Відгук на статтю колеги estable
 
Чи так вже важлива репутація?
 
Репутація людей - це імунна система суспільства. В політиці репутація має бути або трампліном, або гальмом. В Україні репутаційний механізм працює поки що погано. Добре, що хоч очевидні зрадники, такі як Мороз та Ющенко опиняються на політичному смітнику. Проте неочевидні - квітуть чотири сезони на рік. Тушки не можливі в суспільстві з розвиненою репутаційною чутливістю. Репутаційні вимоги громадян - їхній головний захист від шахраїв.
 
Чи працює репутація в Україні?
 
В Україні поширені думки, які не підтримали б англосакси чи скандинави: мов, потрібно об»єднуватися зо всіма, хто щось пискне проти Зека. Це – прояв нечутливості до репутації. Така нечутливість, в свою чергу, виникає внаслідок суспільної амнезії. Люди не навчилися пов»язувати репутацію очільників з їхніми перемогами та поразками, тому що ЗМІ професійно своєчасно відволікали увагу на всілякий політичний та не політичний поп-корм.
(Нагадую, що ЗМІ в Україні – не українські. Вони належать країні, яка насильницькі панує в Україні вже 350 років)
 
І що ж робити?
 
На відміну від вільних країн, Україна розвивається попри інформації ЗМІ. Саме мислячи люди поширюють правдиву інформацію та її вірну інтерпретацію. Мислячи люди нейтралізують суспільні забобони, які поширюють ЗМІ: кожна розмова ламає забобони. Це означає, що мислячи люди повинні, перш за все, самі лікуватися від забобонів. Краще за все – в ДД
Перелічу забобони, які стосуються теми.
 
1) Краще будь-який мир, ніж війна;
2) Треба об»єднатися зо всіма, хто проти наших ворогів;
3) Компроміс задля об»єднання – як подарунок друзям: нічого не шкода. Адже ми – щирі люди, широкі душі!
 
Мир не може бути «будь-яким», бо мир не сумісний з втратою людської гідності та свободи. Краще війна, ніж рабство.
Було, вільні країни (США + Британія) об»єдналися з СРСР. Але СРСР був ізольований від англосаксів. А якщо б СРСР вимагав від них втрати частини їхнього суверенітету? На моє переконання, англосакси не погодилися б на це за будь-яких умов
 
Об»єднання можливе або серед однодумців, або за умов чіткого визнання розбіжностей.
 
А з носієм поганої репутації можна об»єднатися тільки якщо він своїм покаянням переконав нас у своїй щирості.
 

Скільки коштує суспільний компроміс?
 
Розумний - аніскільки. Нерозумний – всього, що в вас є.
Бо справжній розумний компроміс – це не капітуляція, а взаємна анігіляція забобонів, якщо вони є. Тільки забобонів. Адже в суспільстві конкуренція йде саме за ідеї. Справжні ідеї приносити в жертву немає вартих причин. Тільки брехливі, тобто забобони.
 
Багаті думають, що прояви підтримки Юлі з боку Яценюка, Гриценка та купи інших "опозиціонерів" - це їхня добра воля і треба це цінувати, берегти зародки суспільної єдності і так далі. На моє ж переконання, ці прояви є наслдком виключно змін в суспільній свідомості: люди активізуються, швидко зростає розуміння стану речей. І ці підсадні качки квапяться встигнути застрибнути у останній вагон українського поїзду. Якби вони були щирі, вони б каялися безперервно за минуле. То навіщо нам такі союзники??
 
Приклад.
В 2005-2009 в Україні відбулися такі компроміси, яких світ не бачив. Результат: люди настільки втратили довіру до політиків, що гасло Фсє ані адінакавиі стало працювати з невідмінністю зміни дня і ночи. Тепер навіть загальне невизнання януковичів українцями не супроводжується їхнім виходом на вулицю. Люди прагнуть сперше переконатися в тому, що зараз політики їх не омануть.  І як їх переконати? Задача на Нобелівську премію. Напроти, якби не деякі компроміси та спроби компромісів, зараз уся Україна була б мобілізована проти окупантів. Та й окупація була б не можлива.
 
Висновок
 
Компроміси, які нам чогось коштують, надто скидаються на капітуляцію.  Прихільників таких компромісів треба лікувати від надмірній широти душі.