Сходняк відкрив, майже як завжди, Вован, тіпа смотрящий. Враховуючи його вміння володіти туземною мовою, вийшло непогано. Хоча, взагалі, серед конкретних пацанів він не користувався ні довірою, ні повагою. Так, повійка плаксива. Поплаче-поплаче, та й продасть своїх за три копійки... Але- начальство.
 
   Слово отримав, звичайно, член непорушного блоку синіх та синіючих.
 
  -Пацани, канкрєтний вопрос: гдє бабло?
 
   Із залу почали лунати несхвальні вигуки:
 
  -Ти шо, пацан, рамси попутал?
  -Свої бабки щитай, козляра!
  -А поміж глаз не хочеш?
 
  -Да нє, пацани, я ж про бюджет наш, тіпа державний. Грошей ніхто не дає, ну Росія там може підкинути, та у їхньої братви апетит, наче з голодного краю, без штанів залишать. А Європа послала нас у...
 
   Аудиторія схвально загелготіла, оцінивши юмор.
 
  _Так от, братва,- продовжував виступаючий,- там, куди нас послали, ми крєпко застрялі, по самі вуха. В бюджеті голяк, а шо ж піліть? А вон приїдуть на футбол іноземці, а ми навіть у Києві дірки на асфальті не залатаємо: нема за що. Нєту!- трагічним голосом додав оратор.
 
   Народні обранці у дорогих костюмах скрутно похитали головами: от яка бідна у нас держава!
 
   -Пацани, надо шото дєлать, бабки- ніщо, імідж- всьо!- похизувався оратор ерудицією.
 
   Про імідж усі зрозуміли. Недарма ж ніхто з них не їздив на древніх трирічних таратайках, такий непотріб зазвичай усі розпродували серед друзів, родичів та особливо наближеної прислуги.
 
  -Пацани, я знаю, шо дєлать!- роздався раптом голос із залу.
 
  -Давай на трибуну, доложи товарищам,- дозволив Головний Диригент. Власне, він умів диригувати лише процесом голосування, Батя, знаючи порядок денний, завжди казав йому, по яких питаннях треба махати руками згори униз, а по яких- зліва направо. Тому, незважаючи на його невміння розмовляти, не розсмішивши слухачів, серед своїх Диригент вважався здібним політиком. Інші були ще гірші.
 
  -Братва!- почав новий оратор.- У мене є дворецький, грамотний ботанік, універ закінчив із червоним дипломом, так він якось розказував, що ще у Стародавньому Римі були бюджетні проблеми. Так от їхній імператор, як його, Вес, Веспа-щось там далі, не пам"ятаю...
 
   -Не парься, продолжай,- перебив виступаючого Диригент.- Он Батя как-то у Бундесі фамілію Вайцзеккер з четвертого разу вимовив, та й то так, що краще не вимовляв би... Ти суть давай!
 
  -Ну да... Так той імператор придумав податок із сортирів брати! Ну, ми не звєрі...
 
  -Шо за лібералізм!- гримнув з місця Диригент. У народа бабла- МеВеЕф отдихаєт! Хай кашляють. І на строгой научной основє, в завісімості от консістенції отходов!
 
   Диригент займався самоосвітою: прислуга перед сном читала йому енциклопедію. Тому з нього все частіше вискакували гарні та розумні слова.
 
   -Ну то подумаєм,- погодився винахідливий оратор. А я ось що думаю: піпли літом та восени шастають до лісу, збирають там всякі грибочки-ягідки, а потім вдома все це жеруть! У наших лісах, братва! Нас розводять! А тоді ще й гавкають, що зарплати малі. А на електричках до наших з вами лісів доїхати, значить, бабки є!
 
   Братва синхронно замислилася, усі раптом захотіли написати заяву на надання матеріальної допомоги.
 
  -От хай і плотют! Зайшов у ліс- гони копєєчку! Зірвав грибок- бабки давай! Так ми бюджет легко здєлаєм! А хто там тьолку на природу вивіз, от глаз подальше- а тут раз, контроль!
 
   Аудиторія розуміюче заіржала.
 
-Да і братва, хто постарше, прі дєлє будєт: бабки брать, білєти продавать,- продовжував винахідник. А то такіє люді страдают!- зітхнув він.
 
   Вава поставив питання на голосування. Ідею прийняли за основу з двома доповненнями: у містах ввести екологічний податок на гарну погоду, а у селах- податок на дощ.