Вони не дурні, але й не розумні. Бо розумність передбачає здатність розуміти, що відбувається, та діяти відповідно, себто розумно. Влада не розуміє, що робить. Бо знати щось, чи думати про щось - не означає розуміти це саме щось.
 
Теорія
 
Розуміння - це складний психічний феномен. Він передбачає здатність відтворювати наявну інформацію, відновлювати зруйновану та попередню інформацію, передбачувати наступну інформацію, реалізовувати інформацію на практиці. І все це на трьох рівнях: інтуїтивно-чуттєвому, емпіріко-практичному та абстрактно-логічному. Таким чином, розуміння передбачає 12 елементів. Відсутність будь-якого з них унеможливлює розуміння. Робить його фрагментарним.
 
Феномен
 
Тут я одному дядечкові розказав про українські виборчі роги.
 
Коротке пояснення. Виборчі роги - це суто український феномен. Я про нього писав. Він проявляється на всіх виборах незалежно від одиниці аналізу та масштабу. Тобто, діаграма розподілу територій в координатах першого та другого переможця завжди має однакову форму. Тобто, маємо справу з феноменом, явищем не ситуативним, а таким, що завжди відтворює українське суспільство.
 
Практика
 
Повертаємось до дядечки, доречі, не найгіршого представника українського владного іншосвітного тераріуму.
 
Так от, розказав йому, а потім ще й показав. Докладно. А він мені каже: “Всё это - околонаучная чушь, никак не приложимая к практике”. Ну, я, як-то кажуть - “старий солдат і не знаю слов любви”. На такі закиди вже давно не ведуся. Але ж це типова реакція політиків. Кортить зрозуміти чому.
 
Роздуми
 
Здається мені справа в тому, що влада, перепрошую іншосвітяни, не здатні працювати на рівні феноменів. Бо це передбачає розуміння в описаному сенсі, володіння інформацією на рівні абстрактно-логічних узагальнень, на рівні суспільних законів. Тільки тут феномени проявляються, стають видимими.
 
Ці хлопці працюють в кращому випадку з наявною інформацією на рівні емпіричного досвіду. Вони “не паряться” з минулим чи з майбутнім. Їх не цікавить, що було до них, а тим більше, що буде після.
 
Адже вони тут, в нашому світі, заробляють, щоб добре жити там, у своєму, іншому, світі. Вони тут просто працюють. Не живуть, а працюють. Ви думаєте, що вони закордон відпочивати їздять? Ви дуже наївні. Це вони з відрядження додому повертаються відпочити після та від “трудов праведных”.
 
Висновок
 
Тому вони й подохнуть, бо не розуміють, що відбувається. Вони просто нездатні зрозуміти. Нездатні зрозуміти, що рухаються назад у минуле. Себто у горезвісний 17-ий рік минулого століття. Я з жахом чекаю 2017 року.
 
Іншосвітяни не цікавляться нашим світом. Вони цікавляться власним становищем у ньому. Подивіться на соціологію, на яку спираються іншосвітяни, та заяви соціологів, що їх обслуговують. Все, що їх цікавить: власні рейтинги та загрози цим рейтингам. Їх не цікавлять причини загроз, їх не цікавить розвиток загроз, їх не цікавлять зміни стану цього світу внаслідок їх діяльності.
 
Перспективна ретроспектива, або куди нас сунуть і чим все закінчиться
 
Все дуже просто...
 
Спочатку вони прагнули стабільності в сенсі консервуації ситуації. Консервуація, на відміну від консервації, здійснюється з метою подальшої руйнації об'єкту. Його фіксують, щоб під час руйнації не сикався-смикався. Тобто, створення вертикалі влади є консервуацією  можливостей постійного та безпечного розорення нашого світу та грабунок нашосвітян. Це те, що називалося застой. Такий собі вічний соціалізм брежнєвського типу 70-80 років.
 
Потім вакханалія модернізації з проектами безглуздої величі та необмеженим дерибаном бюджету. Це в нас карколомні 60-ті з її відлигою та кукурудзяним шабашем.
 
А потім в ім’я великого та світлого чи-то майбутнього, чи-то Януковича, всі мають затягнути паски, бо клята Юлька “всьо прапала”. А кому прапала і що саме прапала й досі невідомо. Та це зрештою і неважливо, вона все одно винувата, тому всі ми голі й босі. Але ж заради великого і світлого можна же ж і потерпіти, затягнувши паски. А от потім, у великому та світлому... Дуже нагадує риторику 50-тих.
 
Жодна соціальна система не витримає тривалої консервуації - вибухне. Громовідвід - війна з Тимошенко і Луценко. Посадка... Майдани... Масовки... Важкі 40-ві.
 
Єдиний спосіб утримати дошки діжки разом - скувати їх металевим обручем. В суспільстві цю роль виконують правоохоронні органи.  Жандармізація країни повертає нас у страшні 30-ті. Коли кожен заочно винен, кожен може бути звинувачений та засуджений без права на справедливий захист у чесному суді. Коли жарт “то, что Вы на свободе, - это не ваша заслуга, а наша недоработка” перетворюється на керівництво до дії.
 
Розгортається громадянська війна, терор, продрозверстка та НЕП 20-их. В регіонах починають кучкуватися малі та середні куркулі. Вони недостатньо втратили, щоб стріляти, але достатньо, щоб бити писки та робити “мелкие пакости”. Але все ще попереду.
 
А попереду в нас те, що позаду: страшні 10-ті, а конкретно перша світова, 17-ий рік, братовбивча війна. Люмпенізація та стрімке поширення революційного неврозу здіймуть таку хвилю, що … Не знаю, що, але це буде геть погано.
 
І саме тут, у 1917 році, вони - іншосвітяни - й подохнуть.
 
Вони цього не розуміють. Мабуть на щастя... Тільки щастя це... якесь сумне...