Напрягши звилину мозку, що була прямою і розташовувулась ззаді нижче пояса, гігант мислі підвівся з дивану і підійшов до відчиненого вікна. За вікном неквапливо ніс свої могутні, хоч і порядком загаджені води, Дніпро. Шумів Межигірський ліс. Десь в листі дерев щебетало птаство. Свіже повітря ніжно пестило задоволену мармизу, що висунулась з вікна.
 
   - Ех блін, жизня хараша. Тока еті козли все чо-то іщут во мнє всяку гадость. Ганько!!! Іді сюди! Посмотри, яка краса. Душа пєть хоче, а ім відітє лі кніжка нє нравіться.
   - Віктфедрич, да не переживайте Ви так. Все заладим.
   - Канешно трє заладить. Я чьо, иностранніх язиков развє не знаю. От із школи, по моєму німєцкій ми учили, так єшо помню. Напрімер: "Хенде хох" ілі "Вьєбєн зі бітте" ілі "Вас підермахен жопен зі". А тут тіпо кнігу написав на іностранной мовє да єшо украл мислі. Так шо Ганько, давай работай.
   - Та я вже все підготовила. І доводи того, що в Вашій книзі Opportunity Ukraine, тільки Ваші особисті мислі і роздуми, і викладені на мові оригіналу, і навіть скоро будуть рукописи написані Вашою рукою. Правда писака, що пише практично Вашим почерком, залупив за це ціну не меншу, ніж Mandelbaum verlag за видавництво книги. Але правда вимагає чималих затрат.
  - Я от думаю, а нє зря я затєяв с етой кнігой.
  - Та що Ви, Віктрфедрич. Всі великі політики та президенти писали книги. Ось, наприклад, Біл Клінтон видав книгу мемуарів, Герхард Шредер видав книгу спогадів. Правда Клінтон отримав за свою книгу гонорар в 12 мільйонів доларів, а нам довелося стільки ж заплатить видавництву. Та я вже підготувала матеріал, де скажу, шо це нагла та підла брехня.
  - Так Ганька, а с етім поліглотом,  толі плагоатом шо делать. І чьо ета ваапшє такоє.
  - Ну плагіат, це коли крадеш чиїсь думки, ідеї і таке інше, і видаєш за свої. Але ми звинуватимо в плагіаті Тараса Стецьківа, В'ячеслава Піховшека та цього арештанта  Василя Волгу. Це вони вкрали Ваші ідеї, думки та спогади і видали за свої. А цю довбану газетьонку, що верещить ніби Ваша книга плагіт, ми так візмем к ногтю, шо вона забуде як її і звуть.
  - Харашо, давай действуй. Как там писав цей українській поет Чехов: "Я памятнік сібє воздвіг нє рукотворний".
 
  Гарант знову висунув задоволену мармизу до свіжого вітру.
  - Краса-а-ата-а!