Упродовж останніх років після здобуття незалежності, економічна ситуація в Україні радикально змінилася. Ці зміни відчуваються не лише на макроекономічному рівні, у масштабах всієї країни, а й на мікроекономічному рівні, в окремих домогосподарствах. Не піддаючи сумніву важливості аналізу динаміки макропоказників, їх впливу як першопричини, але наслідком справжнього успіху всіх економічних і політичних реформ можна буде говорити лише тоді, коли позитивні зміни стануть відчутними на рівні окремої сім'ї, на рівні окремого домогосподарства.
 
Досвід розвинених країн світу свідчить, що таким орієнтиром повинен стати пріоритетний розвиток людини та її свідомості в системі джерел саморозвитку суспільства. Найкращим орієнтиром розвитку української економіки є така суспільна система, яка забезпечує високу якість життя, здорове навколишнє середовище і створює умови для реалізації сутнісних сил людини, забезпечуючи відповідні мотиваційні механізми.
 
Це повинна бути така економічна система, у якій виробничі відносини й механізми господарювання забезпечують практичне підпорядкування відтворювальних процесів завданням розвитку особистості, подоланню відчуження людини від результатів праці, засобів виробництва, природи, культури, суспільства і яку, в такому розумінні, можна назвати соціально-орієнтованою економікою чи «економікою для людини».
 
При цьому основою формування такої економіки та її метою є могутній і розвинений сектор домогосподарств, який у розвинених країнах світу виступає активним учасником економічних процесів, зосереджує в собі найбільш високоосвічену частину населення.
 
Метою публікації є визначення основних проблем сучасного домогосподарства в економіці України, проаналізувати їх стан та накреслити основні шляхи їх розв’язання. У роботі використані матеріали державних статистичних органів та наукових досліджень.
 
Генезис наукових поглядів на домогосподарство та структуру його виробничих властивостей, їх роль в економіці й суспільстві характеризується різноманіттям здебільшого суперечливих та незавершених підходів і концепцій, які водночас представляють єдину чітку тенденцію, в межах якої можна помітити взаємообумовленість та спадкоємність ідей.
 
Однією з важливих проблем, що постали перед державою в умовах трансформаційних перетворень, є необхідність перегляду та зміни підходів щодо взаємодії держави і громадян. Саме відносини людини і суспільства визначають ступінь розвитку держави, рівень її демократизації та добробуту, оскільки розвиток людини як економічного суб'єкта зумовлюється еволюцією всієї економічної та фінансової теорії, а розвиток цивілізації є розвитком людини та її потреб.
 
Домогосподарство – унікальне соціально-економічне утворення, основа життєдіяльності будь-якого суспільства. У ньому концентруються всі аспекти людського життя: біологічні, соціальні, економічні; а основою завжди була, є та залишається сім'я – заснована на шлюбі і кровному зв'язку об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю. Принципова відмінність між поняттями «домогосподарство» і «сім'я» полягає в тому, що домогосподарство ширше за своїм складом за рахунок осіб, які ведуть загальне із сім'єю домашнє господарство, але не пов'язані з членами сім'ї відносинами спорідненості. З цих міркувань, одна людина, котра живе окремо, не вважається сім'єю, проте її діяльність із самостійної організації побуту є домогосподарством, яке може складатися з однієї або кількох сімей.
 
Стаття 1 Закону України «Про Всеукраїнський перепис населення» дає пояснення, що домогосподарство – це сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати в родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи.
 
В Україні в середині 2000-их років налічувалося близько 17,5 млн домогосподарств, з яких більше 12 млн (понад дві третини) проживало у містах, 5,5 млн – у сільській місцевості. Цікавим є той факт, що, незважаючи на тривалий процес скорочення чисельності населення в Україні, кількість домашніх господарств в ті роки збільшувалася. Ймовірно, це відображає тенденції до відокремлення молодих сімей, зростання кількості розлучень і, як наслідок, зменшення кількості осіб в одному домогосподарстві.
 
Разом з тим, слід відмітити, що за останні роки вже відбулося значне зменшення кількості домогосподарств і в даний час їх кількість становить тільки 17,05 млн. І це зменшення продовжується. І коли в першому випадку збільшення кількості домогосподарств за рахунок зменшення їх чисельного складу можна віднести до позитивних явищ, то сучасне зменшення кількості домогосподарств – виключно негативне явище.
 
Як свідчать статистичні показники сукупних витрат в середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство за останнє десятиріччя відбулось суттєве їх зростання. Якщо за 1999 р. ці витрати становили 426,5 грн на одне домогосподарство, то вже за 2010 р. вони зросли до 3072,7 гривень або на 720,4 відсотки. Значно покращилась структура витрат. Зокрема, витрати на продукти харчування та безалкогольні напої зменшились із 65,2 відсотки у 1999 р. до 48,9 % за 2008 р.. В останні два роки вона знову почала дещо зростати до 51,6 % за 2010 р. Згідно з класифікацією ООН, 60 % витрат сімейного бюджету на харчування свідчать про рівень злиденності. Відомо, що у розвинених країнах визначається соціальний стандарт затрат на харчування на рівні 18-20 відсотків від доходів.
 
