для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Танок душі на кістках тіла. Левитаємо!


Танок душі на кістках тіла. Левитаємо!

                 "…Бо час, який ти провів в нутрі жінки, він не враховується як втрачений.
                  Навіть ті дев’ять місяців…
                  …Одна жінка образилася на мене, коли я їй сказав, що у неї більше дірок,
                  ніж звивин. Та цим пишатися треба!... "
                                   Із листа Сергія Левитаненка  Олексі Ланецькому
 

Пан Сергій Левитаненко ніколи не палив нічого міцнішого за цигарки "Монте Крісто" з відірваним фільтром (сигари то інша галактика!) і не пив нічого міцнішого за спирт "Рояль". Звинувачення про кривий необачний потік його свідомості до розгляду не приймаються! - то важка невдячна чернеча робота!, намагання довести збоченцям, що і нормальна людина може бачити потайбік і чхати на нього в усю ширину свого козацького носа.
 
Для цього не треба вроджених вад, лише постійне тренування, тож пишатися - нічим! Хрюкайте. Перепрошую, я, блять, політкоректний - рохкайте.
 
Знову ж таки за усім не вслідкуєш: пив міцніше! Принаймні, здалося.
 
Колись я врятував факультет (непотрібних речей) від пожежі. І жінка з радіокатедри сказала мені: "Я, хлопчику, тобі віддячу, нам видають медичний спирт для протирання (голівок, хотів додати я, але змовчав: у черзі за спиртом не вийожуються! стилізація - то святе не тільки для мистецтва і сексу!) Я тобі зараз наллю літруху"
 
Часи були суворі: горілка по талонах, а тут - неочікуваний приз, неначе принцеса Монако перед тобою у твоїй комунальній кімнаті на зім’ятій постелі ліжка ноги розсунула. А там таке блідорожеве - мізки тьмарить!
 
Отримавши літрову банку із капроновою кришкою, під якою плескав нектар, я зробив те, що і належить: зателефонував тому, хто це оцінить. (Про бісер і про свиней я розумів ще до того, як почув і осягнув цю мудрість, тобто, бику - бичаче, а цісареві – треба постаратися; спина від поклонів не зламається, якщо віриш у святість ікони)
 
Зателефонував, я, значить, своєму сімдесятидворічному другові Володимиру Павловичу (ім’я змінене), почув: приїзди, та потрюхав на електричку.
 
Володимир Павлович, елегантний до нестями дідуган, працював колись у охороні перших осіб країни. Багато чого знав, мало що розповідав. Відвертий ставав, тільки коли вип’є. На ці сльози і шмарклі я, власне, і розраховував, міцно притискуючи до серця літруху спирту.
 
Якже ми тоді напилися! Але головне не це: я взнав про Сталіна, Хрущова та Брежнєва те, про що я ніколи не довідаюсь із підлабузницьких документальних та художніх фільмів.
 
Уся  людська нікчемність промайнула перед моїми очима та закарбувалася у пам’яті, неначе двадцять п’ятий кадр німецького порнографічного фільму. Шпріцен, як кажуть, шпріцен! Це вам не слово "йолка" півхвилини згадувати!
 
І тоді я зрозумів головне: ореол - це вигадки піарників-аматорів! Я, - у порівнянні з ними, лідерами, - крутелик! І нехай моя благословенна Доля не рве відчайдушно дупу на англійський прапор, та коли трапиться нагода проявити характерництво, я не засну від алкоголю як Єльцин у Білому Домі в дев’яносто першому, і не сидітиму добу на унітазі, як Гавріїл Попов. (Наводжу саме ці приклади аби не здавати Палича на подробицях)
 
Я зрозумів: нехай вийобуються Ахметови, Кучми, Януковичі, Медведчуки, Коломойські, Пінчуки - їм страшніше жити, аніж мені! Мотузка на якій тримається моя душа цупкіша та грубіша від їх тоненьких ниточок.
 
Я зрозумів: плоть і кров в усіх однакові, лише душі різні. У цьому слабкість і перевага.
 
Але тиснути на когось, задля власних вигод, із меншої вагової категорії - то  брудна робота, яка не личить Козакові. Нахилитися і підняти із землі не соромно, вкрасти - соромно! Оббрехати - соромно!
 
Немає нічого вічного у безсмертному Всесвіті! Шкодувати анізачим не можна! Належне - завжди неналежне!
 
І ризикувати треба усім, крім душі. Козацька душа має бути цнотлива і невідтрахана. Тут боги торгівлі червоніють і згадують, що колись і вони були альтруїстичними хлопчиками, вірили в Святого Миколая і в перше кохання із дівчинкою, яка ще не голить, дурепа, геніталії.
 
Потанцюємо, братове, на кістках хтивого тіла (дай, Боже, йому здоров’я!), бо лише відокремивши зернята від полови можна осягнути нашого, українського, Бога. (Іншого не існує!) Як той мізинець на лівій нозі, що намагається осягнути велич функції тіла.
 
Не осягне, але спроба зараховується. Бо сміливий та щирий. Вільний та у шрамах.
 
З.І. Для тих, хто вириватиме паростки із контексту, буцімто, "я, блять,", повідомлю, що кожна людина по сутності своїй - це акторка погорілого театру. Враховуючи президентів і олігархів. Ту тонку ниточку на якій ці маріонетки танцюють дуже легко перерізати.
 
Незчуються.
 

 

 

 
© С. Левитаненко [08.10.2011] | Переглядів: 3037

2 3 4 5
 Рейтинг: 42.6/45

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook