Попри всі запевнення української влади про тотальну налаштованість на реформи задля зростання добробуту її населення, результати свідчать в більшості випадків протилежне. Сьогоднішні „реформи” просто ремонтують існуючу малоефективну систему та консервують ситуацію у політиці та економіці. І коли в окремий рік правляча влада зробить крок у збільшенні соціальних стандартів, то в наступні роки зробить два кроки у гальмуванні цієї позитивної динаміки.
 
Уряд Азарова посилено працює над завершенням формування проекту державного бюджету  на 2012 р.. Деякі показники вже оприлюднені. Зокрема повідомлено чого слід очікувати від розмірів мінімальної зарплати та прожиткового мінімуму. Немає потреби наголошувати за важливість даних параметрів. Можна тільки сказати, що у нас більше половини всіх працівників отримують меншу зарплату за її середню величину. Коли у розвинутих країнах все навпаки. Значна частина всіх працівників отримують саме ту мінімальну зарплату.
 
В даному повідомленні акцентується увага на динаміці економічних показників без політичної складової. Хоч вона мимоволі буде випливати з неї. Так чи інакше в такій економічно слабкій державі економічні чинники розвитку у великій мірі залежать від суб’єктивного фактору. Мета даних роздумів полягає в тому, щоб на основі аналізу динаміки мінімальних соціальних стандартів в Україні оцінити ефективність влади за останні роки без персоніфікації осіб. Читач без проблем прив’яже окремі роки до носіїв цієї влади.
 
Коли нинішня правляча влада боролась за важелі управління у державі то обіцяли покращення „вже сьогодні” Коли ж цю владу вони захопили, то закликають населення почекати хоча би ще 10-15 років того покращення. Протягом цього часу ще можна неприватизовані суспільні ресурси прибрати до липких рук. Особливо, це слід віднести до української землі. Якість життя українців в таких умовах на останніх позиціях.
 
Очевидною метою усіх реформ має стати більш висока якість життя громадян. З точки зору усього світу, за великою кількістю показників, які описують цю якість життя, Україна знаходиться на останніх місцях. В Україні не найгірші у світі показники з точки зору освіченості або працездатності населення. Однак, маємо одну з найгірших ситуацій в царині державного управління, корупції та демократії.
 
Україна займає четверте місце у рейтингу найгірших економік світу за версією журналу „Форбс”, 134 місце з 178 за рівнем корумпованості за оцінкою „Трансперенсі Інтернешнл”, 145 місце за рейтингом Світового банку з легкості ведення бізнесу. У рейтингу „Фрідом Хауз”, що вимірює демократичність політичного режиму, Україна впала до рівня „частково вільних” країн.
 
Серед країн з найбільшою кількістю емігрантів, Україна займає 5 місце в світі. Про це повідомляє Світовий Банк у своїй доповіді „Міграція і грошові перекази”. За даними на 2010 рік, за кордоном знаходиться 6,6 млн українців, що виїхали у різні роки (це майже 15% від загальної кількості нинішнього населення країни).
 
Зростання доходів населення, зокрема заробітної плати, залишається актуальною проблемою при виході економіки України із кризи, оскільки воно стимулює платоспроможний попит і розвиток внутрішнього ринку і, як наслідок, економічне зростання.
 
В Україні мінімальна заробітна плата (МЗП) є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, організацій усіх форм власності та господарювання. Мета законодавчого її встановлення полягає у соціальному захисті працівників, боротьбі з бідністю, причому уведення й підвищення її рівня є продуктивнішим методом боротьби з бідністю, ніж різнопланове соціальне забезпечення бідних безкоштовними талонами на харчування, медичними послугами, соціальним житлом та іншими пільгами. Необхідно відмітити, що соціальні стандарти, крім регулятивних, виконують непрофільні функції: від МЗП і прожиткового мінімуму залежить призначення окремих видів соціальних пільг, матеріальна допомога, соціальні виплати тощо. Однак головним чинником, що впливає на їх рівень і нівелює дію інших, є бюджетний фактор.
 
Світовий досвід застосування і використання МЗП показує, що вона встановлюється на загальнодержавному рівні, причому переважно визначається в процесі переговорів між соціальними партнерами (представниками уряду, працівників і роботодавців), охоплює всіх найманих працівників, за винятком працівників з особливими потребами. В останні роки традицією стало відображати мінімальні стандарти прожиткового мінімуму та МЗП у щорічних державних бюджетах, де відзначається переважно на періоди із 01 січня, 01 квітні, 01 липня, 01 жовтня та 01 грудня.
 
У таблиці 1 наведені показники мінімальної зарплати за період із 2000 року до очікуваної зарплати на 01 грудня 2012 р. Відсоток збільшення поданий як відношення грудня конкретного року до грудня попереднього, тобто як вона зросла за рік. Для спрощення відображення у таблиці наведені показники за окремі роки на період січня та грудня.
 
Можна відмітити, що за останні роки найбільше вона зростала у 2005, 2008 та 2010 роках. Хоч тут слід виділити саме 2010 рік, оскільки – це рік виборів та після скандального закону про підвищення соціальних стандартів у кризовий 2009 рік. Коли всупереч Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 р.” був прийнятий окремий закон про підвищення цих стандартів. Ці показники були внесені у виконання за 2010 р.
 
