'язків президента.
 

 

4. Кевін О'Гіґґінс (1892 – 1927) -  ірландський політик, лідер Ірландської Республіканської армії, міністр юстиції Ірландської Вільної держави ,перший віце-президент Ірландії (1922-27 рр.), загинув од рук радикалів-розкольників із ІРА, що не визнали Договору з Британією про створення Ірландської вільної держави.
 

 

5. Майкл Джон Коллінз
(англ. Michael John Collins, ірл. Mícheál Seán Ó Coileáin, укр. Мік Шон Колін)  (1890 - 1922) — генерал ІРА, ірландський революційний лідер, міністр фінансів першого ірландського уряду 1919 р., керівник військової розвідки ІРА та учасник ірландської делегації під час перемовин щодо Англо-Ірландської Угоди зі створення Фрі Стейт, керівник тимчасового уряду Ірландської Вільної держави та головнокомандувач Національної Армії.
 

Майкл Коллінз був серед членів ірландської делегації, що підписала Англо-Ірландську угоду 6 грудня 1921 року. Коллінз розумів, що частина угоди щодо відділення Північної Ірландії не буде прийнята, та підписуючи угоду сказав «Я щойно підписав свій смертний вирок».
 

Відповідно до підписаної угоди шість графств Ольстера залишалися під владою Британії, створювалася Вільна Ірландська Держава (Фрі Стейт), що формально залишалася у Британській Співдружності у статусі домініону. Ця угода розділила Шинн Фейн та парламент. Після численних дебатів парламент ратифікував цю угоду перевагою лише у 7 голосів. Піздніше угоду було підтримано на всенародному референдумі.
 

Більшість керівників ІРА негативно сприйняли цю угоду. До супротивників угоди приєдналися Еймон де Валера, Катал Бруха та кілька інших членів вищого керівництва визвольного руху. У серпні 1922 розпочалася громадянська війна між противниками та прихильниками угоди.
 

22 серпня 1922 року Майкл Коллінз під час інспекційного рейду у Західному Корку потрапив у засідку. Замість того, щоб швидко минути небезпечну ділянку шляху, Коллінз наказав своєму конвою зупинитися та битися з засідниками. Впродовж перестрілки, що тривала 40 хвилин, Майкла Коллінза було застрелено.
 


 

Розповідає Джон МакКормак:
 

"... Одним із найактивніших організаторів був молодий чоловік з Корка на ймення Майкл Коллінз, котрий під час Великоднього повстання був серед захисників поштамту...
 

... Партизанські акції, очолювані Майклом Коллінзом і Каталом Брухою, були добре організованими бойовими операціями. Напади відбувалися на поліцейські казарми по всій країні. В Дубліні Коллінз зосередив увагу на знищенні ключової ланки британської розвідувальної служби. Він підібрав групу людей, відому під назвою "Бригада", для ліквідації членів підрозділу "G" Дублінської Метрополітен-Поліції - центру збору інформації для влади...
 

... ІРА під орудою Майкла Коллінза відплачувала тим же. Він був людиною вкрай безжалісною, безстрашною, і хоч влада розшукувала його з 1919 року, він рідко маскувався, відкрито роз'їжджав по вулицях Дубліна, покладаючись на захист "Бригади" та розвідувальної мережі...
 

... У неділю 21 листопада <1920 р.> члени "Бригади" Коллінза, зайшовши в різні готелі Дубліна, вбили чотирнадцять людей, включаючи одинадцятьох офіцерів британської розвідки (деяких на очах у їхніх дружин), а також поранили ще кількох...
 

... Колосальна винагорода, розміром в 10 000 фунтів стерлінгов < понад 2,5 млн. сучасних баксів >, була призначена за арешт Коллінза...
 

... Похорон Клансі, МакКі і Клуна вже за традицією переросли у велики маніфестації. Незважаючи на постійні спроби властей схопити Майкла Коллінза він був присутній на заупокійній відправі у кафедральному соборі і навіть був одним із тих, хто ніс домовину. Потім він відкрито з'явився на цвинтарі і поклав вінки на могили. Якась жінка, що стояла поряд, настільки була здивована його присутністю, що проказала: "Дивись! Це ж бо Мік Коллінз". На що Коллінз роздратовано відповів: "Мовчи, дурепо!"...
 

... Британський кабінет був задоволений розв'язанням "ірландської проблеми", але Коллінз дивився на це більш реалістично. Кажуть, що після підписання договору він сказав: "Я підписав собі смертний вирок"...
 

...Переговори між ірландськими властями, очолюваними Коллінзом, і британською армією досягли кульмінаційного моменту, коли всередині січня <1922 р.> віце-король Ірландії передав Майклу Коллінзу Дублінський замок, після чого було створено тимчасовий уряд. Британські війська поверталися ло Англії..."
 

 

6. Леді Елен Джероміна Бересфорд (Lady Charles Beresford , Ellen Jeromina Gardner)  (? – 1922) – дружина (з 1878 р.) адмірала сера Чарльза Бересфорда, одного з найбільших землевласників Ірландії (володів 400 кв.км ірландських ґрунтів), чиї пращури прийшли в Ірландію за часів короля Джеймса І Стюарта. Її портрет написав маляр Джон Сингер Сарджент.

 

 

7. Ізабелла Августа Ґрегорі, леді Ґрегорі, уроджена Ізабелла Августа Персі (англ. Isabelle Augusta, Lady Gregory) (1852 – 1932) – ірландська письменниця, драматург і збирач фольклору. Одна з засновниць Ірландського національного театрального товариства й театру Еббі, авторка збірників оповідань і видань з дослідження ірландського фольклору, багаторічна товаришка й соратниця Вільяма Батлера Єйтса, його янгол-охоронець. Бернард Шоу називав леді Ґрегорі найвеличнішою з нині живих ірландок.
 
http://ru.wikipedia.org/wiki/Грегори,_Изабелла_Огаста
 

 

 

8. Вільям Роберт Ґрегорі (1881 – 1918) - маляр, ірландський пілот, майор британських Королівських ВВС, єдиний син леді Ґрегорі, кавалер орденів Почесного легіону й Воєнного хреста, загинув 23 січня 1918 в небі над Падуєю в Італії.
 

 

9. Сер Г'ю Персі Лейн (Sir Hugh Percy Lane)  (1875 – 1915) – найвідоміший за створенням Дублінської муніципальної галереї (1908) й видатним внеском в образотворче мистецтво Ірландії. Загинув 7 травня 1915 року на пароплаві «Лузитанія». Г'ю Лейн народився в ірландському графстві Корк і був вихований в графстві Корнуолл в  Англії. Почав свою кар’єру в якості учня реставратора живопису і пізніше став успішним торговцем творами мистецтва в Лондоні. Через регулярні відвідування Кулі в графстві Голуей, де був розташований будинок його тітки, леді Ґрегорі, Лейн залишався в контакті з Ірландією. Незабаром він зарахований до кола тих, хто колективно творили основу ірландського культурного відродження в перші десятиліття 20-го століття.
 

 

10. Леді Гейзл Левері (Hazel, Lady Lavery, уроджена Hazel Martyn )  (1886 – 1935) – американка ірландського походження, ірландська художниця, дружина (з 1909 р.) славетного портретиста сера Джона Левері. Родина Левері надала в розпорядження ірландської делегації на чолі з Майклом Коллінзом розкішний будинок в Південному Кенсингтоні під час перемовин з урядом Британії щодо укладення договору про створення Фрі Стейт у 1921 році. Після укладення договору про Фрі Стейт ірландський уряд запросив сера Левері змалювати образ жінки, що була б уособленням Ірландії, на нові ірландські банкноти. Образ Ірландії, моделлю якому слугувала Гейзл Левері, прикрашав ірландські банкноти з 1928 року до 70-х років 20-го століття, потім він з’явився на водяних знаках серій В і С, аж поки ірландські гроші не були замінені на євро в 2002 році. Загалом сер Джон Левері намалював понад 400 портретів своєї дружини до її смерті в 1935 році від ішемічної хвороби серця.
 
За спогадами Дерека Петмора, письменника, художника, і дизайнера інтер’єру, який був близьким другом леді Левері, генерал Майкл Коллінз був "великим коханням її життя" і коли Майкл Коллінз загинув у засідці, у нього був знайдений медальйон із мініатюрою Гейзл Левері. В самій Ірландії навіть після 90 років по смерті генерала Коллінза не стихають чутки про його зв’язок із Гейзл Левері.
 


