ХХІ сторіччя. Інформації – безліч.
Вона пре скрізь… Спектр знань – від темної матерії до найсмачніших у світі карасів в майонезі, від найкращих музичних творів до жахливої присутності при розтині легенів, збирання в суцільне кісток та нутрощів, обнадійливого шунтування серцевих судин, від Ніцше до дослідження шляхів міграції вугрів із Саргасового моря до чвакаючих боліт Білорусі , Прип’яті, Горині, нарешті – до рідної річки Случ, на березі якої було щастя народитися мені, сестрі моїй.., та й Леся – з цих країв…
Я – антипод. Антипод логіко-інтравертних математичних окам’янілостей сучасності.
В цій країні останні роки відчуваю щодо себе майже фізично - ненависть, ненависть й жовч, схованими під павутинням розумності, знань, енциклопедичності.., які пронизують наскрізь все – від щоденного буття до нічних спілкувань наче би зі співвітчизниками…
За півтора роки перебування в цьому віртуальному світі отримав більше прокльонів, ніж за майже 60 років перебування в реальному, безумовно - найкращому місці Всесвіту (може тому, що іншого не знаю – нехай…)
Роздвоєння, розстроєння… особистостей – невже чи це стало нормою?..
Кожний себе позиціонує в міру своїх здібностей, досвіду, роду діяльності…
Хочу мати до всіх повагу, і ще поки що маю … Невеличку надію хоча би не на повагу, а лише би не ненависть та не патологічне задоволення зверхнього потирання долонів, зневагу…
Тим більше, коли на людях кажуть одне, а в схронах, мікроклубах – зовсім інше… Обпльовують тих, хто цього не може почути…
Чому просто прилюдно не сказати мені – ти, Аргум, останній мудак, безхребетний в’юн, в тебе одна мета – рейтинг, всі твої «Жанка», «Вага душі»…, всі твої нічні висери – останнє смердяче лайно, херня із соплями, патока… – це зовсім не те, що генії колишніх віків?..
Мене звинуватили в недолугому використанні святого (принаймні для мене) імені Василя Стуса, в примітивному агітпропі. Наче би я влаштував танці на цвинтарі…
Майте ж Бога...
…Це не з’ясування особистих відносин – їх просто не існує…
Але якщо я тут, на найповажнішому ресурсі, де мене знають десятки тих, кого поважаю, то маю якісь мінімальні права висловитись.
Історія мого останнього ІМХО під назвою «ТИХО» така…
Припхався з роботи – вона в мене проста до нестями – зараз майструю залізяку з назвою «електропоратор» для введення в мембрани людської крові протионкологічних препаратів… Кажу це не заради того, щоби підкреслити свою «геніальність» - я тут лише інженер – ідеї не мої. Кажу заради того, щоб пояснити мій емоційний стан…
04.09 – це день народження мами (її вже два роки, як нема).
Прийшов додому, щось там їв, щось пив. За тебе, за тебе, мамцю! - 100 грамів.
…Комп… Полиця з книжками… Погляд падає на жовту обкладинку «Сонетів». Мама купувала її в Львові в далеких 40-х роках. Побіжно читаю, уявляю,… а як би це Петрарка був українською?
Лаура… Любов… Петрарка… Ідеолог сумнівів…
...Наче хтось не з цього світу, каже: зайди у Гугл, подивись - хто ще народився сьогодні..., або, навпаки?…
Стус!
Петрарка… Перекладаю, як можу, найважливіше для мене… Про сумніви аристократу духу 14-го сторіччя. Стус. ХХ...Вірш…
Чому? Чому саме в цей день?...
Знаю, що буде 2, знаю від кого...
…Раптом - АГІІТПРОП?
Знаю, впевнений, що ті, яких поважаю, які мають високе звання друзів, скажуть – навіщо ти це написав?
Вибачте! Я такий, як є. Ніколи! Ніколи ще в ці мої 60 років мені так не плювали в душу.
©
Аргум [06.09.2011] |
Переглядів: 3757