ЛІКНЕП ДЛЯ ВЕЛИКОРОСА КУРАЄВА І МАЛОРОСА Д.ТАБАЧНИКА.
«В названии «Малороссия» изначально заложены «нежность и почтение к родине исторической Руси». Д. Табачник.
            Як лише не стараються вигадувати зміст і походження  виразу «малороси» і «малоросія»… Професор Московської духовної академії А. Кураєв очевидно під впливом писанини письменника Бориса Башилова (Б.Юркевич) чи інших, заявив, що вираз «Малоросія» - це висока (!) і корінна самоназва, яка означає корінну Русь,  а «Великоросія» означає її  колонію. Фактів і доказів – нуль!  Вірніше факти є, от лиш вони аж ніяк не свідчать про «самоназву» , «високість» чи «колонію-метрополію». Тезу Кураєва чи його однодумців, нехтуючи принципом історизму у контексті власне української історії, підхопив міністр освіти України Дмитро Табачник, лиш замість фактів по виникненню  і розвитку цього поняття, услід за Кураєвим виклав ймовірні на його думку логічні аналогії в інших державах.  Але для чого шукати ймовірних логічних аналогій, якщо історія виникнення і розвитку цього поняття задокументована? Ця гіпотеза зустрічається і у декотрих українських істориків, зокрема І.Огієнка з формального огляду на те, що назву "малоросія" присвоїли візантійці (нібито за прикладом "мала і велика Греція").  Але при цьому ніхто з авторів не наводить жодного українського документу  на доказ поняття "мала" у значенні "основна", "головна", "древня" і т.п. Намагання знайти логічний аналог в історії інших держав є лише суб’єктивними неадекватними судженнями на рівні припущень. Розглянемо це на прикладі Польщі.  Тут насправді немає аналогу з трьох причин:
1. На відміну від двох етносів (російського і українського) , один з яких  на певному етапі безпідставно присвоїв собі титул «старшого брата», польський народ виступає як єдиний етнос і такий умовний поділ не передбачав імперського характеру політики однієї частини стосовно іншої.
2. Історія походження і розвитку виразу «мала» у двох випадках  є різною. У випадку Польщі (як і в деяких інших державах) вона означає «корінна», а у випадку України - «менша», що документально підтверджується в першоджерелах як стосовно Галицької митрополії порівняно до Київської, так стосовно  Київської митрополії порівняно до Московського патріархату, так в кінцевому результаті і російських провінцій порівняно до імперії.
3. З огляду на два вищезазначені факти, у Польщі, на відміну від України, термін «мала» ніколи не носив об’єктивного негативного принизливого змісту і не трактувався у тлумачних словниках як шовіністичний.
           Табачник пішов ще далі, заявивши, що «в названии «Малороссия» изначально заложены «нежность и почтение к родине исторической Руси», але при цьому не навів жодного документу чи факту на користь такої фантазії.  Отож,  тицьнемо професора, доктора історичних наук Д.Табачника носиком в історію.  Щоб дізнатись правду, треба відповісти лише на одне питання:
- Коли, де, ким і в якому значенні вперше  було вжито вираз «малоросія» ?
           Відповідь: Цей термін вперше вжитий  в 1303 році ст. у Візантії на Синоді Константинопольського патріархату у контексті  церковно-територіального устрою Галицької митрополії (6 єпархій) у порівнянні до т.з. "великої русі" (19 єпархій під владою київського митрополита). Саме у такому значенні цей термін вжито і в Брестській Унії 1596 року.  Не буду заглиблюватися у питання - хто перший вигадав нісенітницю, підхоплену Табачником, але ми бачимо щонайменше шість абсурдних помилок письменника Б.Башилова, а услід за ним професорів Кураєва і Табачника:
1. У контексті української історії  термін "малоросія"  ніде у жодних документах  жодним чином не вказує на значення «основна", "корінна", "древня"  частина.
2. Термін вперше вжито у контексті кількості єпархій стосовно меншої частини території порівняно до більшої частини, а не навпаки.
3. Термін стосується не понять «метрополія» і «колонія», а церковно-територіального устрою.
4. Цей термін не є самоназвою київської землі, це лиш візантійська назва Галицької митрополії.
5. В цій назві першопочатково не закладено жодних ніжностей чи поваг до батьківщини історичної Русі, бо він стосувався лише Галицької митрополії і не ніс в собі жодних характеристик: ні позитивних, ні негативних.
6. І найголовніша помилка: Галицька митрополія ніколи не була "основною", "древньою", "корінною" по відношенню до Київської митрополії, тому подібні аналоги в інших країнах,  і навіть у тій же Греції, є некоректними.
        Коли Московія через хабар Константинопольському патріарху купила собі власний патріархат і підкорила собі Київську митрополію (до складу якої сама раніше входила), то термін "Малоросія" почав стосуватися усіх земель Київської митрополії по відношенню до МП.
        Отож, з розростанням т.з. Руского Царства московити захотіли бути ВЕЛИКОросами на противагу до київського люду, і для цього перебрали для себе термін, який стосувався київської митрополії, а київському люду призначили термін, який стосувався Галицької митрополії. Остаточно московити назвали себе великоросами  після Переяславського договору 1654 року, коли московський цар став називати себе царем «Всея Великія и Малыя Россіи».  Тоді Росія дійсно поступово ставала великою імперією, факт чого пізніше констатував Петро I.  Таким чином з подачі московських самодержців вираз «малоросія», що стосувався Галицької митрополії, став стосуватися України в нашому розумінні, а вираз «великоросія», що стосувався Київської митрополії, почав стосуватися Росії. Відповідно до того народ України почали називати малоросами, а народ Росії – великоросами. Таке територіально-політичне , а врешті і етнічне означення, українцями спочатку  сприймалося нейтрально і у ньому ніхто не вбачав приниження . Термін "малоросійська україна" і "малоросія" стосовно лівобережних українських земель вперше зустрічається в 1677 році, потім в літописах і гетьманській канцелярії, першій конституції П.Орлика, у щоденнику і листуванні Т.Шевченка і т.д., і лише з часом ВЕЛИКОдержавна імперська політика "старшого" брата ВЕЛИКОроса привела до  негативного сприйняття українцями цього терміну, і це цілком природньо. Слово "малорос" стало принизливим, почалося вживатись як образа, і доказом цього є факт, що у  Тлумачному словнику Д.Н. Ушакова  воно пояснене, як «Шовинистическое название украинца». Фактом також є і те, що саме з причин частого негативного і принизливого відтінку застосування  цього поняття, керівництво СРСР, бажаючи задекларувати  дружбу народів, вивело із загального вжитку слова "малорос" і "малоросія".  
        У листі митрополита Й.Борецького до московського царя вперше названо українців-малоросів молодшими братами, а московитів-великоросів — старшими. Цей другий абсурд став закономірним імперським продовженням і доповненням вищезазначеного абсурду.
Отож,  повторювати копіпейсти навколоісторичної  маячні Б. Башилова, М. Яременка, В. Башлачова, О.Бузини чи інших розумників і піарити  термін "малорос" не личить ні А.Кураєву, ні тим паче міністру освіти, професору, доктору історичних наук Табачнику.
 