 
Леді Левері в костюмі Флори, в позі, натхненній картиною Ботічеллі «Весна».
 

 

11. Сер Джон Левері (1856 – 1941) – ірландський маляр, славетний портретист, 1914 року був посвячений у лицарі, в 1921-му обраний до Королівської академії. Разом із дружиною Гейзл Левері сер Джон багато зробив для відновлення ірландської культурної спадщини, брав дотичну участь в ірландській національно-визвольній війні та громадянській війні. Його шлюб, як кажуть ірландські біографи, був «бурним», оскільки ходило про зв’язки леді Левері з Кевіном О’Гіґґінсом, а пізніше – з генералом Майклом Коллінзом. У 1929 році сер Джон Левері офірував велику кількість своїх картин музею в Ольстері та Дублінській муніципальній галереї Г’ю Лейна. В 30-х роках славетний маляр повернувся до Ірландії, де отримав почесні ступені Дублінського університету й Королівського університету в Белфасті.
 

 

 

12. Антоніо Манчіні (1852 – 1930) – італійський маляр.
 
Манчіні народився в Римі і вже в дитинстві розкрилися його мистецькі здібности. У віці дванадцяти років він був прийнятий в Інститут витончених мистецтв у Неаполі, де він навчався у Доменіко Мореллі (1823-1901), живописця історичних сцен, які виступають у  драматичних світлотінях і енергійній манері письма, та в Філіппо Паліззі (1818-1899 ), художника-пейзажиста. Манчіні швидко розвивався під їхнім керівництвом, а в 1872 році він виставив дві картини в Паризькому Салоні. Манчіні працював на передньому краї веризму, суто італійського мистецького руху у відповідь на реалістичну естетику 19-го століття. Його звичайними моделями для картин були діти з бідних сімей, маленькі артисти цирку і музиканти, яких він спостерігав на вулицях Неаполя.
 
Перебуваючи в Парижі в 1870 році, Манчіні зазнав впливу імпресіоністів Едгара Дега і Едуара Мане. Він подружився з Джоном Сингером Сарджентом, який пророкував йому бути великим маляром. Його зрілі роботи показують жваву палітру з вражаючою технікою імпасто на полотні і сміливу пастель на папері. Його раннім творам притаманні реалістичність предметів і темна палітра. У 1881 році Манчіні переніс психічне захворювання. Він оселився в Римі в 1883 році, де прожив протягом двадцяти років, потім переїхав у Фраскаті, де перебував до 1918 року. У цей період життя Манчіні дуже бідував і користався з допомоги друзів і торговців мистецькими творами, аби вижити. Після Першої світової війни його життєва ситуація стабілізувалася, і він досяг втіхи в роботі. Манчіні помер у Римі в 1930 році й похований у базиліці святих Боніфація й Олексія на Авентіні.
 


 

 

13. Джон Міллінгтон Сінґ (John Millington Synge) (1871 – 1909) – ірландський поет, драматург, театральний діяч. Головним досягненням Сінґа була ритмічна музична й поетична мова його селянських і фольклорних персонажів, яка справляє дію зачарування. Яскравою рисою його стилю є гумор, подекуди уїдливо-гіркий.
 