Разом з тим, також слід відмітити, що в цей рік зростання добробуту населення не відбулось, оскільки в рази були підняті тарифи за комунальні послуги, вартість газу зросла на 50 %, вартість електроенергії – на 30 %, значно зросли ціни на основні товари першої необхідності та широкого вжитку.
 
Можна побачити, що чинна влада вже другий рік зростання таких платежів утримує на рівні 8,9-13,0 % або на рівні інфляції. Це вже відбулось в цьому році, таке ж відбудеться і в наступному році, що вже анонсовано як проект показників державного бюджету на 2012 р. І це якщо сприймати рівень інфляції, що офіційно видається на широкий загал. Чому є великі сумніви і підтвердження самих простих спостережень та розрахунків.
Роки                 Розмір (грн)              ** % збільшення
2000                          90                            -
2001                         118                         31,1
2002                     140-165*                   39.8
2003                     185-205*                   24.2
2004                     205-237*                   15.6
2005                      262-332*                  40.1
2006                     350-400*                   20.5
2007                     400-460*                  15.0
2008                      515-605*                 31.5
2009                     605-669*                 10.6
2010                      869-922*                37,8
2011                     941-1004*                8.9
01.12.2012 р        1134                       13.0
* Примітка: показники на січень-грудень відповідного року;
** відсоток грудень до грудня попереднього року.
 
Другим важливим показником у соціальних стандартах країни є показники прожиткового мінімуму для різних демографічних груп населення (табл.2). Він у нас встановлюється для:
- дітей віком до 6 років;
- дітей віком від 6 до 18 років;
- працездатних особи;
- осіб, які втратили працездатність;
- загальний показник.
 
За останні роки динаміка зростання прожиткового мінімуму спостерігається аналогічно до динаміки зростання мінімальної зарплати. Найбільше зростання відбулось у 2005, 2008 і 2010 роках. Нинішня влада після рекордного зростання за 2010 р. вже другий рік поспіль утримує його на мінімальному рівні. Що свідчить про заморожування зростання добробуту населення і в наступному році. І населенню не слід очікувати якогось покращення свого життя.
 
Можна тут відмітити, що набір того споживчого кошика формувавсь ще в 2000 році, коли мінімальна зарплата була 90 гривень, а вартість прожиткового мінімуму – 270,10 грн. В той час, при забезпеченні цього мінімуму можливо було прожити місяць при тих тарифах за комунальні послуги та цінах і, взагалі, вартості життя громадянина. На даний час за ці роки внесені суттєві зміни у спосіб життя, вимоги до рівня життя та вартості самого життя, що дані показники відстали мінімум на 5 років.
 
І до першочергових законопроектів слід віднести закон про прожитковий мінімум де відобразити все сучасне життя населення. Особливо повинно бути відмічене сучасне інформативне життя із суцільною телефонізацією та комп’ютеризацією. Адже тепер важко уявити і знайти громадянина без сучасних засобів зв’язку та телекомунікації, чого ще не було в 2000 році.
Роки        Загальний показник          ** % зростання
2000 р.                   270,10                           -
2001 р.                  311,30                       15.2
2002, 2003 рр.     342                               9.9
2004 р.                362,23                           9.8
2005 р                 423                               16.8
2006 р.             453-472*                        11.5
2007 р.             492-532*                        12.7
2008 р.             592-626*                        17.7
2009 р.            626-701*                        12.0
2010 р.            825-875*                        24.8
2011 р.            894-953*                         8.9
На 01.12. 2012 р.
Діти віком до 6 років                      961                10,5
Діти віком від 6 до 18 років          1197               14,9
Працездатні особи                        1134               12,9
Особи, які втратили працездатність   884       10,5
 
Примітка: * показники на січень-грудень відповідного року;
** відсоток грудень до грудня попереднього року.
 
В даному матеріалі ставилась мета відобразити дійсний стан за динамікою МЗП та прожиткового мінімуму без вияснення причин такого стану та шляхів його покращення. Це необхідно робити в інших матеріалах. Хоч, звичайно, слід розбирати причини таких кроків відхилень за окремі роки. Наприклад, необхідно зробити аналіз, що саме спричинило такий спад збільшення МЗП із 40,1 % за 2005 р. до 20,5 % за 2006 р. і до 15,0 % за 2007 р. Або чому при зростанні економічного виробництва 12,1 % за 2004 р. мінімальна зарплата в супереч законного підвищення до 237 грн із 01 квітня утримувалась до 01 вересня? Чому таке зростання виробництва не знаходило відображення у зростанні соціальних стандартів.
 
Очевидно, що тут не співвідносяться економічні закони розвитку, а впливає суб’єктивний характер. Напрошується і запитання, які мотиви такого суб’єктивного характеру? Життя ставить багато запитань, на які слід шукати адекватні відповіді. А їх повинна давати наша вітчизняна наука та прогресивні політичні партії.
 
Відповідаючи на поставлене запитання у заголовку, слід сказати, що населенню від влади нічого доброго чекати. Вона зайнята своїми питаннями покращення свого життя. А населення України змушене буде виживати самотужки, обманюючи цю владу з її законами та поняттями.