Новітня українська казка з політичним підтекстом
 
           " - Якщо ми в Україні не займатимемося зрадництвом, крадійством,
            лакузництвом,  інтригами, політичною проституцією, то що ж
            ми тоді, аби дожити до світлих часів,  їстимемо?
            - Гімно".
                                                   Вільне трактування Маркеса
 
            "За квадратным столом, по кругу, в ореоле моей вины,
            Все твердили они друг другу, что друг другу они верны!
            И тогда, как свеча в потемки, вдруг из давних приплыл годов
            Звук пленительный и негромкий тростниковых твоих ладов.
            И застыли кривые рожи,  разевая немые рты,
            словно пугала из рогожи,  петухи у слепой черты.
            И отвесив, я думал, - дерзкий, а на деле смешной поклон,
            Я под наигрыш этот детский улыбнулся и вышел вон.
            В жизни прежней и в жизни новой навсегда, до конца пути,
             Мальчик с дудочкой тростниковой, постарайся меня спасти!"
                                                      Олександр Галич
 
Ну що, тисячедолярові штабні пацючата, гасаєте по коморі, нишпорите: щоби іще погризти? Ваш семиногий пацючара, рятуючи братову цицьку, покинув вас напризволяще? Лишилося вам шукати винних у тому, що ви зголодніли, та, за відсутністю солодкішого, гризти черствих противсіхів? Не гратиму я для вас на сопілці і не поведу вас до річки - вас, поганців, все одно не перехрестиш! Ви молитеся тільки одному богу - тисячедоляровій зарплатні! За неї ви, покидьки каліровані, загризете і батька рідного і Неньку Рідну! Розповім краще вам  казочку про Генерала. Впевнений, ви не зрозумієте, бо завдання розуміти вам у штабі не ставили, тільки оскаженіло брудно лаятися! Але ваше неприховано зголодніле скавучання для мене, як писав найкращий найшляхетніший москаль Вєнічка Єрофєєв, то "музика найвищих сфер". Хай розливається, як Черемош по весні, ваша жовч! Нею ми, українські патріоти, пофарбуємо верхню смугу нашого прапора!
 
Генерал любив Україну. Генерал відмовився від бізнесу в якому він досяг висот, бо реалізував себе у цій царині і поставив собі за мету пожити та попрацювати для Неньки.
 
На відміну від своїх супротивників зі Сходу та різноманітних тимчасових союзників, Генерал відчував цю країну, розумів її невдячність та амбіційність Савлів, які рахували себе Павлами.
 
Генерал щиро боровся із мафією, яка поглинула не тільки економіку, але й духовну сферу суспільства. Небезпечність подвійних стандартів, які нав’язувала суспільству ця камарилья, Генерал вважав найбільшою загрозою незалежності.
 
Несумісні для українства іпостасі генерал і патріот співіснували у ньому якщо не природньо то, принаймні, без видимих для замиленого ока протиріч.
 
Начебто це був наш шанс.
 
Та Генерал залишався генералом.
 
Генерал так і не зрозумів, що Україні, і особисто Генералові, краще з розумними втратити, аніж з дурнями знайти!
 
Генерал звик, ментальність та виховання тиснули під груди та комірець!, до того, що підлабузництво у відносинах "керманич-підлеглий" - то невід’ємна складова норми уставної субординації. А по іншому - ніяк, бо всі підлеглі мають бути в однострої!
 
Генерал оточив себе невігласами, підлабузниками, лакузами та пройдисвітами. Генералові з ними було комфортно.
 
Генерал боявся розумних підлеглих. Генерал боявся мнимої амбіційності розумників, вважаючи, що тільки "єдіновластіє" у мисленні приведе до порятунку країни. А розумники обов’язково тягнутимуть ковдру на себе, як колись, розумний серед сірих шинелів, робив сам Генерал, аби пробитися на гору української політики, щоби потім ощасливити українців.
 
А зручні халдеї завжди зазирали Генералові у рота, казали те, що Генерал бажав чути. Вони підлаштовувались під генералівські смаки і виглядали ідейними соратниками, це для них було не важко. За гроші чого не зробиш!
 
Генерал не розумів, що інтригами проти нього розумні люди не займатимуться - вони захоплені своєю справою! Інтригами займаються виключно нездари та лакузи, бо то єдиний їм шлях на вершину! А вони її прагнуть більше за розумних та талановитих! Тим достатньо служіння хисту!
 
За наказом Генерала його лакузи безжально  випалювали навколо нього, тобто у демократичному таборі, усе живе, незрозуміле та занадто розумне! Бо тож ті, хто, за думкою Генерала, від природи не спроможний любити Україну, як її любить сам Генерал! Ті, в кому Генарал не впевнений! Ті, хто навіть через запропоновані їм Генералом рожеві окуляри, не бачить в Генералові месію!
 
Генерал розмовляв українською, яку вивчив швидко і впевнено, але так і не зміг призвичаїти до української мови своїх дітей та вірну дружину.  Вони нехтували генралівським реноме заради своїх зручностей та душевної ліні. Навіть найближчі помічники Генерала між собою розмовляли російською.
 
Генерал не зважав: потім, потім, наведемо остаточний лад у тилах, потім затешемо кострубатості. Часу немає, усі на прорив, кожен багнет на обліку, Україна в небезпеці!
 