     «Джона Сінґа я зустрів у Парижі 1896 року. Хтось сказав:”Тут, у вашому готелі, на горішньому поверсі мешкає один ірландець – я вас познайомлю”. Я був дуже бідний, а він – куди бідніший за мене. Він походив з однієї дуже старої ірландської родини, й хоч був простим, чемним чоловіком, а не забував цього; був відлюдником і тримався зверхньо. Маючи рівно стільки, щоб не померти з голоду, але не завше стільки, щоб не голодувати, він мандрував по Європі третім класом, а то й пішки, граючи вбогим людям на дорозі чи в їхніх хатах. Він був той самий чоловік, якого ми потребували, бо єдиний з тих, кого я знав, не міг міркувати політично чи зосереджуватися на якійсь гуманітарній меті. Він міг цілий день іти по дорозі з якимсь убогим чоловіком, не маючи бажання зробити йому якесь добро чи ще з якої причини, а просто лише тому, що цей злидар йому подобався. Для Ірландії йому судилося зробити те, що Роберт Бернс зробив для Шотландії, - хоча більше завдяки своєму впливові на інших драматургів, аніж через безпосередній вплив. Коли Шотландія вже бачила себе понуро-релігійною, саме Провидіння відродило спонтанність її уяви, виростивши їй Роберта Бернса, аби той оспівав трунок і диявола. Однак я не міг передбачити, що вийде з того, коли я порадив Джонові Сінґу податися на дикий острів < Аран > біля ґалвейського узбережжя й вивчити його життя, бо те життя "ніколи не мало свого літературного вираження". Він вивчив ґельську в коледжі, й я порадив це йому, як порадив би всякому молодикові, що вивчив ґельську й хотів писати. Коли він опинився на тому дикому острові < 1898 р. >, то вперше в житті почувся щасливим, утікши, як він виразився, "від нікчемності багатих і бруду вбогих". Він мав нікудишнє здоров'я й не міг довго витримувати тяжкі умови острівного існування, але залюбки снував сюди-туди: то на острів, то до Дубліна. Сам Бернс не міг так шокувати сукупне шотландське духовенство, як Сінґ шокував наших акторів…»
 
(Нобелівська лекція, яку В.Б.Єйтс прочитав у шведській Королівській академії 15 грудня 1923 р.)
 

 

 

 
Джон Сінґ на острові Аран, 1898 рік:
 

 

 

 
Люди Заходу, острів Аран, 1898 рік:
 


 


 

 

14. Про Великоднє повстання та його лідерів читайте отут: http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/11871.phtml
 

 

15. Хронологія національно-визвольних змагань ірландського народу в 20-му столітті:
 

квітень 1916-го  - Великоднє повстання;
 

1919-й    - обрання Дойля (підпільного парламенту Ірландії) й підпільного уряду, розгортання збройної війни проти Британії;
 

грудень 1921-го - Договір з Британією про Фрі Стейт;
 

січень 1922-го  - передача британцями влади тимчасовому уряду Коллінза й евакуація англійців;
 

літо 1922-го  - початок громадянської війни з радикальним крилом ІРА, яке не визнало Фрі Стейт;
 

22 серпня 1922-го - в засідці вбито генерала Коллінза, керівника й головнокомандуючого військами  Фрі Стейт;
 

травень 1923-го - громадянська війна завершена;
 

1937-й   - завершився термін домініону Фрі Стейт, прийнято конституцію незалежної Ірландської Республіки;
 

1949-й - вихід Ірланської Республіки з Британської співдружності, прийнято конституцію Ейре.
 

 

**********
 

 

 



© Mac Tíre [18.11.2011] | Рейтинг: 41.4/30 | Переглядів: 2360

2 3 4 5 41.4/30




Коментарі

1 2 3 4   »
18.11.2011 17:20:39
Вперше Ваш віршований переклад прочитав без допомоги smile3 тлумача з галицького... 5
Не згоден Згоден  Підтримка: 67%(4/6)

18.11.2011 17:35:16

инженегр 18.11.2011 17:20:39
Вперше Ваш віршований переклад прочитав без допомоги  тлумача з галицького...

Ви стаєте потроху знавцем галицької мови й перестаєте акцентувати на ній увагу, зосереджуючись на змісті й формі текстів. Мої гратуляції!
 
Не згоден Згоден  Підтримка: 75%(6/8)

18.11.2011 17:37:08

2.Devil
Мої гратуляції!
Не згоден Згоден  Підтримка: 33%(3/9)

18.11.2011 17:40:44

mactire 18.11.2011 17:35:16
Ви стаєте потроху знавцем галицької мови
Та ні, я її в якомусь обсязі знаю вже давно. Просто зараз Ви не викладали "музейних експонатів", все більш-менш ужиткове.
Якби я чогось не зрозумів і Head about a wall то напевно попросив би пояснень.
Не згоден Згоден  Підтримка: 75%(3/4)

18.11.2011 17:42:58

инженегр 18.11.2011 17:40:44
то напевно попросив би пояснень.

Добре є, так і треба робити, я й сам так завше чиню в житті.
 
Не згоден Згоден  Підтримка: 83%(5/6)

18.11.2011 17:48:05
От розумний! Аж страшно!
Хотя... Дурдом-с!
 