Тема Вікіпедії "малоросійство" яскраво характеризує Табачника & Kо.:
"Малоросі́йство — комплекс провінціалізму серед частини українського громадянства України, зумовлений її довгим перебуванням у складі Російської імперії. Малоросійство знаходить свій вияв у байдужому, а то й негативному ставленні до українських національно-державницьких традицій та прагнень, а часто і активній підтримці російської культури і великодержавної політики. За визначенням М. Драгоманова носії малоросійства — це зросійщені українці, національний характер яких сформувався під чужим тиском і впливом. Як наслідок цього — засвоєння, переважно, гірших якостей чужої національності і втрата кращих своїх. Липинський визначив малоросійство як «хворобу бездержавності. Малоросійство — течія суспільно-політичної думки, що виникла в українських землях, які входили до складу Російської імперії. Виразники цієї системи вважали, що ніякого українського народу історія ніколи не знала. Натомість вони говорили про існування малоросів, тобто жителів Малоросії як частини російського народу.».
             В інтерпритації українофоба Табачника більшість з наведеного вписується у концепцію "Рускій мір". З цього приводу міністр сказав наступне:       "Благодаря тому, что Украина является частью Русского мира, мы получили возможность приобщиться к огромному миру общерусской литературы, миру величайших интеллектуальных глубин"
Борони, Боже, нас, українців,  від "інтелектуальних глибин" табачників.
           Адекватним перекладом слова "малорос" (у тому розумінні, до якого привела нас імперська політика Росії) киргизькою мовою є "манкурт". Автор книги "Як повернути пам'ять"В. Карпенко пише, що манкуртам "треба співчувати як людям обділеним і нещасним. Відібрану. пам'ять у безвольних, національно нестійких індивідумів не повернути відразу: потрібен час, відповідна державна ідеологія і наполеглива праця нас усіх, щоб поступово, але неухильно ставити все з голови на ноги". А колишній офіцер УНР, український письменник, поет, культуролог, літературний критик Євген Маланюк свого часу поставив  діагноз табачникам усіх часів: "Малоросійство — це хвороба, спричинена кількома століттями чорної ночі бездержавності".
 
        Стосовно ж  того, що ПЕРШОПОЧАТКОВО термін «малорос»  не мав негативного змісту, хочу нагадати Башилову ,Кураєву і іже подібним, що вираз «москаль» для означення московитів ПЕРШОПОЧАТКОВО теж не носив негативного змісту і був загальновживаним виразом поляків, українців і білорусів, причому деякий час зміст терміну мінявся і так звали також солдат російської регулярної армії, а потім він остаточно укорінився як етнонім. Але чи значить це, що з цієї причини ми сьогодні  повинні популяризувати такий вираз, і дивуватися, чому москалям Башилову і Кураєву цей термін менше подобається, ніж «великорос» ? Залишилось лише  під це підігнати якусь статтю гореісториків, де вказати, що у слові «москаль» ПЕРШОПОЧАТКОВО закладена неймовірна любов і повага до росіян.
 
А доктору історичних наук Д.Табачнику також варто нагадати, що слово «жид» ПЕРШОПОЧАТКОВО також не носило негативного відтінку. Його аналог для зазначення євреїв є в латинській мові (judaeu),  в італійській  (giudeo), в іспанській (judío), у старослов’янській (жидови́нъ) словацькій (žid), чешській(žid), литовській (žydas), угорській (zsidó). Це слово також активно запозичувалося в українську мову з німецької (Jude ) та польської (żyd). Це було загальновживане літературне слово і до  початку 19 (!!!) століття в Україні ніхто не знав слова «єврей». Залишилось лише якомусь горе- історику на зразок Табачника написати, ніби ПЕРШОПОЧАТКОВО в це слово закладена ніжність і повага до його нації. Чи сподобається Табачнику, коли його називатимуть жидом, а з  огляду на те, що батьківщиною предків його діда є Ізраїль, а не Україна, його називатимуть маложидом?  
    Сам Табачник нехай себе називає як завгодно: або великоросом чи малоросом по маминій лінії, або  жидом чи маложидом по батьковій, або москалем чи рускім  по духу, але, якщо він не вміє науково підходити до історичних досліджень, то нехай краще досліджує історію своїх предків, а не українців.