В таких умовах, навіть і ці зменшення витрат домогосподарств на продукти харчування призвели до чуттєвих змін і у витратах на інші цілі. Так витрати на непродовольчі товари та послуги за ці роки зросли із 29,5 відсотків у 1999 р. до 35,1 відсотки за 2010 р..
 
Аналіз витрат домогосподарств свідчить про значні споживчі сукупні витрати, які в останні роки становлять біля 90 відсотків. В таких умовах у структурі витрат зовсім мало залишається коштів на житло, охорону здоров’я, освіту, відпочинок та культуру тощо.
 
Сприйняття населенням соціально-економічних перетворень і змін, що відбуваються у суспільстві, а також реакція на такі зміни та чинники, що впливають на їх оцінку, є стратегіями домогосподарств, які не обов'язково усвідомлюються і реалізуються людьми як заздалегідь сплановані варіанти дій. Значною мірою такі стратегії складаються стихійно, однак під впливом певних обставин у домогосподарствах формуються деякі типові форми адаптації (пристосування) до соціально-економічних змін. На сьогодні більшість людей в Україні не бачать для себе можливості впливати на події, що відбуваються, через брак необхідних знань або демократичних механізмів впливу на суспільно-політичне життя, в цьому контексті доцільніше вживати термін «адаптація». В Україні типові форми адаптації є «стратегіями виживання», адже за умов, коли мінімальні доходи на членів домогосподарства є нижчими за прожитковий мінімум, для значної кількості людей метою адаптації є саме виживання.
 
Такі фінансові умови доходів домогосподарств та структури їх витрат, звичайно, не можуть дати можливість розвивати їх у чисельному значенні. Як наслідок за останні роки в Україні стабільно зменшується середній розмір домогосподарств. І в останні роки він вже зменшився до 2,59 особи на одне домогосподарство. Домогосподарства в складі однієї-дві особи за останні десятиріччя практично не змінилися в структурі домогосподарств за чисельністю членів. Але домогосподарств у складі трьох осіб вже суттєво зросли при одночасному суттєвому зменшенні домогосподарств у складі чотирьох і більше осіб.
 
Так само можна відмітити, що дуже зросла частка домогосподарств без дітей. Коли у 1999 р. ця частка становила 55,8 відсотків, то вже у 2010 р. – більше 62 відсотків. Це можна відмітити і збільшенням частки домогосподарств із однією дитиною. Коли в 1999 р. домогосподарств із однією дитиною було тільки 60,0 відсотків, то вже за 2010 р. їх стало 73,5 відсотків. Тобто збільшення їх склало більше як 122 %. В той же час суттєво зменшилась частка домогосподарств із двома (на 146 %) та із трьома і більше дітьми (на 190 %).
 
Хоч і зрозуміла ситуація, що при двох батьках і одній дитині – це зменшення населення, вимирання нації. При двох батьках – двоє дітей дають просте відтворення населення. Щоб був природний приріст населення у державі, повинно бути у двох батьків троє та більше дітей. Ці проблеми без державного втручання та реалізації ефективних державних програм країні не вирішити.
 
За останні роки в Україні суттєво зросли одноразові виплати при народженні першої, другої та третьої дитини. Це, звичайно, є вагомою підтримкою сімей з дітьми. Але це все носить одноразовий характер, хоч, звичайно, ці виплати розбивають на певний період. Можливо, в Україні ці кошти віднести до регулярної державної підтримки сімей з дітьми, щоб держава на кожну дитину щомісячно витрачала на рівні прожиткового мінімуму.  
 
Аналіз світового досвіду доводить, що практично в усіх розвинутих країнах держава бере активну участь у формуванні та розвитку підприємництва та сімейного бізнесу, підтримці найбільш доцільних і ефективних його напрямів. Навіть у країнах з віковими традиціями приватного підприємництва ця форма бізнесу потребує підтримки і сприяння з боку держави. В Україні на шляху розвитку вітчизняного підприємництва постають численні проблеми, зумовлені об'єктивними чинниками та суб'єктивними соціально-психологічними факторами, їх вирішення на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки потребує посилення уваги держави до розвитку підприємницької діяльності, насамперед малого бізнесу, формування відповідної державної політики у цій сфері.
 
Висновки. В Україні за останні роки суттєво зросли доходи домогосподарств, вдосконалюється їх структура. Разом з тим, затрати на харчування залишаються надзвичайно великими, що стримує розвиток інших витрат. Це все призводять до зменшення домогосподарств із дітьми, особливо, із двома і більше дітьми. В таких умовах необхідна державна допомога у створенні ефективних програм підтримки домогосподарств із двома і більше дітьми.