ЗЫ
А Мурку могём?
Востаннє редаговано Ильич... 18.11.2011 17:49:31
Не згоден Згоден  Підтримка: 25%(3/12)

18.11.2011 18:16:46
555
Дякую пане Мактірю, це саме ті слова.
Востаннє редаговано Лимонка 18.11.2011 18:27:15
Не згоден Згоден  Підтримка: 100%(2/2)

18.11.2011 18:24:46
тільки-но побачив статтю, вже хочу подякувати авторові
сама лишень праця вже варта цього
а у цікавості змісту й вмісту також не маю жодного сумніву
 
спробую автора дещо попитати у світлі захоплення (від цікавості до стійкого захвату) Ірландією та ірландцями.
Йдеться про три народи - ірландців, шотландців та валійців.
Поміркуйте вголос (=у клавіатуру) - як вони Вам бачаться у порівнянні, долі, волі, психології, ментальності загалом
Не згоден Згоден  Підтримка: 100%(4/4)

18.11.2011 19:47:43

Netko 18.11.2011 18:47:14
ІСТоРІЇ

Дякую, недобачив, бо трохи завеликий був масив.
 

Netko 18.11.2011 18:24:46
Поміркуйте вголос (=у клавіатуру) - як вони Вам бачаться у порівнянні, долі, волі, психології, ментальності загалом

Шотландці - складна суміш, де германські народи (зокрема, скотти) асимілювали кельтів. Валійці - слуги Британії, первісний етнос, який вироджується. Ірландці - пасіонарний нарід, основу якого складають гойдельські кельти (мілезійці, що прийшли на виспу між 1700 р. перед Р.Х та 1000 р. перед Р.Х.), що асимілювали всіх зайд протягом власної історії. У світі нараховують до 80 мільйонів етнічних ірландців (тільки в США їх 40-50 млн.), в той час, як валійців у Британії менше за 1 млн., а шотландців - десь 2 млн. Це - коротенько, бо треба більш докладного аналізу, перепрошую.
Не згоден Згоден  Підтримка: 100%(2/2)

18.11.2011 19:53:27
Ильич... 18.11.2011 17:48:05
От розумний! Аж страшно!
Хотя... Дурдом-с!
 
ЗЫ
А Мурку могём?

 
Ильич... 17.09.2010 20:16:06
Ильич...
 
 
 
 
17.09.2010 20:16:06
 
Якби автор висловлювався українською мовою, а не суржиком, то можна було б і обговорити деякі з проблем. А так +3 за обсяг.
 
 
 
 
 
Не згоден Згоден
 
 
 Підтримка:
 
 
10%(1/10)
 
 
 
 
 
 

 

 
Приємно почути авторитетну думку розумної людини.
 

 

 

 

 
Востаннє редаговано Mac Tíre 18.11.2011 19:55:48
Не згоден Згоден  Підтримка: 80%(4/5)

18.11.2011 19:53:40
Муляє мене думка про Україну.
 
Влада - ворожа. Політичної опозиції нема. Вили, тільки вили... Ні, краще гранати і кулемети, Господи прости.
Я, взагалі то, людина мирна і доброзичлива, але ж обовязок..
 
Не згоден Згоден  Підтримка: 100%(4/4)

18.11.2011 20:05:24

mactire 18.11.2011 19:47:43
так от, цікавий парадокс:
найбільше люблять і дбають про свою мову (і знають і уживають її) саме валійці!
тоді як голосування за незалежність у відсотковому відношенні завжди значно поступаються шотландцям
 
гадаю що шотландців значно більше аніж 1:40 від ірландців
 
віддавна симпатизував та симпатизую цим трьом народам (як і кожен українець зі зрозумілих причин) і саме шотландці для мене своєрідний "аналог" українців
Не згоден Згоден  Підтримка: 67%(2/3)

18.11.2011 20:12:48

Лимонка 18.11.2011 19:53:40
Ні, краще гранати і кулемети, Господи прости.

Звісно, краще. Бог простить і розбереться, головне не припиняти зусиль, щоб відпровадити їх до належної домівки - to hell, зажилися бо дещо кацаписька в нашім домі, знахабніли, спливають отруйною слиною.
 

Було таке гарне гасло упвське: Бог і Батьківщина! Українська Батьківщина, заради уточнення.
 

