Продовжуємо наповнювати тезаурус сучасної української політики.
 
Стабілізм - офіційна політична програма Партії регіонів. Визначальною рисою (або симптомом) є патологічне маніакально-паранояльне прагнення збереження власного статус-кво шляхом нищівної руйнації середовища існування вщент. Основними ознаками стабілізму є надцінна ідея, маніпулятивізм та маніячність.
 
Стабільність виступає у ролі надцінної ідеї. Тобто ідеї, задля якої можна пожертвувати всім. Ідеї, цінність якої не може бути піддана сумнівам. Ідеї, досягнення якої над усе. Все, що шкодить ідеї має бути знищено. Якщо стабільність під загрозою, то необхідно знищити навіть те, що стабілізується.
 
При цьому відбувається несвідома маніпуляція. Діяльність із стабілізації приводить до консервації проблем. Вибудова інструментів, що мали б забезпечити керованість суспільства, фактично впроваджує механізми забезпечення його контрольованості. Стабільність покращання життя окремих особистостей видається за стабільність у суспільстві.
 
Третя основа стабілізму - манія величі ідеологів. Логіка дуже проста: “Стабілізм правильний, бо це я його видумав!”. Маніяки все співвідносять з предметом своєї манії. Вони готові на алтарі стабільності спалити весь світ. І себе в тому числі. Бо це дає їм відчуття власної величі. Тільки світ вони палитимуть у прямому сенсі, а себе у переносному.  
 
Стабіли - носії стабілізму: члени Партії регіонів та її голосуянти. Стабілів складно відокремити від дебілів. Хоча між ними є суттєва різниця. Дебіли характеризуються тим, що у певні моменти поле їх свідомості звужується до власного бажання і вони не здатні оцінити соціальні наслідки своїх дій. Стабіли ніколи й не розширюють поле своєї свідомості за межі власних бажань. Вони на це просто нездатні. Разом з тим дебілами часто-густо рухає проста цікавість, а стабілами виключно власний комфорт.
Схожість симптомокомплексів стабілів і дебілів приводить до того, що їх дуже часто плутають. Саме так дебіли попадають у парламент та у високі чиновницькі кабінети. Адже стабіли часто-густо приймають їх за своїх.
 
Голосуянти - люди з обмеженою соціальною практикою, що привело до домінування не півкуль головного мозку, а лишень двох звилин: трахальної та жуйної з відповідним відображенням у поведінці. Ці люди ідейно голосують тим, що нарівні та нижче паска. Тобто, їх основна ідея знаходиться у шлунку та нижче.
 
За Маслоу, є 5 рівнів потреб. Перші два рівні складаються з потреб у їжі, воді, сексі та безпеці і притаманні всьому живому, в тому числі й тваринам. Він називає їх “нуждами”. А наступні рівні містять потреби у соціальних контактах, соціальній кар’єрі та самоакуалізації. Ці потреби є суто людськими. Вони формуються та задовольняються виключно у і через суспльну практику особистості.
 
У голосуянтів нужди не тільки витіснили людські потреби на періферію свідомості, але й загнали їх у темряву несвідомого. У голосуянтів вони стали головним, навіть єдиним, змістом, сенсом, цінністю, метою буття.