ХХІ сторіччя. Інформації – безліч.
 
Вона  пре скрізь… Спектр знань – від темної матерії до найсмачніших у світі карасів в майонезі, від  найкращих  музичних творів до жахливої присутності  при розтині  легенів, збирання в суцільне кісток та нутрощів, обнадійливого  шунтування серцевих судин, від Ніцше до дослідження шляхів міграції  вугрів із  Саргасового моря до чвакаючих боліт Білорусі , Прип’яті, Горині, нарешті – до рідної річки Случ, на березі якої було щастя народитися мені,  сестрі моїй.., та й Леся – з цих країв…
 
Я – антипод. Антипод  логіко-інтравертних математичних окам’янілостей  сучасності.
 
В цій країні  останні роки відчуваю щодо себе майже фізично - ненависть, ненависть й жовч, схованими  під  павутинням розумності, знань, енциклопедичності..,  які пронизують наскрізь все – від щоденного буття до нічних спілкувань наче би  зі співвітчизниками…
 
За півтора роки перебування в цьому віртуальному світі  отримав більше прокльонів, ніж за майже 60 років перебування в реальному, безумовно - найкращому місці Всесвіту (може тому, що іншого не знаю – нехай…)
 
Роздвоєння, розстроєння… особистостей –  невже чи це стало нормою?..
 
Кожний себе позиціонує в міру своїх здібностей, досвіду, роду діяльності…
 
Хочу мати до всіх повагу, і ще поки що маю … Невеличку надію хоча би не на повагу, а лише би не ненависть та не патологічне задоволення зверхнього потирання долонів, зневагу…
 
Тим більше, коли на людях кажуть одне, а в схронах, мікроклубах – зовсім інше… Обпльовують тих, хто цього не може почути…
 
Чому просто прилюдно не сказати мені – ти, Аргум, останній мудак, безхребетний в’юн,  в тебе одна мета – рейтинг, всі твої «Жанка», «Вага  душі»…, всі твої нічні висери – останнє смердяче лайно, херня із соплями, патока… – це зовсім не те, що генії колишніх віків?..
 
Мене звинуватили в недолугому використанні святого (принаймні для мене) імені Василя Стуса,  в примітивному агітпропі. Наче би я влаштував танці на цвинтарі…
 
Майте ж Бога...
 
…Це не з’ясування  особистих відносин – їх просто не існує…
 
Але якщо я тут, на найповажнішому  ресурсі, де мене знають десятки тих, кого поважаю, то маю якісь мінімальні права висловитись.
 
Історія мого останнього ІМХО під назвою «ТИХО» така…
 
Припхався з роботи – вона в мене проста до нестями – зараз  майструю залізяку з назвою «електропоратор» для введення в мембрани людської  крові протионкологічних препаратів… Кажу це не заради того, щоби  підкреслити свою «геніальність» - я тут лише інженер – ідеї не мої. Кажу заради того, щоб пояснити мій емоційний стан…
 
04.09 – це  день народження мами (її вже два роки, як нема).
 
Прийшов додому, щось там  їв, щось пив. За тебе, за тебе, мамцю!  - 100 грамів.
 
…Комп… Полиця з книжками… Погляд падає на жовту обкладинку «Сонетів».  Мама купувала її в Львові в далеких 40-х роках. Побіжно читаю, уявляю,… а як би це Петрарка  був  українською?
 
Лаура… Любов… Петрарка… Ідеолог сумнівів…
 
...Наче хтось не з цього світу,  каже:  зайди у Гугл, подивись - хто ще народився  сьогодні...,  або, навпаки?…
 
Стус!
 
Петрарка… Перекладаю, як можу, найважливіше для мене… Про сумніви аристократу духу 14-го сторіччя. Стус. ХХ...Вірш…
Чому? Чому саме в цей день?...
 
Знаю, що буде 2, знаю від кого...
 
…Раптом - АГІІТПРОП?
 
Знаю, впевнений, що ті, яких поважаю, які мають високе звання друзів, скажуть – навіщо ти це написав?
 
Вибачте!  Я такий, як є. Ніколи! Ніколи ще в ці мої 60 років мені так не плювали в душу.