Maud Gonne, 1901.
 

 
A Bronze Head -  William Butler Yeats
 

Here at right of the entrance this bronze head,
Human, superhuman, a bird’s round eye,
Everything else withered and mummy-dead.
What great tomb-haunter sweeps the distant sky
(Something may linger there though all else die;)
And finds there nothing to make its tetror less
Hysterica passio of its own emptiness?
 

No dark tomb-haunter once; her form all full
As though with magnanimity of light,
Yet a most gentle woman; who can tell
Which of her forms has shown her substance right?
Or maybe substance can be composite,
profound McTaggart thought so, and in a breath
A mouthful held the extreme of life and death.
 

But even at the starting-post, all sleek and new,
I saw the wildness in her and I thought
A vision of terror that it must live through
Had shattered her soul.  Propinquity had brought
Imagination to that pitch where it casts out
All that is not itself:  I had grown wild
And wandered murmuring everywhere, ‘My child, my child.’
 

Or else I thought her supernatural;
As though a sterner eye looked through her eye
On this foul world in its decline and fall;
On gangling stocks grown great, great stocks run dry,
Ancestral pearls all pitched into a sty,
Heroic reverie mocked by clown and knave,
And wondered what was left for massacre to save.
 

1939
 

 

 


 

 

 

Бронзова голова
 

 

 

Ось справа від дверей із бронзи голова,
Людська, нелюдська, круглі очі, наче птах,
Все інше всохло трупом, кукла нежива.
Чи янгол смерті чистить відстань в небі так
(Щось лишиться, а решта стане, ніби прах;)
І не знаходить, як зробить їй менший жах
Страждань істерики, де в пустці зяє крах?
 

 

Не лиш той янгол сам; а втім як в ній коли
Були всі форми щедро світлом повні,
Ніжнішою жіночістю; чи ви б змогли
Сказати певно про єство в тій гойній?
Або ж субстанція складна у тіла тлі,
Отак МакТаґарт роздививсь душі углиб,
Що в подиху життя і смерть себе сплели.
 

 

Ще на початку в юнім блиску бачив я
Цей шал її судьби, буремну рвійність,
Яка знести усе повинна крізь життя,
Розбиту душу теж, у серці  близькість,
Розбурхала уява пекло каяття,
Мене несамовито рвала ніжність:
Бродив скрізь й шепотів "Дитя моє, дитя."
 

 

Я божествив в ній душу надприродну;
Мов хтось суворий прозирав у ній  крізь погляд
На світ огидний, що паде в безодню;
На велич вдавану стовпів зігнилих поряд,
Спадкові перли, що жбурнули в стаєнь гній,
На глум покинутих героїв сонми мрій,
Один, полишений в масакрі, ще живий.
 

 

 

 
___________
 

Примітки:
 

1. Це кульмінація цілої низки Єйтсових поезій, присвячених старінню Мод Ґонн. Відштовхувався автор від виставленого в Дублінській Муніципальній галереї бронзового бюсту Мод роботи Лоуренса Кемпбела.
 

2. Джон Еліс МакТаґарт (1866 – 1925) – англійський філософ.
 

3. Мод Ґонн була однією з найвідоміших ірландських активісток. Вона народилася 21 грудня 1866-го року в сім’ї англійців (її батько мав ірландське походження, служив офіцером у британській армії), а підрісши, стала красивою, вільною від упереджень запальною дівчиною. Впродовж усього життя вона залишалась революціонеркою, а доходи дозволяли їй переїжджати з Ірландії до Франції, з Франції до Англії, бувати в різних товариствах. Її першою політичною діяльністю стала кампанія проти позбавлення майна через суд селян-орендарів у Донеґалі, де в неї закохався Вільям Баталер Єйтс. Ґонн грала роль головної героїні у його п’єсі “Кетлін Най Гулібан», яку він написав спеціально для неї. Хоч упродовж всього життя вони були близькими друзями і навіть, можливо, коханцями, в політиці їхні погляди розходилися; її схильність допомагати нужденним він не поділяв. Упродовж 1890-х років вона мала роман з французом Люсьєном Міллевойем, на той час одруженим, і народила від нього двоє дітей. Потім Міллевой віддав перевагу якійсь співачці, а вона одружилась із майором Джоном МакБрайдом, героєм бурської війни. Їхній шлюб тривав недовго через його пристрасть до алкоголю та буцімто до жінок. Вони розлучилися після народження їхнього сина Шона. І лише після страти її чоловіка за участь у Великодньому повстанні (1916) вона взяла його прізвище МакБрайд. (За книгою Джона МакКормака «Історія Ірландії. Люди й події, які сформували країну»)
 
    
     Син Мод Ґонн і майора Джона МакБрайда - Шон МакБрайд (1904 - 1988) – став міністром закордонних справ Ірландської республіки, засновником і першим керівником Міжнародної амністії, лауреатом Нобелівської премії миру (1974), юристом, дипломатом, працівником ООН.
 

    Мод Ґонн умерла 27 квітня 1953-го у віці  86 років.
 


 

 

Знімки зроблені 1 лютого 1948 року.