Досить часто на сайті ДД (та і на інших) виникають числені суперечки до базових понять щодо визначення хто ж таки Українці. Чого хочуть, як і з ким боряться. Як бути далі? Якій сучасний стан.
Тому вважаю за правильне навести думки з цих питань від ідеологів Української державності. Відж тих людей хто формував державність та національну ідею України і українців.
Сподіваюсь що їх пряма мова розставить крапки над ііта Ї.
Хто такі Українці.
Хто ж ті Українці, що мають відзиватися на сей заклик? Хто може бути Українцем, і кого Українці приймуть у свої ряди як свого товариша?
Передусім, розуміється, всі ті, хто зроду Українець, родився і виріс з українською мовою на устах і хоче тепер іти спільно з своїм народом, з усіми свідомими синами українського народу, які хочуть працювати для його добра, боротися за його свободу і кращу долю.
Але не тільки хто природжений Українець, а також і всякий той, хто щиро хоче бути з Українцями, і почуває себе їх однодумцем і товаришем, членом українського народу, бажає працювати для його добра. Якого б не був він роду, віри чи звання – се не важно. Його воля і свідомість рішає діло. Коли він почуває себе найближчим до Українців і ділом се показує, він Українцям – товариш і земляк. Нагадаю євангельську притчу про милосердного Самарянина, що поміг в біді Євреєві, Жидові, по нашому, хоч був іншої віри і іншого народу, і став для нього ближчим, ніж жидівський священик і левит, що свого одновірця і земляка проминули без помочі. Так і ті, що пристали до Українців в трудні часи, і тепер пристають до них і щиро готові працювати з ними і боротися за добро краю, можуть бути ближчі Українцям, ніж ті природжені земляки, що байдуже або й вороже ставляться до українських домагань в такий рішучий час.
М. С. Грушевський Голова УНР
"Основною різницею України від Москви єсть не мова, не плем'я, не віра, а інший, витворений віками устрій політичний, інший метод організації правлячої верстви, інше взаємовідношення верхів і низів, держави і громадянства... Українцем єсть всякий, хто хоче , щоб Україна перестала бути колонією, щоби з різних її племен повстала Держава Українська... Нація - це єдність духова, культурно-історична... Бути патріотом - це значить, будучи українцем , виховувати в собі перш за все громадські, політичні, державотворчі прикмети..."
Непримиренний опонент соціаліста Грушевського, ідеолог українського консерватизму В'ячеслав Липинський
Украинец - это тот, кто искренне хочет быть с украинцами, каких бы он ни был рода и веры.
«український народ, будучи в Східній Європі народом з найстаршою землеробською культурою, має дані бути також глашатаєм передових ідей людства на тих просторах. Україна може й повинна стати зразком політичної культури для всього оточення й замість тиранії, що сторіччями на Сході представляла російська – біла й червона – імперія, показати зразок модерної демократичної держави, де воля й достоїнство людини не порожній звук».
Л. Ребет, один з лідерів ОУН, ідеолог УПА та Заступник Я. Стецька в проголошеній С. Бандерою у 1941 році незалежної Української держави.
Яка сьогоднішня мета боротьби
Ситуація нині є дуже важка. Формою поневолення тепер є не пряма окупація чи введення військ, а окупація економічна, інформаційна, ідейна. Формально є державність, а фактично ми не можемо нічого вирішувати. Українська держава має сповнитися українським змістом. Держава повинна вміти себе захищати. Саме так налаштовані люди мають іти й брати владу на місцях: по селах, містах, у Верховній Раді. Президент має теж бути націоналістом. Інакше Україна буде називатися Ukraine, а Київ — Kyiv city. Яка різниця? Колосальна.
В. Кук (головнокомандуючий УПА)
Опубліковано: „Нація і Держава”, № 77, 27.04.2005
Як ставитись до сусідніх держав
— Часи боротьби минули. Вони навчили нас, якщо ми не матимемо своєї думки, підкріпленої силою, то нас не почують. Польща тепер союзник України. Але про історію треба пам’ятати. Росія — питання складніше. Їхній вплив в Україні залишився величезним. Сьогодні треба вирішувати ці проблеми, а не кричати „москалі” чи ще щось.
В. Кук (головнокомандуючий УПА)
Опубліковано: „Нація і Держава”, № 77, 27.04.2005