Не згоден Згоден  Підтримка: 100%(6/6)

18.11.2011 20:15:01
Netko 18.11.2011 20:05:24
і саме шотландці для мене своєрідний "аналог" українців

Як знаєте, Вам по-своєму (на свій копил) краще видно. Ви спитали мене, й я сказав свою думку. Випадково дізнався 20 з гаком років тому, що Володимир Антонович теж (чи це я теж?) проводив яскраві паралелі між українцями та ірландцями, ставив їхні історичні долі й національні завдання в один ряд.
 

 

 

Востаннє редаговано Mac Tíre 18.11.2011 20:48:44
Не згоден Згоден  Підтримка: 100%(6/6)

18.11.2011 20:28:07

mactire 18.11.2011 20:15:01
Як знаєте, Вам краще видно
"краще" тут зайве - мені просто отак видно
 
коректності зіставлення (порівняння, паралелей)  між українцями та ірландцями годі досягти, бо Ірландія - то ОКРЕМИЙ острів - то до біса важливий нюанс (чинник), на мою думку
Не згоден Згоден  Підтримка: 67%(2/3)

18.11.2011 20:42:55
Netko 18.11.2011 20:28:07
коректності зіставлення (порівняння, паралелей)  між українцями та ірландцями годі досягти, бо Ірландія - то ОКРЕМИЙ острів - то до біса важливий нюанс (чинник), на мою думку

Антонович не порівнював географічні розташування Ірландії та України, а тільки дух народу, його пасіонарність і любов до життя.
 
Коректних порівнянь двох нетотожних народів не буває. Але бувають самосправджувані передбачення, які вірні й для українців, і для ірландців.
 

 
Востаннє редаговано Mac Tíre 18.11.2011 20:46:26
Не згоден Згоден  Підтримка: 100%(5/5)

MVF

MVF
18.11.2011 20:54:03
Майстерно написано. Професійно. Напрошуються цікаві паралелі (мені більш симпатична паралель "шотландці-українці").
За таку чудову працю 5 проте особисто мені було би більш цікавіше прочитати щось з історії України. Ну, наприклад, про 20 червня 1648 року. Там не менш "білих п'ятен" однак...
Отож бо і воно.
Востаннє редаговано MVF 18.11.2011 20:56:42
Не згоден Згоден  Підтримка: 100%(3/3)

18.11.2011 20:59:46
Хочеться вірити і сподіватися, що наш час дасть героїв, гідних натхнення художників і поетів, що наші потомки будуть вчитуватися в поетичні рядки і вдивлятися в потьмянілі від часу портрети з трепетною гордістю за свій народ.
Не згоден Згоден  Підтримка: 100%(3/3)

18.11.2011 21:03:52
Мактірю, дякую!
Досить потужно, як і все, що виходить з-під Вашого пера.
Перепрошую, що встряю в розмову, але:
mactire 18.11.2011 20:42:55
Але бувають самосправджувані передбачення, які вірні й для українців, і для ірландців.
Останнім часом мені видається, що бойовий дух українці втрачають, все більше і більше скочуються до пристосуванства...
Не згоден Згоден  Підтримка: 50%(1/2)

18.11.2011 21:14:10

mactire 18.11.2011 20:42:55
Антонович не порівнював географічні розташування Ірландії та України, а тільки дух народу, його пасіонарність і любов до життя.
Географія невіддільна від духу й долі народу, а отже його пасіонарності й любови до життя.
Географія це як початкові та крайові умови - від них залежить якщо не майже все, то стільки, що те саме рівняння дає цілком якісно відмінні розв'язки.
Географія запобігає (а її невраховування сприяє) істотним помилкам у міркуваннях на кшталт "вони такі як ми - робімо так як вони".
Перепрошую за низку очевидних тверджень.
 
Тривіальна ілюстрація:
Будуємо коло з центром у селі Красьонівка (там народився Іван Піддубний) і радіусом 50-100 км. Жодного УПА там не могло бути в принципі.
Беремо територію сучасної Польщі, українські землі, де діяв найпотужніший 6-й курінь.
Його спрмоглися ліквідувати лише фізично усунувши все українське населення з тих теренів.
Не згоден Згоден  Підтримка: 50%(1/2)

1 2 3 4   »










programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2019 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Будь ласка, увійдіть за допомогою
Facebook-login