Неспроможність вишукувати ближнє коло коштувало Генералові довіри державників-патріотів. Та хай їм грець! Вони, бач, чистоплюї! Ситуація від них не вимагає Путіну посміхатися, коли хочеться, аж свербить!, йому межи очі плюнути! Тож вони і мають сили і можливість патякати про генералових радників-зрадників та неприйнятне для месії сибаритство у побуті!
 
Коли розпочалися репресії, більшість із пристосуванців-прибічників зрадили Генерала та перебігли до угрупування, що перебувало при владі і мало мрійливі, як потім з’ясувалося безпідставні, наміри залишитися  у владі назавжди. Навіть ті із генералових лакуз, хто лишилися у генераловій партії, займалися виключно освоюванням грошових крихт з генеральського обозу.
 
Але доля, полишивши Україну, не полишила Генерала. Хвиля народного гніву зачистила для нього плацдарм до українського Олімпу.
 
Прийшовши до влади Генерал знову ж таки вирішив нічого не змінювати! "Я керуватиму країною, а вони тупо виконуватимуть мої накази і все буде гаразд! Я втілю у життя усі свої світлі задуми!" - мріяв Генерал.
 
Але на другий день після інавгурації під час ранкової  легкоатлетичної пробіжки Генерала на голову їй впала цеглина.
 
І країна лишилася при владі ненаситних хижаків-лакуз, рейдерів та пройдисвітів.
 
Країна, завдяки Генералові, занурилася у багаторічну смуту і темряву.
 
Вона, попри свої намагання, виявилася найбільшою небезпекою для країни.
 
Вона закладала цеглини не у підвалини незбагненної для неї, Генерала, української самодостатньої ментальності, а у свою політичну, швидкоплинну!, кар’єру!
 
Вона не зрозуміла, що українство - це жертовність, і тільки! і насамперед!
 
Вона, яка бажала добра, стала бідою і прокляттям країни на довгі часи. Та негативним персонажем фольклору на скрижалях невмирущої української планиди.
 
Отака невимушеність.
 
З.І. Коротка довідка:
"Юльками" називають не усіх прихильників Юлії Володимирівни Тимошенко та її партійців, серед яких, я знаю, є багато українських патріотів та порядних людей, а виключно тих ганебних штабістів, яких семиногий пацючара найняв на роботу, щоби вони сидячи біля компа цілодобово, за тисячедолярову зарплатню, поливали брудом здоровий глузд, спамили будь-яку конструктивну дискусію та обгавкували усіх, хто не відповідає їх уявам про будь-що.
 
У цьому семиногий пацючара бачив запоруку успіху на президентських виборах! Що  з того вийшло ви усі бачили. Також усі бачили скільки сотень тисяч людей, завдяки діяльності оцих пацючат-хунвейбинів, відвернулися від Тимошенко і стали противсіхами.
 
Бо нормальна людина ніколи не підтримає лідера, підлеглі якого в разі будь-якого зауваження  в його бік, оскаженіло волають: "Іді, отсосі у Януковича!",  «Поцелуй Зека в жопу! Тєбє ето нравітся!"
 
Ніхто не хоче, аби лідер, яким би він порядним, теоретично, не був, привів би до влади подібних покидьків.
 
Людині, яку пацючата-штабісти, ще не встигли облити лайном, впізнати їх важко, але на допомогу декілька крилатих обов’язкових для їхнього вжитку виразів, якими пацючат зарядили у штабі: "Эти продажные журналюги…", "Очередной высер продажного Сергея Лещенко…", "Очередной высер проститутки Сони Кошкиной…", "Очередной высер евреев из "Обкома", "Очередной высер, ой, извиняюсь! Татьяна Евгеньевна, Вы – Гений! Так светло становится на душе, когда читаю Ваши матюки!"
 
І чим ці пацючата відрізняються від депутата ПР Янека Табачника та його брата, кавалера таємних бутафорських орденів, Мітьки? Та нічим. Ненависть до свободи в Україні у них однакова.
 
Походження назви "юльки" дуже цікаве. Свого часу на сайті   http://pdrs.dp.ua  видатний малороський поет Семен Битий та його бойова подруга Прєпузаста Пряникова створили рух прибічників Людмили Янукович, оголосили її Вождицею та Богинею, а усіх її прихильників пишно назвали "людками". Цю дискусію можна відшукати на сторінках форуму сайту ПДРС, але простіше ознайомитися із статтею "Людкізм" у ПДРСпедії.
 
Потім недолугі  штабні пацючата вторгнулися на сайт пацючою навалою із намаганням перетворити його на унітаз по зливу гасел на підтримку своїх хазяїв.
 
А коли вони почали захаращувати його тупими та недоречними у творчій атмосфері цього неперевершеного сайту кричалками про Богиню Юлю – їм була дана гідна відсіч. Семен Битий бився як лев! Оттоді, на противагу, і за схожість із спорідненими пацючатам душами із партії ригионів, їх і нарекли "юльками". Відтоді це прізвисько закріпилося  за ними по усьому інету.
 
З.І.І. Моя вічна повага і любов до Партії Придніпровсько-Донецький Робітничий Союз відома усім, хто слідкує за моїми публікаціями. Висловлюю її ще раз!