На землю лягла ніч...
У Межигірському замку солодко спить (сам, без Ганьки та Азарича) пан Президент, Великий та Жахливий. Спить він, та сниться йому аж дуже еротичний сон про те, як він, повільно та печально, оволодіває усією Україною...
Написав це я, а потім думаю собі: а таки оволодіває, падлюка! Кусає та ковтає великими шматками! Просто тобі сексуальний маньяк із ухилом в садизм. І, гріх сказати, таки непогано у нього це виходить. А чому?
Не будемо згадувати проти ночі його спонсорів, його оточення з не надто світлим минулим (ах, як би я перехилив чарку й за їх таке ж не світле майбутнє). Не про його підспівувачів: "о, я, я, дас іст Фантастіш!". Не згадуватиму й любителя "універсалів", запаскудженного (пробачте, заслуженого) бджоляра, чиї руки нічого не вкрали, а тільки брали вже вкрадене, дай Боже йому стати пацієнтом "лікарні майбутнього". Що, це повинна бути дитяча лікарня? Та й що, він давно впав в дитинство, от недавно щось про лицарство патякав, мабуть сів на віник та в коників грався... Я, друзі, про інше.
Нікуди не ділася та й досі актуальна приказка: де два українці, там три гетьмани. Головне, що усі ніби згодні: опозиційні сили повинні об"єднатися. Є одна стратегічна мета: зробити так, щоб під царственним овочем захитався улюблений унітаз. Усе інше- або тактика, або далека перспектива, яка може, якщо втратити час, стати взагалі ненауковою фантастикою. Таке собі політичне фентезі: Гаррі Потеренко та могутній Овоч. Наче усі згодні... тільки або бачать себе, коханого, в ролі лідера, або сидять та теревенять: та усі вони одним миром мазані, усі однакові.
Завтра, наче, Печерський цирк дає останню виставу. Що скажуть наші лідери? Розродяться черговою заявою, чи, може, почнуть підсовувати свою кандидатуру на роль кишенькової опозиції? Мовляв, краще маленька рибка ніж великий тарган. Та й як не як, при владі... Я не намагаюся образити когось (крім Гаранта, але він мені до лампади), але, але...
Справа в тому, що політика, сильнішого за Тимошенко, принаймні, на сьогодні, нема. Так сталося, що вона вже не тільки політик, а й символ, в деякій мірі. Тому виступати проти комедії суду повинні усі, кому не байдужа доля країни, пробачте великодушно за високий штиль. Вирвалося.
Кажу банальні речі, але вони не перестають бути актуальними, на превеликий жаль. Якщо порозуміємося ми, маса, хоч далеко не сіра, то прислухатиметься до нас і опозиційна верхівка. У неї, звичайно і бачення своє, відмінне від нашого, і цілі дещо відрізняються. Тому нам треба порозумітися, можливо, комусь щось вибачити, розмовляти з людьми, з тими виборцями, які у наступному році будуть вирішувати: ми будемо жити у вільній державі, чи досить з нас кістки з панського столу. А кістки, та ще з недогризеним м"ясом, полетять, не сумнівайтесь. Треба ж "покращення" показати! І усі повинні знати, що це- не шматочок очікуваної свободи, а іменно кістка, чи. може, стимул, як називали у стародавньому Римі дрючок, що їм поганяли віслюка.
