Перед революцією комуністи розсовували листівки між пролетаріатом. Про буржуазію–ворога і царя-тирана. Верхівка думала, що листівками їх з крісел не зметеш. А ніхто і не збирався їх змітати. На той момент такого завдання не стояло. Стояло завдання намалювати образ ворога. Провести лінію свій – чужий.
В наш час спочатку була карта. Та, з трьома сортами. Коли побачив її – подумав: дебілізм, неправда. Мабуть, тому, що живу на території так званого першого сорту і про інших громадян України таких думок не мав. Ті, що живуть на інших територіях – повірили. І, напевно, образилися. Ефекту від цього на той момент не було видно. А видимий ефект і не планувався. Карта всього-навсього  провела лінію.
 
У 1917 році стався злам по наміченій лінії. Накопичений народний гнів звалив ненависну  владу, прийшла влада «народна».
У 2010-у, задіявши невдоволення «свого електорату» по той бік лінії, регіонали провели свого кандидата у президенти. Тільки регіоналам не знадобилася революція. Вистачило революційних настроїв.
 
Єдино правильна комуністична партія впевнено повела нас до світлого майбутнього. Їй  було непросто подолати наслідки правління царя.  
Президент щиро і впевнено пообіцяв вивести країну з кризи, в яку нас «завела» попередня влада.
 
В більшовиків було багато лозунгів-закликів до роботи. Відбудовували країну з руїни. Досі до рівня тієї руїни доповзти не можемо.
Як тут не згадати заклик Янича до роботи лопат.
 
НЕП. Задля виходу з кризи довелося повернутися до старих методів господарювання.
Азаров теж погодився відмінити деякі положення податкового кодексу.
 
Жить стало лучше, жить стало вєсєлєй.
Жить стало лучше, жить стало вєсєлєй. Тут – взагалі без нюансів. Буква в букву.
 
Принцип революційної доцільності ще пам’ятаємо. Закон – на другорядну позицію, доцільність --  на першу. Підвищення повноважень і значимості НКВС.
У нас -- теж нові правила гри.  Тепер дзвінок згори важить більше, ніж закон. Не забули й підняти зарплати силовикам.
 

Вороги народу.  Засуджували не для на покарання винного, а для залякування інших. «Бил би чєловєк – а статья найдьотся.»
За що судять Луценка, Тимошенко і інших? Точніше – для чого?
 
Сталін та інші посадові особи перед війною частенько літали до Європи. Щоб розповісти «правду» про політику партії і переконати, що надійніших союзників Європі не знайти.
Ці теж танцюють перед Європою. Переконують, що у нас – демократія. Щоб ті не надумали завчасно перешкоджати закручуванню гайок.
 
Сталін – ясне сонечко. Ідеологічна машина натхненно працювала над створенням світлого образу наймудрішого з керівників.
Пам’ятаєте відкриття школи, чи ліцею, на якому був присутній наш президент? Виявляється, його улюблені предмети – фізика і математика…  Ого!  А ще й книжку яку  написав! І це лише в позаробочий час! Оце голова!!!
 
І наостанок – Сталін був чудовою людиною. У всіх прорахунках були винні Єжов, Берія і інші.
Нам теж ненав’язливо підсовують міф про те, що президента хтось смикає за ниточки. У випадку чогось: Президент наш  -- найкращий. Винні там, на тому кінці ниточок.
 
Різницю між цим прикладами бачу лише в тому, що більшовики зробили це все на протязі 30-ти з лишнім років. Наші ж вклалися у 6-7. Акселерація?
 
Шановні колеги, може всі ці аналогії мені ввижаються? Може, я навмисно притягую факти за вуха? Якщо так – щипніть мене (вербально), поясніть мені недолугому мої помилки. Якщо ж ні, то який по рахунку дзвіночок нас розбудить?